З початку повномасштабної війни українські громади переживають не лише руйнування інфраструктури й соціальну напругу, а й водночас формують нові мережі взаємодопомоги та організаційної солідарності. У цьому контексті гуманітарна грошова допомога вийшла за межі простого перерахунку коштів: вона стала маркером довіри, мобілізації місцевих ресурсів і спроможності громад самим вирішувати свої потреби. Проте хоча українські організації громадянського суспільства складають понад 70 % усіх учасників Плану гуманітарних потреб і реагування, ключові рішення щодо розподілу коштів залишаються в руках міжнародних донорів і агентств. Це створює розрив між тими, хто розробляє програми, і тими, хто з ними працює щодня на місцях, та обмежує потенціал швидкого й гнучкого реагування на потреби вразливих груп населення.
Повний звіт читайте за посиланням.
Роль місцевих організацій у програмах грошової допомоги
Українські організації громадянського суспільства — від багаторічних благодійних фондів до нещодавно створених волонтерських об’єднань — володіють глибинним розумінням соціальних реалій своїх громад. Це дає їм незрівнянну перевагу в ідентифікації тих, хто потребує підтримки найбільше, та в організації якісного супроводу бенефіціарів. Місцеві структури можуть миттєво адаптувати критерії відбору, оперативно використовувати неформальні канали інформування й долати бюрократичні перепони, властиві великим міжнародним програмам. Саме через ці переваги вони охоплюють групи, які зазвичай залишаються за межами офіційної допомоги: внутрішньо переміщених осіб, ромські спільноти та мешканців прифронтових районів.
Водночас у 2024 році лише 3,4% від загального обсягу грошової допомоги в Україні пройшло через місцеві чи національні організації, що свідчить про домінування міжнародних посередників. Значні накладні витрати агентств ООН та міжнародних НУО знижують економічну ефективність програм, а жорсткі внутрішні процедури ускладнюють прямий доступ ОГС до фінансування.
Читайте також: “Безпека — це спільна справа”. Інтервʼю з Тетяною Нехайчук про громади та їх участь в системі цивільного захисту
Виклики на шляху до передачі відповідальності
Серед основних перешкод місцеві гравці називають складні процедури “due diligence”, нерозуміння податкового статусу грошової допомоги та обмежувальні нормативи донорів. Непрозорість фінансових потоків і короткі цикли грантового фінансування створюють невизначеність і перешкоджають довгостроковому плануванню. Мовні бар’єри під час координаційних зустрічей англійською мовою відсувають ОГС на другий план у стратегічних обговореннях. Крім того, донори часто концентруються на найгарячіших «прифронтових» регіонах, нехтуючи потребами внутрішньо переміщених осіб у центральних та західних областях, що також призводить до дисбалансу у відновленні громад.
Читайте також: Опубліковано звіт про стан громадянського суспільства в Україні за 2023 рік
Приклади ефективних моделей і рекомендації
Попри виклики, уже сьогодні діють приклади прозорого партнерства між місцевими та міжнародними акторами. Гуманітарний фонд для України успішно довів потенціал прямого фінансування національних структур, довівши частку таких коштів з 21 % у 2023 році до 45 % у 2024-му. Моделі «реагування, керованого постраждалими та громадою», а також підхід «Оціни та допоможи» від Christian Aid ілюструють, як якісне залучення місцевих працівників до оцінки потреб і надання цільової допомоги забезпечує вищу ефективність та інклюзивність.
Щоб перейти до справжньої моделі локалізації, експерти пропонують унормувати процедури внутрішнього контролю, подолати податкові непорозуміння щодо статусу грошової допомоги та забезпечити багаторічні зобов’язання донорів, що сприятимуть сталості проектів. Переклад ключових документів українською мовою та створення національних координаційних майданчиків посилять роль ОГС у прийнятті рішень. Водночас міжнародні партнери мають поступово переходити від ролі керівників до менторів і стратегічних радників.
Читайте також: Співпраця з ООН у гуманітарних секторах: досвід організації Help в Україні
