Інна Іваненко: “Пацієнт української лікарні не повинен платити з власної кишені”

Інна Іваненко, виконавча директорка благодійного фонду “Пацієнти України”, розповіла HMH про свій професійний шлях і виклики, з якими стикається організація. Як невелика команда волонтерів змогла реформувати українську систему охорони здоров’я, подолати корупцію в закупівлях ліків та які плани фонд має на майбутнє — читайте в інтерв’ю.

Все моє життя пов’язане зі сферою гуманітарної допомоги

— Яким був ваш професійний шлях перед тим, як ви почали працювати в БФ “Пацієнти України”?

Я вчилася на гуманітарному факультеті. Але в певний момент розчарувалася. Я захотіла не просто займатися теорією, а бути дотичною до змін у житті людей. І на магістерську програму вступила до школи соціальної роботи. Відтоді все моє життя пов’язане зі сферою гуманітарної допомоги. Ще студенткою я допомагала одній із невеличких громадських організацій у Києві. Ми реалізували адвокаційний проєкт щодо людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом та приймають антиретровірусну терапію. Це такі пігулки, які вони мають приймати щодня, носити з собою на постійній основі. Ми домоглися того, що коли цих людей затримує поліція, наприклад, ці пігулки в них не можуть забирати. Тоді я повірила, що від нас, простих громадян, може багато чого залежати.

Після університету я чотири роки працювала у великій організації, яка тоді називалася “Всеукраїнська мережа людей, які живуть із ВІЛ/СНІД”. Цей досвід дав мені розуміння, як допомагати людям, що живуть із тяжкими захворюваннями. Так народилися “Пацієнти України”.

Читайте також: Голова Help в Україні Олександр Новиков: наш лейтмотив – ми всі в душі волонтери

— Коли була заснована ця благодійна організація?

Ми заснували організацію у 2011 році. Вона тоді мала іншу назву, а пізніше ми провели ребрендинг.

— Яку мету ви ставили на початку її створення? У чому полягала суть організації?

Суть організації полягала в тому, щоб адвокатувати доступ до лікування для людей із тяжкими захворюваннями. Адже коли я зайшла в цю сферу, майже 20 років тому, я побачила, що формально в державі був гарантований доступ до лікування, але фактично люди в лікарнях цього лікування не отримували. А чому? Тому що на національному рівні, на рівні Міністерства охорони здоров’я, була велика корупція. За нашими підрахунками, близько 40% коштів, які виділялися з державного бюджету на закупівлю препаратів, розкрадалися на рівні тендерного комітету МОЗ тих часів. Але після Революції Гідності у 2014-му році для нас відкрилося “вікно можливостей” змінити стару систему.

Тоді організація “Пацієнти України” була зовсім маленькою — в офісі працювали всього п’ять людей. Проте вже тоді ми об’єднували навколо себе пацієнтські спільноти. Так ми вирішили стати адвокаційною організацією — голосом пацієнтів.

Читайте також: Нія Нікель: жінки “рулять” цим світом і роблять його кращим

Першою нашою ідеєю було перезавантажити державну систему закупівель лікарських засобів. Ми запропонували передати функцію закупівель від Міністерства охорони здоров’я міжнародним організаціям, яким довіряють у світі, таким як ЮНІСЕФ і ПРООН. Це був надзвичайно складний, але успішний проєкт. Я пам’ятаю, як ми буквально сиділи цілодобово на підвіконнях із ноутбуками. Щодня виходила з МОЗ після 22-ї. Але нам вдалося запустити цей механізм.

Інша важлива річ, до якої ми дотичні як громадська організація — реформа системи охорони здоров’я. Ми організовували з’їзди українських та міжнародних експертів, і на них народилася концепція реформи, яка лягла в основу законодавства. Лікарні тепер можуть самостійно розпоряджатися своїми коштами, а не чекати вказівок згори.

— Скільки працівників зараз у вашій організації?

До повномасштабного вторгнення нас було 15. Але війна принесла нові виклики, і тепер нас уже понад 60.

Реабілітація повинна базуватися на доказовій медицині

— Як повномасштабна війна змінила вектор вашої діяльності?

По-перше, наша команда значно розширилася. По-друге, ми почали робити багато додаткових дій для підтримки системи охорони здоров’я. У нас є окрема команда, яка допомагає медзакладам неподалік фронту. Вона закуповує ліки та витратні матеріали за донорські кошти. Також ми оперативно реагуємо на великі катастрофи, як-от після обстрілів Охматдиту, і направляємо допомогу.

Ще один напрямок роботи, що з’явився під час війни, — це ремонти лікарень первинної ланки, пошкоджених внаслідок бойових дій. За час війни ми відремонтували 46 таких закладів, усі вони розташовані на деокупованих територіях.

Ще одна масштабна ініціатива — розвиток системи фізичної реабілітації. Багато хто вважає, що реабілітація — це електрофорез, магніти чи грязі. Або що тобі щось погріють, посвітять — і ти вилікуєшся. Але насправді реабілітація повинна бути активною, базуватися на доказовій медицині та проводитися мультидисциплінарною командою фахівців. До того ж людина має докласти багато власних зусиль, щоб відновитися.

Читайте також: Максим Доценко: Червоний Хрест – це відображення обличчя держави

Ми працюємо із міжнародною донорською підтримкою

— Які у вас шляхи фінансування? Чи озвучуєте ви бюджети?

Усі фінансові звіти ми публікуємо на нашому сайті — це відкрита інформація. Регулярно проходимо аудити. Ми працюємо здебільшого із міжнародною донорською підтримкою, подаємо проєктні заявки, у яких викладаємо наші ідеї. Наприклад, співпрацюємо з посольством Швейцарії, німецькою організацією GIZ, програмою ЮНІСЕФ.

— Які у вас плани на майбутнє?

Наша глобальна мета — щоб пацієнт в українській лікарні не платив за послуги з власної кишені. Ми вже побороли корупцію в закупівлях на національному рівні, але вона залишається на місцях. Ми працюємо над механізмами її подолання, зокрема через впровадження наглядових рад у лікарнях.

Особисто для мене величезним викликом є Охматдит. Я головую в Раді з відновлення Охматдиту, і це мій особистий проєкт. Хоч я не маю досвіду в будівництві, доводиться вивчати нову сферу, але я вірю, що всі процеси з відновлення пройдуть законно, ефективно й швидко.

Читайте також: Марія Павлічук: У JuniorS ми виборюємо простір для дитинства