“Московські конвенції” — маленька, але дуже страшна книжка. У ній зібрані реальні свідчення звільнених із полону українців. Увесь цивілізований світ знає Женевські конвенції, у яких, зокрема, прописані правила поводження з військовополоненими. Проте Росія нахабно нехтує ними от уже десять років. Складається враження, що вона вигадала свої антигуманні правила.
Читайте також: «Модний простір для всіх»: адаптивний одяг як шлях до інклюзивності в Україні
Пігулка від жорстокості
Прообразом Женевських конвенцій були міжнародні договори, які напрацьовувалися ще в 1864 році. А в тому вигляді, який ми знаємо, Женевські конвенції з’явилися після закінчення Другої світової війни.
“Це мала бути пігулка від жорстокості. Натомість вона стала пігулкою, яка позбавляє зору, — вважає омбудсмен України Дмитро Лубінець. — Уся міжнародна спільнота розуміє, що Росія свідомо порушує права українських військовополонених. Розуміє, але нічого не робить. Тому виникла ідея представити московські конвенції, за якими діє Російська Федерація. Це документ, у якому описані 15 історій колишніх військовополонених. “Московські конвенції” повинні показати, що жорстокість росіян — це виклик для всього світу, а не тільки для українців. На жаль, усе це вже було. Проблема в тому, що світ не хоче робити висновки з історії”.
Чому б не відплатити тією ж монетою?
На противагу Російській Федерації Україна завжди дотримується норм Женевської конвенції щодо поводження з військовополоненими. Ми бачимо фото, відео полонених росіян – вони ситі, без синців чи інших ушкоджень. Чому б нам так само не закрити очі на Женевську конвенцію, якщо так робить наш ворог?
Олег Гущин, представник координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, перш ніж відповісти на запитання, показує дві величезні книги.
“Це п’ять з половиною тисяч статей до третьої конвенції, які Україна виконує дослівно. Третя конвенція зобов’язує нас поводитися з військовополоненими настільки добре, настільки це можливо. Чому? Щоб не бути такими, як росіяни. Якщо ми є частиною цивілізованого світу, то маємо працювати за його законами”.
Читайте також: Переосмислення міжнародної допомоги: роль локальних організацій у гуманітарному реагуванні в Україні
Незаконно засуджені
Не всі звільнені з полону готові розповідати про те, що вони там пережили. У “Московських конвенціях” виклали лише основні великі кейси, про які відомо.
Євгенія Синельник, представниця Асоціації родин захисників Азовсталі, розповідає: “Ми представляємо родини військовополонених. Варто пам’ятати, що вони також проживають великий біль. Наприклад, мій брат досі знаходиться в колонії, він уже отримав статус незаконно засудженого — його засудили до 27 років ув’язнення. А ми знаємо, що серед українських полонених є засуджені довічно. Їх утримують у місцях для найстрашніших злочинців, разом із серійними вбивцями та людожерами”.
Сайт зі страшними цифрами
Тетяна Катриченко, виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини збирає свідчення злочинів, які чинять росіяни, зокрема щодо військовополонених.
“Я дозволю собі маленьку ремарку. Вчора мій син розповів, що у нього є подруга, хлопець якої потрапив у полон під Вовчанськом. Вона сказала: “Я не можу читати ваш сайт, там дуже страшно все написано”.
Так, ми пишемо про дуже страшні речі, які насправді вже є звичними для нас. Ми опитуємо не лише тих звільнених, які потрапили в полон після 2022 року, а й тих, хто був затриманий раніше. Наприклад, у 2019 році під час обміну звільнили тих, хто перебував у полоні майже п’ять років — ще з Дебальцево і Донецького аеропорту. У розповідях усіх звільнених ми чуємо про однакові патерни поведінки росіян.
Сьогодні ми дуже багато говоримо про систематичні катування, яких зазнають 95% українських полонених. Світ не хоче про це чути, бо це страшно. Тому ми акцентуємо також на інших порушеннях третьої конвенції. Наприклад, на забороні листування з рідними, ігноруванні Росією 109 статті конвенції, згідно якої важкопоранених військовослужбовців мусять передавати поза процедурою обміну”.На сьогодні з полону було звільнено 3767 осіб, із них — 168 цивільних. Однак за словами омбудсмена ув’язненими досі залишаються десятки тисяч українських громадян.
Читайте також: “Не хочу перетворюватись на Епіцентр”. Історія Вікторії, яка робить тарілки для військових з ампутаціями
