Ця стаття базується на інтерв’ю з Х’юго Слімом, провідним експертом у сфері гуманітарної допомоги та міжнародного права, яке він дав для Humanitarian Media Hub. У розмові він поділився своїм поглядом на унікальність українського досвіду у розв’язанні гуманітарних проблем під час війни та те, як ці уроки можуть вплинути на міжнародну гуманітарну практику.
Повна версія інтервʼю для HMH:
Роль українського суспільства у вирішенні гуманітарної кризи
Х’юго Слім зазначає, що однією з найсильніших сторін України є поєднання стратегічно організованого уряду та потужного місцевого громадянського суспільства. Організації, такі як Український Червоний Хрест, «Карітас» та інші, суттєво розширили свою діяльність під час війни, демонструючи ефективність і швидкість реагування. Українська локальна гуманітарна відповідь стала прикладом того, як держава може зберігати гуманітарний суверенітет навіть у критичних умовах.
Міжнародна підтримка також відіграла важливу роль. Організації з усього світу інвестують кошти, діляться навичками та працюють у партнерстві з українськими структурами. Однак, як зауважує Слім, деякі міжнародні гуманітарні агенції мали адаптувати свої підходи, стикаючись із розвиненою та добре організованою українською відповіддю.
Читайте також: “Не хочу перетворюватись на Епіцентр”. Історія Вікторії, яка робить тарілки для військових з ампутаціями
Унікальність війни в Україні: сучасні виклики та нові реалії
За словами експерта, війна в Україні вирізняється масштабом і використанням сучасних технологій, таких як дрони, ракети та розвідувальні системи. Ця війна призвела до значних втрат як серед цивільного населення, так і серед військових. Окремо Слім наголошує на майбутніх викликах інтеграції ветеранів у мирне життя.
Водночас сучасні методи ведення бойових дій, зокрема масові бомбардування цивільних міст, демонструють жорстокість і продовження тактик, які Росія раніше застосовувала у Сирії. Це підкреслює важливість гуманітарних принципів у війнах нового типу.
Читайте також: Анна Кузьменко: “Раніше трансплантація кісткового мозку в Україні була мрією. Тепер це реальність”
Локалізація: чому це важливо і як Україна стала прикладом
Локалізація — це не лише питання ефективності, а й моральний обов’язок. Україна довела, що місцеві структури здатні працювати швидше та з меншими витратами, забезпечуючи гуманітарну допомогу тим, хто її потребує. Однак Слім зазначає, що не всі країни можуть повторити цей досвід через слабкість місцевих інституцій або корупцію.
Український підхід показав, що міжнародні гуманітарні організації мають не лише допомагати у виконанні задач, а й інвестувати у розвиток систем, які дозволять країні самостійно забезпечувати свої потреби.
Читайте також: Директорка Greenpeace Україна Наталія Гозак: “Після війни має залишитися країна, придатна для життя наступних поколінь”
Перспективи для міжнародної гуманітарної спільноти
Досвід України може стати дороговказом для міжнародної спільноти. Наприклад, українські організації можуть ділитися своїм досвідом з іншими країнами, адаптуючи свої підходи до місцевих умов. Важливо також переосмислити роль міжнародних агенцій, які мають більше діяти як партнери, ніж як виконавці.
Слім наголошує, що для успішної співпраці потрібні довгострокові партнерські відносини та стратегічне терпіння. Партнери мають працювати пліч-о-пліч із місцевими організаціями, враховуючи їхні потреби та досвід.
Читайте також: Заступник головного координатора “Лікарів без кордонів” в Україні Андрій Славуцький: наша задача – підтримати доступ до гідної медицини
