Як люди реагують на мистецтво, на що звертають увагу в музеях і чому важливо не ховатися за іронією – розповів один зі співзасновників платформи Anima.ua Сергій Данилов.
Одним з експериментів команди Anima.ua стало дослідження сприйняття релігійного живопису за допомогою eye-трекерів — технології, що фіксує рух очей глядача. Дані зібрали під час візитів до Національного художнього музею України. Як з’ясувалося, переважна більшість — від 85 до 90% — фокусуються лише на обличчях ікон, не звертаючи уваги на інші деталі зображення. Очі глядачів автоматично рухаються по трикутнику: ліве око – праве око – рот. Цей патерн виявився типовим для короткого контакту з твором: на кожну ікону відвідувачі витрачали близько 15 секунд.
Проте існує нечисленна частка людей, які схильні “розпаковувати” зображення глибше — розглядати не лише обличчя, а й одяг, фон, жести, символіку. Це свідчить про інший рівень залученості, коли людина добровільно дозволяє собі бути емоційно і розумово присутньою в діалозі з мистецтвом.
Читайте також: Сарана атакує поля України — аграріїв попереджають про загрозу врожаю
Музей як ритуал і спосіб персоналізації досвіду
За словами Данилова, відвідування музею часто стає радше соціальним ритуалом, аніж проявом глибокої зацікавленості в мистецтві. У багатьох випадках люди не прагнуть до мистецького контакту, а приходять у музей як до частини культурного маршруту. Наприклад, фото на фоні «Мони Лізи» в Луврі стає для туриста способом «привласнити» культурний артефакт через селфі — зробити мистецтво частиною особистого досвіду.
Це явище притаманне і українським музейним відвідувачам. Багато з них залишаються в «режимі споглядання» без глибокого осмислення, хоча потенціал музею — в іншому. За словами Данилова, музей є простором соціальної синхронізації, де люди, відкриваючи свої думки, вчаться резонувати з досвідом інших.
Чому ми не завжди розуміємо сучасне мистецтво
Окреме місце в сприйнятті займає сучасне мистецтво, яке часто викликає скепсис або відторгнення. Поширена реакція – це фраза «що це за дурниця», що, за словами Данилова, є індикатором ще неактивованої уваги. Сучасне мистецтво не завжди дає готову відповідь — навпаки, воно провокує запитання. Головне — не іронізувати, не відштовхувати, а поставити собі запитання: чому автор створив саме це, що хотів сказати, який досвід передати?
Іронія, як зазначає Данилов, є захисним механізмом. Людина не здатна постійно перебувати в стані глибокого переживання буття, бо це потребує великих внутрішніх ресурсів. Водночас мистецтво саме і створює простір, у якому ці стани можливі — бодай на мить. І лише відкрившись цьому досвіду, ми можемо відчути емоційне полегшення, зв’язок з іншим і з самими собою.
Спільне бачення — спільне переживання
Ключовим у взаємодії з мистецтвом, за словами експерта, є вибір — бути присутнім або дистанціюватися. Твір не нав’язує себе, але дає шанс на співпереживання. Саме в таких моментах виникає культурна синхронізація — те, що з’єднує людей через досвід, навіть якщо вони його не артикулюють словами.
Українське суспільство, що переживає надскладні виклики війни, трансформацій та пошуків нової ідентичності, потребує простору для такого культурного діалогу. Музеї стають не лише місцем експозиції, а й простором спільного переживання, розуміння та формування нових сенсів, які відповідають на запити сьогодення.
Читайте також: Викрадення поколінь Росією нищить майбутнє України
