Міла Леонова, директорка Альянсу українських організацій громадянського суспільства, в інтерв’ю для HMH розповіла, для чого об’єдналися 16 найбільших гуманітарних організацій.
Повна версія інтервʼю для HMH:
Читайте також: Як Україна змінює підхід до гуманітарних криз: уроки для світу
Усе будується на відносинах
За кілька місяців до війни я почала працювати в Карітасі у Дніпрі. У перші місяці повномасштабного вторгнення я зрозуміла, що опинитися під час війни в гуманітарній організації, яка допомагає людям, – це, мабуть, найкращий спосіб допомогти, а також зберегти себе. Спочатку я займалася комунікаціями, налагодженням зв’язків. Цікаво, що саме тоді в Дніпрі виникла перша платформа координації. В Дніпро приїжджали представники міжнародних організацій, ООН-агенцій. В той момент для мене це було величезною підтримкою. Пізніше я перейшла в національну організацію Карітас Україна і почала допомагати місцевим організаціям будувати стосунки з міжнародними партнерами, відносини між мережею і донорами, і між мережею та ООН-агенціями.
Це був гарний початок для Альянсу. Усе будується на відносинах. Карітас був однією з організацій, яка бачила цінність цього підходу. Потім до ініціативи доєдналися інші організації – це і Товариство Червоного Хреста України, і “Право на захист”, і Національна мережа розвитку локальної філантропії, і дуже багато інших. Всі вони щось робили самостійно, але не так ефективно, як могло би бути разом.
Читайте також: “Не хочу перетворюватись на Епіцентр”. Історія Вікторії, яка робить тарілки для військових з ампутаціями
Для чого створили Альянс
Альянс став можливістю зробити наш голос сильнішим. Навесні 2023 року ми провели першу зустріч. Відтоді ми почали збиратися раз на місяць у складі 13-15 організацій. У процесі хтось відійшов, хтось навпаки додався. Влітку на спільному воркшопі ми вирішили об’єднатися у спільноту. Навіть найскептичніші повірили в цю ідею. Так утворився Альянс українських організацій громадянського суспільства. Засновниками стали 16 організацій.
Зараз Альянс – це адвокаційна кампанія, спрямована як всередину країни, так і на глобальний рівень. Тобто Україна не тільки працює з тими проблемами, які виникають всередині країни з точки зору гуманітарного реагування, а й робить внесок у зміну глобальної повістки.
Цього місяця ми відкрили додатковий набір в Альянс — шукаємо організації, які дбають про інклюзію, а також про співпрацю з приватним сектором і локальним бізнесом. У перспективах Альянс має розростися вдвічі.
Читайте також: Анна Кузьменко: “Раніше трансплантація кісткового мозку в Україні була мрією. Тепер це реальність”
Про стратегію локалізації
У нас є велике бажання співпрацювати із ООН, і ми це робимо. Один зі способів співпраці – це розробка стратегії локалізації в Україні. Із поштовху гуманітарної координаторки ООН Деніз Браун українські організації взяли лідерство і почати розробляти стратегію самостійно. До цього долучилися понад 200 організацій та інституцій, як українських, так і міжнародних.
Стратегія розрахована з 2024 до 2029-го, тобто на 5 років. На перший рік ми виділили кілька напрямків. Наприклад, дослідження прогресу локалізації. Навчання, тобто розвиток різних курсів від короткострокових програм до вищої освіти, яка допомагатиме гуманітарним працівникам мати якісні знання. Інновації у фінансуванні, тобто перехід ресурсів від міжнародних партнерів до місцевих учасників реагування. А також захист гуманітарних працівників – це і відповідне спорядження, і захист від вигорання, наприклад.
Ми працюємо над тим, щоб стандарт гуманітарного реагування в Україні був високим.
Читайте також: Директорка Greenpeace Україна Наталія Гозак: “Після війни має залишитися країна, придатна для життя наступних поколінь”
