Психологи – для психів, а я ж нормальна. Як групи підтримки руйнують стигму щодо психологічної допомоги

Групи підтримки? Я ж не алкоголік/хвора/дивна, додайте своє. З такої стигми почалася робота “тихих зустрічей” у Запоріжжі в липні 2022 року. Спочатку це були просто зустрічі за вільними темами, потім за визначеними, потім закриті жіночі групи на сім занять. І от вже понад два роки у багатьох містах України ми ламаємо цю стигму, доводимо, що групи підтримки – це для вимушеної переселенки Свєти, для продавчині тьоті Каті з продуктового, яка жаліється на безсоння. Для Іринки, яка чекає нареченого з фронту. Для кожної та кожного, хто щодня читає новини, плаче за загиблими, з якими ніколи не був знайомий, хто живе в країні, де йде війна. Та й взагалі – хто просто живе. Бо підтримка потрібна абсолютно всім. Навіть тим, хто боїться в цьому зізнатися.

Памʼятаєте, яка найбільша проблема була тоді, в перший рік повномасштабного вторгнення? Багато хто не міг тоді спати. Такий висновок ми зробили з анкет, які заповнювали перші учасники “тихих зустрічей”. З цим ми й почали працювати – зі сном. “Що робити з тривожністю, яка заважає спати? Як справлятися зі стресом, який навалюється з усіх сторін? Так, в інтернеті є купа матеріалів, відео, але які саме потрібні? Та і як практикувати, коли звʼязок не дає можливості якісного відео? Краще якось потім…”, – думали люди та опускали руки. Ми ж допомагали не відкладати на потім.

Читайте також: “Пацієнти України”: тисячі людей можуть залишитися без гарантованих ліків

“тихі зустрічі” почалися з Запоріжжя, а потім розрослися до Кривого Рога, Миколаєва, Харкова, Львова. Під наглядом психологинь-фасилітаторок жінки практикували разом навички, підбирали техніки, які працюють саме з ними.

Стигма – це з грецької тавро, мітка. Зараз ми часто ставимо невидимі мітки на себе, свою роль у суспільстві, на речі, які ми не розуміємо чи боїмося. Таке тавро більшість українців поставило на психологічну допомогу. І щодня ми стираємо його з думок все більшої кількості людей.

Мені дуже запам’ятався момент з нашої робочої рутини. Зима 2022 року, ми збираємо відгуки учасниць “тихих зустрічей”. Я проводжу інтервʼю на гучномовці, мої колеги Даша та Крістіна чують розмову. Я бачу їх сльози. Бо ніхто не вірить, що за півтора місяця можна так поміняти життя людини в ліпший бік. “Я знову стала спати!” – жваво каже запоріжанка Ольга. – “І знайшла подруг. Ви знаєте, ми запланували вже разом вихідні з дівчатами”.

Тоді це здавалося дивом. Зараз? Зараз ми чуємо це постійно від учасниць наших груп підтримки. І після двох років невпинної роботи ми можемо з впевненістю сказати: те, що ми робимо, – працює.

Основна маса груп підтримок, що існують зараз, не можуть похвалитися відвідуваністю. Більшість учасниць відвідує їх нестабільно. І то якщо онлайн. Психологині, які проводять ці групи, вигорають, бо не бачать помітних результатів. Учасники перестають ходити, бо не розуміють, що відбувається і чого очікувати. В нас вийшло по-іншому.

Читайте також: Схід-SOS: Люди не їдуть від небезпеки через гуманітарну допомогу

Коли наша директорка з розвитку Юля Карнась їздить на закордонні конференції, їй часто ставлять одне питання: “Тобто жінки ходять на зустрічі шість тижнів поспіль? Як ви їх тримаєте?». Все дуже просто: ми даємо їм те, що їм дуже треба: цікаву програму, корисні психологічні техніки, нові знайомства. Ми даємо підтримку. За останніми даними в наших групах 80% жінок відвідують всі зустрічі. Це щось на грані фантастики у світі громадських організацій.

Знаєте, як часто буває: придбаєш абонемент в зал і не ходиш. Тобі соромно, що заплатила, то виниш себе, що не ходиш. І… все одно не ходиш. У нас такого немає. Зустрічі безкоштовні. А жінки все одно на них приходять. І потім створюють свої мікроспільноти з учасниць. До речі, це одна з наших місій – дати людям можливість знайти нове коло спілкування. Це особливо важливо для внутрішніх переселенців.

Хочу поділитися парою відгуків, які читала до того, як почала писати цю колонку. Ці відгуки надихають нас працювати, допомагати, пояснювати, що психологи – не для психічно хворих людей. А підтримка потрібна кожному.

Іра, 35 років, Запоріжжя: “У мене покращився настрій, з’явилися нові друзі, повернулась змога творити добро. А також є бажання бігти на зустріч до дівчат та нашої психологині, як на побачення! Ніколи раніше я не мала справи з психологами і, чесно кажучи, не думала, що мені таке треба. А виявилося, що треба. Дякую!“.

Світлана, 43 роки, Харків: “Є побажання від мене і усієї групи – продовжити зустрічі для нас! Всі задоволені і на позитиві, навіть після обстрілів!” .

Анжела, 29 років, Львів: “Хочу додати велику ПОДЯКУ за те, що є така команда, яка служить людям ДОБРОМ, і допомагає повернути серцям бажання жити та радіти життю!“.

І якщо в вашому місті працюють наші “тихі зустрічі”, заповніть анкету та прийдіть на зустріч. Думаю, вам сподобається.

Читайте також: Паралімпійці у TikTok: комунікаційний кейс чи дивне рішення?