На перший погляд, у 2025 році в Україні говорити про гендерну рівність не на часі. Хтось скаже — війна, щоденні обстріли, загроза чергового російського наступу. А ще — сніг у квітні, низькі врожаї і грядуща продовольча криза. А хтось кине просте і грубе “яких ще прав тим жінкам треба”. Однак ситуація з правами та можливостями жінок поки не така весела, як хотілося б. На Всесвітньому економічному форумі у 2023 році представили розрахунки, згідно з якими на забезпечення гендерної рівності в усьому світі нам доведеться чекати щонайменше 131 рік. У Європі, особливо у країнах Скандинавії, це станеться швидше — за 67 років. Однак і це немало.
А як щодо нашої держави? У березні Представництво Європейського Союзу оголосило про новий пакет фінансової допомоги для України. Із нього понад 6 мільйонів євро спрямують на підтримку жінок та розвиток гендерної рівності. Тож як війна впливає на гендерну рівність та які інструменти існують, аби досягти прогресу в цій сфері?
Читайте також: “Ми тут, щоб слухати вас і працювати як рівноправні партнери” — керівниця команди HLF Ґрітт Ріхтер
Працюють більше за ті самі гроші
Одним із болючих гендерних питань є розрив в оплаті праці між чоловіками та жінками на еквівалентних посадах. Він є в усьому світі й практично в усіх галузях та професіях. Відповідно до даних Держстату України, у 2023 році він складав 18,6 %. Це означає, що жінкам доводиться працювати більше, ніж чоловікам, щоб отримати ту саму платню. Навіть якщо розрив здається невеликим, з роками ці суми накопичуються і починають суттєво впливати на пенсію. До прикладу, середній показник пенсійного розриву між чоловіками та жінками в Європі — 35 %. Він залежить від трудової історії людей, від того, які посади вони займали та яку заробітну плату отримували.
Дослідження програми ООН із відновлення та розбудови миру у 2020 році виявило, що майже 60 % населення України вважають, що в нашому суспільстві існує умовний розподіл професій за статтю. 38 % опитаних вважали, що жінки не мають прагнути опанувати традиційно “чоловічі” професії.
Зазвичай частка жінок переважає на низькооплачуваних посадах — серед молодших медичних працівників, вчителів та вихователів, у сферах, пов’язаних із доглядовою працею.
Ще зі школи сфера діяльності хлопців і дівчат формується відповідно до гендерних уявлень. Технічні спеціальності, точні науки традиційно вважаються “чоловічими”, а гуманітарні — “жіночими”. Тому частка жінок у гуманітарних професіях, наприклад у журналістиці, переважає. Однак на керівних посадах жінки представлені значно менше. Наприклад, якщо серед журналістів та ведучих жінок може бути 70–80 %, що підкреслює традиційне сприйняття цих професій як більш “жіночих”, то серед топ-керівників медіа жінки складають 51 %.
Заборонені професії
До 2017 року в Україні існував перелік з понад 450 професій, заборонених для жінок. До нього входили ливарні роботи, роботи зі свинцем, загальні професії чорної і кольорової металургії, професії у сфері транспорту. Чимало з них були небезпечними для здоров’я. Однак не всі — наприклад, жінкам забороняли керувати автобусами, хоча трамваями й тролейбусами дозволяли. Заборону скасували за рекомендацією комітету CEDAW, який опікується правами жінок у рамках механізмів ООН. Комітет пропонував покращити умови праці, підняти оплату та забезпечити жінкам право вибору професії.
У військовій сфері до 2016 року жінки не могли офіційно обіймати бойові посади, пов’язані з вищим ризиком та відповідальністю — наприклад, бути снайперками, артилеристками, розвідницями. Хоча на той момент війна тривала вже два роки і чимало військовослужбовиць виконували ці обов’язки неофіційно. Проте вони не отримували належного соціального захисту, рівної заробітної плати й допомоги у разі поранення. Це почали змінювати завдяки ініціативі “Невидимий батальйон”. Уже в 2018 році жінкам відкрили доступ до всіх військових спеціальностей. Наразі в українському війську служить понад 60 тисяч жінок, з яких понад 5 тисяч перебувають у зоні бойових дій.
