Слово “локалізація” дедалі частіше з’являється у сфері гуманітарної допомоги. Але що це означає на практиці для українських організацій, які працюють на передовій — не в офісах, а в реальних громадах, під реальними обстрілами? І хто насправді ухвалює рішення, як і куди спрямовувати гуманітарні кошти?

Help – Hilfe zur Selbsthilfe, німецька гуманітарна організація з понад 40-річним досвідом у сфері гуманітарної допомоги та розвитку, запускає в Україні “Механізм локалізації допомоги” (HLF) — ініціативу, що має на меті передати владу й ресурси місцевим громадським організаціям.

У розмові з Humanitarian Media Hub Ґрітт Ріхтер, керівниця команди та програми HLF, пояснює, як виглядає ця передача повноважень, з якими викликами стикаються міжнародні донори та чому Help вважає локалізацію не модним словом, а основою сучасної гуманітарної роботи.

Читайте також: Співпраця з ООН у гуманітарних секторах: досвід організації Help в Україні

Підготовка до “після війни”

– Пані Ріхтер, коли ви чуєте слово “локалізація” у контексті України, що перше спадає вам на думку?

– Для мене як керівниці команди та програми HLF справжня локалізація — це насамперед передача влади. Її часто зводять до передачі ресурсів, але йдеться про зміну балансу влади й ресурсів. Це визнання місцевих акторів, їхнього лідерства та права ухвалювати рішення. Йдеться не лише про виконання програм як підрядниками міжнародних організацій, а про участь у прийнятті рішень на рівних. HLF реалізується разом із ними, для них і через них.

– Ваш проєкт зосереджений на передачі влади на місця. Як це виглядає на практиці?

– Через комітети — грантовий і керівний. У їхньому складі є міжнародні та місцеві представники громадянського суспільства. Разом ми вирішуємо, як розподіляти кошти HLF, кого підтримувати, які проєкти фінансувати, як і де. HLF — це ще чистий аркуш. Комітети вирішують, як його заповнити. Це і є справжня локалізація — не Help ухвалює рішення та керує грошима, а ми створюємо механізм спільного ухвалення рішень і фінансування.

– Ви нещодавно запустили програму локалізації в Україні. Чому саме зараз?

– Насправді, ніколи не пізно. Ми на переломному етапі, коли українське громадянське суспільство може відіграти провідну роль у гуманітарній допомозі. Настав час зміцнити місцевих акторів, підготувати їх до післявоєнного періоду. Йдеться про підтримку найнеобхідніших ініціатив, посилення наявних і створення нових спроможностей, а також про надання ресурсів, аби українські організації ставали сильнішими, самостійними, здатними самостійно визначати пріоритети за узгодженими з комітетами критеріями.

Читайте також: Голова Help в Україні Олександр Новиков: наш лейтмотив – ми всі в душі волонтери

“Локалізація — це не про коробку з їжею, а про організацію, яка її доставляє”

– Для багатьох українців гуманітарна допомога — це коробка з їжею або підтримка військових. Як би ви пояснили їм значення локалізації?

– Гуманітарна допомога — це не лише коробка з їжею, а й організація, яка її доставляє. Саме місцеві гуманітарні актори найкраще знають потреби своєї громади. Вони вже мають структури на місцях, що дозволяє діяти швидко та цілеспрямовано. Локалізація — це про те, щоб ці організації мали голос, щоб могли краще реагувати на кризи зараз і в майбутньому. Це шлях до більш прямої, доступної та контрольованої на місцевому рівні допомоги.

– Чи правда, що більшість гуманітарного фінансування в Україні досі йде через міжнародні організації, а не безпосередньо до українських?

– На жаль, так. Частково це пов’язано з юридичними обмеженнями. Наприклад, уряд Німеччини не може напряму фінансувати місцеві організації через особливості національного законодавства. Але уряд зацікавлений у підтримці українського громадянського суспільства, тому обрав HLF як інструмент, а Help — як посередника. Разом з українськими організаціями ми забезпечимо доступ до цих коштів. Мета HLF — подолати бар’єри, що заважають прямому фінансуванню.

– Чому уряд Німеччини так зацікавлений у локалізації?

– Тому що доведено: місцеві актори часто працюють ефективніше. Дослідження показують, що вони можуть надавати допомогу на 32% ефективніше, ніж міжнародні. Бо вони вже на місцях, коли трапляється криза, і мають менші витрати. Найкращий підхід — співпраця міжнародних і місцевих організацій, де місцеві відіграють провідну роль.

– Як ви знаходите місцеві організації, яким можна довірити ресурси?

– У нас є чіткий підхід: організації, що відповідають критеріям належної перевірки та програмним вимогам, можуть подати заявку. Після цього відбувається діалог перед поданням повної пропозиції. До речі, всі ці процеси — перевірку та технічне затвердження — проводять місцеві українські актори, а не Help. Ми хочемо бути ближчими до реальності на місцях.

– А як щодо неформальних ініціатив у селах, які не зареєстровані як громадські організації?

– Ми дуже цінуємо їхню роботу. Але на початковому етапі HLF зосередиться на зареєстрованих організаціях для відповідності законодавству. Утім, ми шукаємо способи підтримки і неформальних ініціатив, наприклад, через консорціуми. Цим питанням, ймовірно, займеться керівний комітет наступного року.

– Чи траплялись випадки нецільового використання коштів?

– На щастя, поки що в межах HLF — ні. Загалом більшість партнерських організацій працюють дуже добре. Але якщо проблеми виникають, ми діємо серйозно: у разі нездатності розв’язати проблему — припиняємо співпрацю. Іноді звертаємось до суду. Але це також можливість навчання — і для нас, і для партнерів.

Читайте також: Гранти до 3000 євро для мікробізнесу в Україні від Help – Hilfe zur Selbsthilfe

“Це не модне слово. Це інший підхід до роботи”

– Чи є ризик, що донори досі сприймають українців лише як підрядників, а не як рівноправних партнерів?

– Так, але ситуація змінюється. Серйозні розмови про локалізацію почалися ще у 2015 році. Але системи змінюються повільно. У секторі розвитку дискусія про довіру та розподіл повноважень більш розвинена, ніж у гуманітарному. Проте гуманітарний сектор наздоганяє. Ми вже не живемо в колоніальному світі. Кожен має право діяти. І HLF допоможе сформувати ці зміни разом із місцевими й міжнародними акторами.

– Чи не стало слово “локалізація” модним кліше?

– Частково так. Багато українських організацій чують це слово, але не бачать дій. Ми прагнемо зробити його реальністю РАЗОМ із місцевим громадянським суспільством. І ми не самотні: бачимо реальні зусилля змінити систему і в інших організаціях, які вже залучають навіть незареєстровані ініціативи.

– Скільком місцевим організаціям ви вже допомогли?

– На першому етапі HLF в Україні працюватиме з 20 партнерами. Загалом Help діє у 28 країнах і співпрацює з 83 місцевими організаціями у світі.

– І останнє питання. Уявіть жінку з маленького містечка на сході України, яка не довіряє жодній міжнародній організації. Що б ви сказали їй одним реченням?

– Я б сказала: “Я чую ваш скептицизм, але ми тут — українські та міжнародні організації — щоб вас вислухати, підтримати і працювати з вами як рівноправні партнери, допомагаючи вашій громаді очолити рішення, які для неї справді важливі”.

Читайте також: “Якби не війна, я б ніколи не дізналася, як боляче втрачати дім”, – Марія Суляліна, голова ГО “Альменда”