Середина листопада. Передмістя Житомира. У приватному секторі біля лісу нема де припаркувати машину – на відкритті модульного містечка чимало людей. Кілька рядів мінімалістичних сірих будинків, широка дорога, посипана гравієм, дитячий майданчик.
Перший будиночок відчинений. До нього входять усі охочі роздивитися. “Тут ми будемо жити”, — пишається жінка з коротким світлим волоссям та яскравою помадою. Біля неї нудьгує син підліток, так само білявий і коротковолосий, та дорослий чоловік у бордовій куртці, напевно батько.
Читайте також: Український Червоний Хрест відновлює Центр дитячої кардіології у Києві
“2022 року між Товариством Червоного Хреста України та Житомирською міською радою було укладено меморандум про партнерство та співпрацю, — оголошує рожевовухий ведучий. Надворі холодно і сиро, але люди чекають на ключі. – Метою меморандуму є партнерство сторін із розвитку гуманітарного співробітництва для підтримки людей, які постраждали від воєнних дій на території України. Одним із напрямів меморандуму було визначено співпрацю в облаштуванні на території Житомирської міської територіальної громади тимчасових споруд зі збірних модулів, призначених для компактного поселення внутрішньо переміщених осіб, які зареєстровані на території громади”.
У “тимчасових спорудах” дві спальні, санвузол і кухня-вітальня. У кожній кімнаті — кондиціонер, на даху — сонячні панелі. Один будинок розрахований на сім’ю. Його площа складає 45 квадратних метрів.
Голос адміністрації
“Ключі від будинків сьогодні отримали переселені родини з Донецької, Луганської, Херсонської та Дніпропетровської областей. Також серед них є три родини з Житомира, чиї квартири були зруйновані унаслідок обстрілів, – розповідає ВО міського голови Галина Шиманська. — Червоний Хрест взяв на себе будівництво будинків, їх оснащення. А місто профінансувало всі комунікації. Підготовка інфраструктури, висадження зелених насаджень коштувало місту 35 мільйонів гривень. Будинки перебувають у власності житомирської міської територіальної громади. Тут проживають жителі, з якими міська рада уклала договір на проживання. Згідно з договором вони проживатимуть тут, скільки матимуть змоги і бажання. Якщо хтось із них захоче виїхати звідси, то в будинок заселиться наступна за чергою родина”.
Читайте також: Директорка Greenpeace Україна Наталія Гозак: “Після війни має залишитися країна, придатна для життя наступних поколінь”
Голос народу
— Мам, я піду сьогодні гуляти? — білявий підліток нетерпляче смикає жінку з яскравою помадою.
— Тімур, та почекай, — обриває вона його і уважно прислухається.
“До слова запрошуються родини внутрішньо переміщених осіб”, — оголошує ведучий. Білява жінка просочується крізь натовп і підходить до мікрофона.
“Я від себе хочу подякувати, по-перше, кожному нашому захиснику, тому що без них сьогодні ми б тут не стояли, — усміхається вона. — Серед них також є мій чоловік, котрий захищає нашу державу з 2014 року і був в усіх гарячих точках, у яких тільки міг бути. Я хочу їм подякувати, подякувати Червоному Хресту, подякувати міській раді за те, що сьогодні ми маємо житло, в якому можемо залишитися, скільки б нам це не було потрібно. Є все, школа поряд, садочок поряд, комунікація, цивілізація. Щиро дякую від своєї громади та від мене окремо”.
Жіночка зникає, а високоповажні гості приступають до урочистого перерізання стрічки. Журналісти ловлять представників влади, представники влади вітаються одне з одним. У білому наметі працівники Червоного хреста роздають чай.
Літні чоловік та жінка радісно прямують до нового помешкання під номером 16. Світлана та Володимир виїхали з Донеччини у квітні 2022 року.
— Ми орендували квартиру, дуже дорого. А цей будиночок отримали, бо син військовий. Він уже третій рік воює.
Читайте також: ВПО роблять важкий вибір, опиняючись перед дилемою: жити в умовах окупації чи в злиднях без підтримки держави, – Шуляк
“Старому дереву важко прижитися”
Ще одна усміхнена жіночка — Ірина — також радіє своєму новому помешканню. Ми шість тижнів були під обстрілами. А у квітні виїхали у Кіровоградську область, — розповідає вона чистою українською мовою. — Взагалі нас везли у Львів. Але, ви ж розумієте, українську мову я не дуже знаю. Я вчилась у російській школі”.
На заувагу, що в неї чудова українська, жіночка соромиться, усміхається і пояснює: “Я вже третій рік тут. Навчилася”.
Ірина живе разом із онукою. “Іноді таке було, що й жити не хотілося. Така туга страшна! Старому дереву важко прижитися на новому місці. Кажу онуці, може повернемось? А вона мені “Бабусю, а куди вертатися?”. Уже й нікуди…”.
Ірина розповідає, що вони з онучкою стояли в черзі на модульний будиночок з 2022 року. “Спочатку казали, що будуть давати тільки військовим. Але кілька сімей у черзі перед нами відмовились — купили власні квартири. Тому нам пощастило”.
Працівники Червоного Хреста скручують білий намет. Щасливі люди з ключами швидко розходяться по будинках. Представники влади закінчують розмови між собою та сідають у машини.
До першого “зразково-показового” будиночка гучно під’їжджають червоні Жигулі. Чоловік у бордовій куртці виходить з машини, відкриває багажник. Білява жінка з яскравою помадою бере сумку й заносить усередину.
Читайте також: Анна Кузьменко: “Раніше трансплантація кісткового мозку в Україні була мрією. Тепер це реальність”
