В умовах війни, викликів економіки та швидких технологічних змін в Україні з’явився рамковий документ «Концепція інакшої освіти для України», який пропонує перегляд цілей, змісту та інструментів освітньої політики. Автор концепції Віталій Хромець формулює її як точку відліку для нового діалогу між експертами, державою та закладами освіти, де «інакше» означає не просто «нове», а осмислену комбінацію цінного досвіду минулого й адаптацію до майбутніх викликів.
Історична та соціальна основа змін
Українська система освіти функціонує в особливих умовах — від масових внутрішніх та зовнішніх переміщень до значних руйнувань шкільної інфраструктури. Автори вказують, що багато стратегічних документів існують фрагментарно і не синхронізовані між собою, що викликає розбіжності в пріоритетах на рівні державної політики, місцевого самоврядування та шкіл. У зв’язку з цим концепція пропонує підхід, який базується на принципі конфігурованості: зміст і методи навчання мають бути адаптовані під локальні та часові виклики, але узгоджені з національними цілями.
Читайте також: Сила волонтерства, що об’єднує Україну
Ціль освіти — формування цілісної особистості
У центрі концепції — не предметні знання як самоціль, а формування здатності людини діяти в умовах невизначеності. Це означає, що навчальні траєкторії мають побудуватися навколо розвитку критичного мислення, емоційної стійкості, цифрової грамотності, міжособистісних навичок і вміння вчитися все життя. Таке переорієнтування вимагає змін у постановці навчальних результатів, перехід від жорстко стандартизованих контрольних точок до більш гнучких компетентнісних профілів, які можна оцінювати мультиформатно та форматно-чутливо до віку.
Зміст освіти та навчальні маршрути
Концепція пропонує багатовекторні навчальні маршрути, які поєднують базову загальноосвітню підготовку з модульними курсами професійної орієнтації та можливостями швидкої перекваліфікації. Навчальний план має стати платформою, де базова грамотність — читання, математика, цифрова компетентність — поєднується з вибірковими модулями: проектна діяльність, підприємництво, технічні навички та гуманітарні практики, що підтримують національну ідентичність. Цей підхід дозволяє школі виступати не просто як місце передачі знань, а як локальний хаб для здобуття життєвих і професійних навичок.
Читайте також: Чому українські випускники не хочуть бути інженерами?
Роль учителя і професійний розвиток
Один із ключових аспектів — трансформація ролі вчителя. Замість викладача, який лише передає знання, потрібен тьютор, фасилітатор навчальних траєкторій, супровідник проєктів і координатор міжшкільних ресурсів. Це вимагає системної програми підвищення кваліфікації: не разових тренінгів, а довготривалих програм з наставництва, супервізії та фінансової підтримки для участі в міжнародних стажуваннях. Паралельно має запроваджуватися механізм визнання нових професійних ролей у школі з відповідною мотивацією та оплатою праці.
Оцінювання, сертифікація та ринок праці
Перехід до компетентнісного підходу вимагає перегляду системи оцінювання: автори концепції пропонують поєднати формативну оцінку з сертифікацією модулів, що визнаватимуться й на ринку праці. Така сертифікація має бути модульною, транслюватися в цифрові портфелі учнів та дозволяти роботодавцям і вищим навчальним закладам швидко і достовірно оцінити навички. Це створює умови для більш тісної інтеграції освіти і локальної економіки, стимулює розвиток дуальної освіти та партнерств з бізнесом.
Читайте також: Українські гуманітарні організації — соціальна і медична допомога в мирний та кризовий час
Інфраструктура та цифрова трансформація
Документ наголошує, що цифрова інфраструктура — не самоціль, а інструмент доступності й гнучкості. Потрібні інвестиції в підключення шкіл, обладнання для дистанційного і змішаного навчання, стандарти відкритих освітніх ресурсів. Водночас автори застерігають від технологічного детермінізму: важливими залишаються живі освітні взаємодії, робота в малих групах і підтримка психологічного здоров’я. Тому цифрові рішення повинні доповнювати, а не замінювати класно-урочну практику.
Інклюзія, гуманітарний підхід та робота з вразливими групами
Інакша освіта має бути інклюзивною за суттю: адаптовані навчальні матеріали, спеціальна підготовка вчителів, доступні середовища та інтегровані соціальні служби. Документ наголошує на важливості роботи з дітьми, які пережили травму війни або внутрішнє переміщення, надаючи пріоритет психосоціальній підтримці в освітніх просторах. Для дітей з особливими освітніми потребами пропонується широкий спектр індивідуальних освітніх планів та міжвідомчої співпраці з охороною здоров’я і соціальними службами.
Читайте також: В Україні зростає потреба у житлі, соціальних і медичних послугах для переселенців
Управління, фінансування та етапи впровадження
Перехід від концепції до практики можливий тільки за наявності чіткої дорожньої карти, поетапного фінансування і системи моніторингу. Автори пропонують починати з пілотів на регіональному рівні, оцінювати результати, і лише після цього масштабувати успішні моделі. Паралельно потрібна прозора система фінансування, що поєднує державні ресурси, грантові інвестиції та партнерства з бізнесом. У контексті державних інституцій, у МОН радять забезпечити координацію між міністерством, місцевими органами управління освітою та університетами для створення системи безперервного професійного розвитку.
Ризики та заходи пом’якшення
Серед ключових ризиків — нерівномірність доступу до ресурсів між міськими та сільськими школами, кадрові проблеми, політичні зміни, що можуть змінити пріоритети, а також ризик формального запровадження змін без реальної трансформації педагогічної практики. Щоби мінімізувати ці ризики, потрібні механізми незалежного моніторингу, участь громади в оцінці пілотів і чіткі показники успішності, що вимірюють не лише знання, а й розвиток навичок і добробут учнів.
Читайте також: Доступ дітей до правосуддя в Україні — що працює і що потребує змін
