Що робити з міською забудовою, успадкованою від Радянського Союзу? Як адаптувати її під потреби сучасної людини? Вікторія Тітова розповіла про виклики в урбаністиці сьогодення та як їх долає команда урбан-бюро Big City Lab.
Шлях до міської трансформації
– Яким був ваш професійний шлях до “Big City Lab”?
– Колись, працюючи в бізнес-консалтингу, я відчула, що хочу займатися чимось більш значущим. Консалтинг пропонує багато цікавих можливостей: нові проєкти, клієнти, індустрії. Але суть цієї роботи – допомогти комусь, у кого і так багато грошей, заробити ще більше. Натомість мене надихала ідея створювати щось, що матиме позитивний вплив на життя людей. Я вирішила перейти в соціальну сферу. Шість років тому у Big City Lab я знайшла своє місце і нарешті заспокоїлася.
Читайте також: Інна Іваненко: “Пацієнт української лікарні не повинен платити з власної кишені”
Створити новий стандарт: Urban Park
– Якими проєктами ви найбільше пишаєтеся?
– Один із моїх улюблених (і найважчих) проєктів — це створення Urban Park на ВДНГ у Києві. До речі, цьому парку нещодавно виповнилося три роки. Зараз його щороку відвідує більше мільйона людей. Це дуже високий показник, і він зберігається навіть попри війну.
Мені подобається цей проєкт, адже, по-перше, він став новим стандартом у спортивній інфраструктурі. По-друге, для Києва він став не лише спортивним центром, а й культурним. Там проходять тематичні фестивалі. Цього року там проходила фан-зона Олімпіади. Українські музиканти там знімали кліпи. І навіть одна пара молодят у день весілля прийшла туди фотографуватися!
Від ідеї до реалізації Urban Park пройшло всього шість місяців. Коли робиш проєкт так швидко, дуже легко наробити помилок. Але ми на початку роботи виділили кілька тижнів на опитування понад 50-ти лідерів спорту і вуличних культур Києва. І завдяки цьому зрозуміли, яким саме має бути цей простір. Також ми опитали понад дві з половиною тисячі відвідувачів ВДНГ.
Я так радію щоразу, коли туди приходжу і бачу маленьких діток у шоломах, на роликах, які катаються у цьому скейтпарку. Це неймовірні відчуття!
Війна та нові виклики
– Коли було засноване урбан-бюро?
– Big City Lab було засновано у 2018 році, тобто нам цього року вже шість. Ми пережили пандемію коронавірусу, повномасштабне вторгнення, і зараз наша команда найбільша, ніж будь-коли. Зараз нас 17 людей.
– Чи змінила повномасштабна війна вектор вашої діяльності?
– Вона стала переламним моментом для нас. До неї ми займалися проєктами, спрямованими на покращення якості життя. Це були урбан-парки, культурні проєкти, стратегії розвитку міст, заповідники чи національні парки, культурні об’єкти. Це все зараз не на часі.
На початку 2022-го у нас були грандіозні плани – Київ, Хортиця, Маріуполь… Але після 24 лютого усе, що ми любимо і вміємо робити, раптом стало неактуальним. Потрібно було думати, чим тепер ми можемо займатися. Це був складний період, який вимагав від нас значних зусиль.
Сьогодні ми зосереджуємося на створенні міст, доступних для всіх. Ми працюємо над тим, щоб люди з інвалідністю могли повноцінно жити і працювати.
Читайте також: Нія Нікель: жінки “рулять” цим світом і роблять його кращим
Майбутнє освіти: трансформація шкіл
– Розкажіть про проєкт трансформації шкіл, яким зараз займаєтеся.
– Більшість шкіл, дитсадочків, профтехів була побудована в радянський період. У них є свої переваги і недоліки. Радянська архітектура існувала в період індустріальної економіки. Зараз ми живемо в постіндустріальній економіці. Раніше в місто їхали, щоб знайти роботу. Зараз, окрім роботи, люди їдуть за кращою освітою та міським лайфстайлом. Наш стиль життя абсолютно змінився, наприклад, порівняно з 80-ми роками. А більшість громадських будівель, у яких ми продовжуємо оперувати, залишилась такими самими.
До прикладу, сучасній дитині не підходить клас, де усі сидять і дивляться один одному в потилицю. Потрібен формат класу, який створюватиме соціальні зв’язки учень-учень та учень-вчитель.