Курси перекваліфікації для жінок
Повномасштабна війна суттєво вплинула на ринок праці. Через мобілізацію чоловіків чимало сфер відчувають нестачу кадрів. У листопаді минулого року уряд запустив проєкт, за яким жінки можуть за державний кошт (але не більше 10 прожиткових мінімумів) пройти навчання на понад 30 традиційно “чоловічих” професій. Наприклад, стати водійками трамвая, тролейбуса, навантажувача, фрезерувальницями, операторками верстатів з програмним керуванням тощо. Вже у січні 2025 року Мінекономіки спільно з Reskilling Ukraine відкрило програму перекваліфікації для жінок OnTrack, у межах якої можна навчитися керувати вантажівками та пасажирським транспортом. У Мінекономіки вважають, що це допоможе бізнесу поповнити нестачу працівників-чоловіків.
Зараз на сторінці Reskilling Ukraine доступні курси для автомеханікинь, операторок екскаватора та навантажувача, монтажниць сонячних електростанцій, водійок вантажівки/пасажирського транспорту/вантажівки з причепом. Наприклад, курс для водійок пасажирського автобуса дасть змогу отримати посвідчення категорії D і керувати автобусом місткістю понад 16 пасажирів. Випускниця курсу зможе працювати в міських, міжміських та міжнародних перевезеннях. Теорії навчають онлайн, а практиці — офлайн у Кременці Тернопільської області. Проживання, харчування та навчання повністю безплатне. Крім того, з квітня по вересень 2025 року є можливість перебувати на навчанні з дітьми віком 6–12 років. Для них створять денний табір під керівництвом учителів. Тож для того, щоб пройти навчання, потрібно лише: бути жінкою, мати водійське посвідчення категорії B і три вільних тижні, щоб поїхати у Кременець — і нова професія у вас у кишені.
Але є нюанс. Reskilling Ukraine не працевлаштовує випускниць програм. Вони зазначають, що “знайомлять їх з різними роботодавцями”. Але працевлаштування залишається на плечах учасниць і залежатиме від того, наскільки охоче компанії з пасажирських перевезень братимуть на роботу жінок.
Інструменти для компаній
Якщо завдяки навчанню для жінок таки вдасться частково покрити нестачу чоловіків, то роботодавцям усе одно доведеться зважитися на зміни. Щоб жінкам було комфортно працювати, компанії мусять створити додаткові умови — наприклад, автоматизувати процеси, які потребують фізичної сили, зробити дитячі кімнати, розглянути гнучкі графіки роботи і подбати про достатній рівень зарплати.
Один з інструментів для компаній, які прагнуть забезпечити гендерну рівність та створити інклюзивне робоче середовище, — це Принципи розширення прав і можливостей жінок WEPs. Це сім принципів, розроблених ООН на основі трудових стандартів та прав людини. Серед них — справедливе ставлення до всіх працівників, як жінок, так і чоловіків, забезпечення їхнього здоров’я та добробуту, підтримка навчання та професійного росту жінок.
“Це гайд розуміння та дій, щоб досягти гендерної рівності на підприємстві, — зазначає Крістіна Нечпай, програмна аналітикиня по роботі з приватним сектором ООН Жінки в Україні. — Наразі в Україні 44 підписанти WEPs. Серед них — Епіцентр, ДТЕК, Укренерго, Суспільне, Marie Claire. Перед прийняттям організація зазвичай проходить самооцінку, яка допомагає визначити “слабкі місця” — що ще треба підтягнути”.
Проте, Крістіна акцентує, що принципи WEPs не працюють самі собою. “Це багаторічна робота, яка вимагає часу і коштів. Перш за все має бути бажання керівництва і відповідний посил для співробітників. Іноді компанії підписують принципи “для годиться”. Особливо після гучних гендерних скандалів, коли компанія прагне відмити репутацію. На жаль, ми не можемо це проконтролювати і змусити компанії реально щось робити для гендерної рівності. Ми можемо лише дати інструмент і розповісти, чому це важливо”.
Катерина Бороздіна, очільниця ГО Ла Страда, також вважає, що гендерна рівність — це тривалий шлях. “Ні, це не утопія. Ми можемо поступово прийти до гендерної рівності. Наприклад, завдяки формуванню гендерно чутливого законодавства. Не нейтрального, а саме чутливого, коли враховуються потреби і жінок і чоловіків, а потім формуються можливості для їх реалізації. Сподіваюся, ми цього досягнемо за певний осяжний час”.
Отже, прогрес у питанні гендерної рівності — це питання часу і постійних зусиль. Особливо у світі, де навіть таку демократично “просунуту” країну як США може відкинути назад політика новоспеченого президента. Що вже й казати про Україну, якій, аби підвищити гендерну рівність, потрібно довго й наполегливо працювати. І, ймовірно, плоди цієї праці побачать уже наступні покоління.
Читайте також: Не життя, а виживання. Хірургічна допомога пацієнтам біля лінії фронту в Україні
