Щороку з 25 листопада по 10 грудня відбувається міжнародна акція «16 днів проти насильства», основна мета якої – привернути увагу суспільства до проблем подолання домашнього насильства, насильства за ознакою статі, жорстокого поводження з дітьми та протидії торгівлі людьми. У рамках тижня проти насильства відбувся вебінар для медіа «Розірвати коло: Як висвітлювати тему домашнього насильства без стереотипів».
Читайте також: Реабілітація в Україні після військових травм: досвід Лікарів без кордонів
Мовчання – це захист кривдника
Катерина Павліченко, заступниця міністра внутрішніх справ розповіла, що 5% усіх випадків звернень до поліції у 2024 році стосуються домашнього насильства. Складено 130000 протоколів про адміністративне порушення. Під час кожного другого виїзду поліції на випадок домашнього насильства було виписано терміновий заборонний припис.
Катерина зазначила, що 19 грудня 2024 року набуде чинності закон про посилення відповідальності за домашнє насильство. Завдяки ньому збільшать строк затримання кривдника до 12 год (раніше було 3 год). Також дитину, яка була свідком насильства, визнаватимуть потерпілою.
“Мовчання – це захист кривдника, а не потерпілого. Тому про домашнє насильство мовчати не можна. Як не можна і бути байдужими. У деяких країнах Європи є цікаві практики. Наприклад, в Іспанії на кривдника вдягають електронний браслет, щоб відстежувати, аби він не наближався до потерпілого”.
Зазвичай форми насильства змішані – тобто фізичне змішується із психологічним та економічним чи сексуальним. Насильство фіксується також щодо чоловіків. Чоловіки повідомляють про це менше. Приміром, вони не звертаються за допомогою до психологів, адже є стигматизація.
Катерина додає, що не варто вживати слово жертва. Жертва – це стигматизуюче слово. Жертвою можна назвати лише людину, яка померла внаслідок насильства. Краще замінити його на слово потерпілий чи потерпіла.
Читайте також: Соціальний захист під час війни: що передбачив бюджет-2025
Види домашнього насильства
Катерина Бороздіна, представниця ГО Ла Страда Україна, додає, що домашнє насильство вчиняється не лише між чинним подружжям, але й між колишніми партнерами, нареченими, громадянськими чоловіком та дружиною, батьками й дітьми. Також воно не залежить від того, проживають люди разом чи ні.
Воно буває фізичним, психологічним, економічним та сексуальним. Проявами фізичного насильства можуть бути не лише побої, а й ляпаси, щипання, стусани, залишення в небезпеці.
“Психологічне насильство – це словесні образи, погрози, приниження, залякування, а також контроль у репродуктивній сфері. При цьому важливо відрізняти психологічне насильство від конфлікту. Конфлікт – це різні погляди на одну подію. Якщо сторони висловлюються без приниження і погроз – це конфлікт. В іншому випадку – це психологічне насильство. До речі, це єдиний вид насильства, який може існувати сам по собі”.
Економічне насильство також розповсюджене в Україні – це позбавлення житла, одягу, майна, коштів, документів. Примушування до праці – частіше стосується чоловіків – або заборона працювати – частіше стосується жінок.
Сексуальне насильство – це будь-які дії сексуального характеру без згоди іншої особи. Навіть якщо це виглядає не страшно.
Чи є виправдання у кривдника?
“Важливо зазначити, що складний психологічний та емоційний стан не виправдовує насильство. Що цікаво, насильство часто витікає зі стереотипів – по типу “б’є значить любить”. Це спонукає суспільство толерувати насильство, викривлювати поняття. А замовчування насильства часто подають як жіночу мудрість. Пастка стереотипів працює так, що постраждала особа з часом починає думати, ніби це вона винна у такому ставленні. Стереотипи виправдовують кривдника та звинувачують постраждалого. Відтак домашнє насильство перестає бути “особистою справою сім’ї”, а постає як соціальна проблема, яку потрібно вирішувати спільно”.
Читайте також: “Московські конвенції”. Як Росія знищує принципи міжнародного права