Однак де створювати ці соціальні зв’язки, якщо у школі є тільки класи і коридори? Актова зала відчиняється кілька разів на рік. Бібліотека в 90% випадків є книгосховищем, у якому неможливо проводити час. У їдальню пускають лише коли час обідати, а у спортзал – коли фізкультура.
Ці побутові обмеження дуже впливають на розвиток особистості. А що ж потрібно дитині? Коли ми, дорослі люди, йдемо на роботу в офіс, то окрім робочого місця там у нас є щонайменше якийсь диван, де можна відпочити. Є переговорні кімнати. Та й саме робоче місце передбачає індивідуальний простір. Такі ж потреби є і в дітей та вчителів у школах.
Я досліджувала фактори, що впливають на комфорт вчителів під час роботи. Це передусім якість освітлення. Потім температура повітря і його якість. У якій школі ви бачили вентиляцію? Думаю, в жодній. Четвертий пункт – це акустика. Наскільки вчителю потрібно підвищувати голос, щоб його почули.
На стартовому етапі нашого проєкту ми провели фокус-групи з дітьми, директорами, вчителями. Відтак зібрали всю інформацію з нуля. Відповідно до неї розробили технічні завдання для архітекторів.
Що важливо для роботи в урбаністиці
– Які особисті якості, на вашу думку, були б корисні для роботи у вашій сфері?
– Уміння приймати відмови та зберігати мотивацію навіть у складних ситуаціях. Ми працюємо у специфічному форматі. Спершу придумуємо ідею. Потім шукаємо для неї вікна можливостей. Проєкт по школах ми планували рік перед втіленням. Потрібно мати хорошу витримку, щоб не перегоріти ідеєю. Наша команда – це люди, які розуміють, що результат потребує часу.
А ще важливо пам’ятати, для чого ти це робиш. Мені колись дали таку пораду, якою я по життю керуюся. Про те, що будь-який проєкт у якийсь момент може перетворитися на абсолютний кошмар. Усе йде не так: горять дедлайни, хтось захворів, затримали фінансування, не зрозуміло, що робити, змінився хтось у кабміні… І єдине, що тебе рятує в цей момент – щира любов до проєкту.
Читайте також: Марія Павлічук: У JuniorS ми виборюємо простір для дитинства
Фінансування та плани на майбутнє
– Чи озвучуєте бюджети?
– У різних проєктах по-різному, залежно від того, які в нас домовленості з донорами. Щодо шкіл я можу озвучити бюджети на будівництво. Ремонт школи коштує 600-800 доларів за квадратний метр. Будівництво нової – близько 1500-1800 доларів за квадратний метр. Реконструкція шкіл дозволяє зекономити до 30% коштів порівняно з будівництвом нових, при цьому забезпечуючи сучасні умови навчання. Завдяки цьому підходу квадратний метр нашої реконструкції коштує близько тисячі доларів.
Джерела фінансування в нас абсолютно різні. Однак після повномасштабного вторгнення ми не працюємо з будь-якими державними чи муніципальними коштами. Ми шукаємо кошти у приватного бізнесу або міжнародних донорів.
– Які у вас плани на майбутнє?
– Наша задача – максимально розширювати свою експертизу, розвивати команду, напрацьовувати рішення в різних секторах. Ми розуміємо, що в якийсь момент це все знадобиться в дуже великій кількості. Ми намагаємося знайти рішення проблем, які зараз є. Наприклад, питання безбар’єрності – як адаптувати реабілітаційний центр до потреб людей з інвалідністю. Знаю, звучить дивно. Але більшість цих центрів були побудовані давно і є абсолютно бар’єрними.
Що прочитати
– Які книги ви порадили би прочитати?
– Я би порадила книгу «М’яке місто». Автор – данський архітектор. Він пояснює, що аби покращувати якість життя в містах, не обов’язково робити грандіозні проєкти. Якщо ви задумувалися, чому ваше місто комфортне чи некомфортне, чому десь вам краще, а десь гірше, погортайте цю книжку.
Щодо світоглядних книг, то одна з моїх улюблених – “Чарівна гора” Томаса Манна. Ще одна книга, яку варто прочитати – це «Збагнути Росію: Свідчення очевидців». Це збірка нотаток у щоденниках, листах або публікаціях різних іноземців, які відвідували Росію в різні часи. У ній можна прочитати нотатки якогось австрійського посла XV століття і зрозуміти, що відтоді в Росії нічого не змінилося.
Читайте також: Україна на порозі кліматичної кризи: спека, посухи, повені та загроза екосистем
