Громадська організація «Будуємо Україну Разом» (БУР) організовує волонтерські табори для відбудови українських міст і сіл, що постраждали від війни з росією, ще від 2014 року. «Ми працюємо не так з відбудовою, як із внутрішньою будовою сильного нетворкінгу та формуванням молоді. Адже той, хто приїздить до нас, долає внутрішні бар’єри та стереотипи, знайомиться із новими людьми, новим регіоном країни. Це вихід із зони комфорту, який дає відчуття своєї важливості, адже ти долучаєшся до відбудови інфраструктури, яка була зруйнована», — каже Анна Борщук, менеджерка спільноти кемп-лідерів БУР.
Одним із ключових аспектів у організації табору є бажання громади його мати та розуміння, на що вони йдуть. Анна Борщук підкреслює, що громади мають бути максимально вмотивованими та розуміти цінність об’єкту, який вони хочуть відбудувати: «Коли громада відкрита та очікує нас — це вже половина успіху табору». Переважно волонтери — це молодь. Хоча трапляється і таке, що, натхненні їхніми історіями, пізніше реєструються для участі їхні батьки. А ще дуже часто команда волонтерів складається як із тих, хто приїздить через БУР з інших областей, так і з місцевих жителів.
Формування спільноти лідерів
У кожному такому таборі є кемп-лідер. Це людина, яка організовує волонтерам дозвілля, освітню програму, займається командотворенням і дбає про те, щоб усім учасникам було комфортно взаємодіяти між собою, працювати та обговорювати свій досвід волонтерства. По суті, це — людина, яка задає ритм для всього табору, тому для громадської організації так важливо підтримувати своїх кемп-лідерів і сприяти їхньому саморозвитку.
Саме тому БУР вирішили взяти участь у програмі Фонду Східна Європа «Спільнодія», що реалізується у партнерстві з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та ГО «Разом проти корупції» коштом Європейського Союзу. Анна Борщук пояснює: «Цей грант допомагає нам підсилити наших волонтерів, які взяли на себе більшу відповідальність і стали кемп-лідерами. Ми організовуємо для них з’їзди та додаткові навчання, щоб побудувати кращу спільноту. Крім того, ми змогли удосконалити методологію нашої взаємодії та супровід кемп-лідера у таборі та поза ним». У межах гранту БУР змогли провести п’ять заходів для посилення спроможності як уже чинних, так і майбутніх кемп-лідерів.
Звідки брати сили
Іван Дяченко став волонтером БУР у 2021 році. Відтоді він дев’ять разів був кемп-лідером та всього мав 15 заїздів у табори. Каже, що бути кемп-лідером БУР приємно, бо він завжди відчуває підтримку спільноти. Є постійні зустрічі, обговорення та курси із фасилітації. На запитання про виклики у його лідерській роботі згадує про заїзд, у якому були небінарні люди. «Спільнота формується на основі різності. Рівності та різності. Тому необхідно було з усіма провести комунікаційну роботу, щоб їм було комфортно працювати разом», — згадує Іван. Інший випадок — це участь у заїзді волонтерів із ментальними особливостями. Щоб врахувати їхні потреби та зробити їхній досвід волонтерства максимально комфортним, Іван консультувався із соціальними працівниками.
Щоб кемп-лідери були вмотивованими брати на себе цю роль ще і ще, необхідні як можливості для обміну досвідом та зростання, так і традиції. Менеджерка спільноти кемп-лідерів БУР переконана, що першим базовим секретом повернення волонтера знову і знову є створення простору для взаємодії. Має бути місце і час, хай хоч раз у рік, але постійно, де волонтери можуть зустрітися, поспілкуватися і знову увійти у «режим волонтера».
Крім того, надзвичайно важливо створювати атмосферу довіри. Розуміти, з якими людьми ви працюєте, що ними керує, яка їхня мотивація. «І на основі цих знань уже бачити, у якому напрямку треба вдосконалюватись, які традиції започаткувати, що визначатимуть вас як спільноту. Це дає людям відчуття приналежності до чогось більшого. А людям необхідно це відчувати у сучасному світі», — додає вона.
Простір, який створює БУР, допомагає волонтерам не тільки задіяти, а й поновити сили. Яскравим прикладом цього є Арися Чернобай, переселенка із Сєвєродонецька, яка долучилася до БУР два роки тому. У волонтерстві Арися найбільше цінує людей та ту атмосферу, відчуття спільності, яке вони творять разом. «Мені дуже цінно бачити моїх земляків та підтримувати їх руками. Як от, наприклад, місцевій бабці зібрати ліжко, бо її спина болить».
Село Буша у Вінницькій області, куди Арися неодноразово приїздила будувати дім для переселенців, — її місце сили. Дівчина каже, що під час паузи у волонтерстві вона відчувала, що їй чогось не вистачає. Тож коли знову повернулась у табір БУР, то зателефонувала мамі зі словами: «Мамо, я вдома, у Буші». «Вдома, бо там свої люди», — усміхається Арися.
Керівниця спільноти кемп-лідерів каже, що проблема вигоряння у волонтерів теж є. Тому потрібні з’їзди, де немає інтенсивного навчання та саморозвитку, а є можливість просто побути разом та обмінятися досвідом. Анна Борщук наводить приклад волонтерки, яка відчувала, що не має більше сил на кемп-лідерство і хотіла назовсім покинути це заняття. Але після БУР-з’їзду у неї відкрилося друге дихання, тож зараз вона їде у два табори: «Важливо чути людей, що їм потрібно, щоб вони краще почувалися. Зрештою, я думаю, що якраз такі базові потреби людини, як бути почутим, почуватись приналежним, успішно реалізуються у таких волонтерських спільнотах».
Для Івана Дяченко бути волонтером означає — не тільки давати, підтримувати, а й відчувати віддачу. «Те, що я беру відпустку на роботі, щоб цим займатися, багато про що каже», — сміється хлопець. «А мені дуже цінно бачити, як люди, які були у мене в таборах учасниками, ростуть, розвиваються і самі стають лідерами», — додає Арися Чернобай.
Джерело: Фонд Східна Європа
