Як війна змінила гуманітарну сферу та як працюють програми Help – Hilfe zur Selbsthilfe в Україні поговорили з новим головою українського представництва міжнародної гуманітарної організації Олександром Новиковим.
Help – Hilfe zur Selbsthilfe в Портретах
Від науково-педагогічної діяльності до волонтерства
– Як Ви прийшли до роботи в гуманітарній сфері? Як почали працювати?
– З початком війни, повномасштабного вторгнення, змінилося життя, як у всіх нас. Це був мій перший досвід. До цього я фактично у гуманітарній сфері не працював. В мене була інша біографія, вона була повʼязана з вищою школою, з науково-педагогічною діяльністю.
Я почав працювати у великій українській організації “Право на захист” (right2protection). Тоді це були перші місяці війни, була складна ситуація і була величезна кількість внутрішньо переміщених осіб з Луганської, Донецької, Харківської областей. Вони тікали на захід і ми, працівники Полтавського польового офісу, займалися реєстрацією на багатоцільову грошову допомогу. Ми працювали в офісі, в полі, в складі мобільних груп неодноразово обʼїхали повністю Полтавську область, Харківську область (частину, яка не була окупована). Працювали фактично на лінії розмежування. Тоді займалися найнеобхіднішим питанням того часу – реєстрували людей на фінансову допомогу.
Набули досвід і з r2p я подався в Help. Завдяки набутому досвіду з готівковою допомогою я вже міг спокійно податися в міжнародну гуманітарну організацію з її стандартами. Я пройшов співбесіду, отримав оффер і вже як простий польовий офіцер поїхав в Ужгород відкривати польовий офіс. Це був перший польовий офіс, який Help відкрив на Закарпатті.
Читайте також: Максим Доценко: Червоний Хрест – це відображення обличчя держави
– Чому ви вирішили піти в гуманітарну сферу?
– Це напряму повʼязано з тим, що я харківʼянин. Харків було практично окуповано, я на свої очі бачив бойові дії, своїми очами бачив як заходили ворожі війська в моє село на Харківщині. І величезна кількість внутрішньо переміщених осіб — це Харків. Тобто, двохмільйонна конгломерація, котра стала ВПО, як я і моя родина. Вони втратили все на окупованих територіях. Хотілося максимально ефективно долучитися до допомоги у будь-якій формі.
Ми всі починали як волонтери, в перші дні ніхто не знав як це робити. Спочатку ми їжею допомагали літнім людям, теплими речами, допомагали вивозити людей з Харкова. А потім, коли я зрозумів, що саме цим треба займатися, вже намагався діяти на більш професійній основі та шукав більш потужну команду. Це класична історія, робота в гуманітарній сфері для мене почалася саме з початком повномасштабної війни.
– Які виклики у вас виникали на цьому шляху?
– Коли ми формували команду в Help, виникла проблема в тому, що в Україні не було такої кількості професійних діячів гуманітарної сфери – навчених людей, котрі можуть діяти за міжнародними протоколами, за оонівськими протоколами. Тому ми брали людей з досвідом роботи, з досвідом волонтерської діяльності, зі знанням англійської мови. Але на той момент в країні не було багато спеціалістів, але було дуже багато молоді, котра ментально була готова працювати.
Фактично наша команда сформувалася в складних напіввоєнних умовах: постійні обстріли, безпекова ситуація. Це були молоді люди, які на той момент займалися волонтерством. Серед них багато внутрішньо переміщених осіб, тому вони чудово розуміють відповідальність. Їх родини через все це пройшли, тому з цих волонтерів, фактично, виходять найкращі, найбільш віддані працівники, які повністю присвячують себе нашій гуманітарній цілі.
Ми ж не бізнес, не якесь ремесло. Як я завжди жартую про нашу роботу, що фактично ми волонтери, але нам дуже поталанило, бо платять зарплату за наше волонтерство.
– Як змінилася гуманітарна сфера за час повномасштабного вторгнення?
– Ні для кого не секрет, що українці дуже здібні, швидко навчаються. А ще й в умовах воєнного стану дуже швидко прогресують. Ось на прикладі нашої організації: ті, хто прийшов до нас ще два роки тому, залишаються в команді та зробили карʼєру. Сьогодні це вже абсолютно навчені спеціалісти, професіонали своєї справи. Вони підтягнули свої скіли, вивчили протокол міжнародного гуманітарного реагування. Ми говоримо зараз про зріз нашої організації, а врахуйте, що їх десятки по Україні. От уявіть, що це своєрідний інкубатор, котрий за два роки війни підготував величезну кількість молодих гуманітаріїв, котрі повністю готові діяти в будь-якій країні світу за міжнародними стандартами.
Читайте також: Марія Павлічук: У JuniorS ми виборюємо простір для дитинства
– Які програми та проєкти є для вас пріорітетними?
– Ми говоримо про проєкти і про активності. Зараз в нас триває чотири потужні проєкти. Але специфіка Help заключається в тому, що ми активні в усіх кластерах. Тобто, ми не вузько направлені на якусь конкретну допомогу, а ми активні в багатьох напрямах. Це дуже складно, бо важко бути фахівцем в усіх галузях одночасно. Але нам це поки що вдається.
Наша активність, наприклад, це багатоцільова грошова допомога MPCA (Multi-Purpose Cash Assistance). Я дуже гарно знаю цей вид допомоги, бо я був відповідальним з грошової допомоги в нашій організації до мого призначення на цю посаду.
Одна з найефективніших допомог – це MPCA Emergency. Якщо показати на прикладах, то виглядає вона так: після прильоту по ОХМАТДИТу ми протягом 30 хвилин прибуваємо на місце прильоту. Ми визначаємо потреби, вступаємо в контакт з місцевою адміністрацією, котра комісійно протягом декількох днів готує списки постраждалих помешкань. І ось наша задача – почати реєстрацію на багатоцільову грошову допомогу мешканців найбільш постраждалого району (Голосіївського) якомога швидше. Ось в цьому сенс Emergency – чим швидше, тим краще.
В ідеалі, щоб постраждалий вже через два тижні отримав готівку для закриття нагальних потреб. Ця готівка використовується на відновлення вікон, на купівлю теплих речей, медикаментів. Під час реєстрації ми задовольняємо цілу низку потреб, наприклад, перенаправляючи на психологічну допомогу. Як правило, вона необхідна, бо є гостра реакція на стрес. Або на юриста, якщо, наприклад, у людини згоріли документи і потрібна безкоштовна допомога юриста.
Це один з різновидів готівкової допомоги. Ми дуже активні в ній і зараз в нас в роботі декілька кейсів. Ось був прильот у Львові. Наш керівник польового офісу вже на звʼязку з адміністрацією міста, вони готують списки, а ми готуємося надавати допомогу. Ми це робили з перших днів повномасштабної війни по всій території України. Так само і у Харкові, Полтаві та інших містах.
Ще в нас є різновид грошової допомоги – Cash for Rent (готівка за оренду). Велика кількість ВПО, наприклад, переїхала на Захід України і метою цієї допомоги є допомогти людині платити за оренду житла, щоб вона не потрапила в шелтер. Тобто, дати людині гроші, щоб вона могла заплатити за 3-4 місяці оренди та залишитися у квартирі. А ще ми допомагаємо людям, які вже потрапили у шелтер і у них немає власних грошей на оренду – ми також допомагаємо готівкою, щоб вона орендувала дім чи квартиру і виїхала з МКП (місце компактного проживання – прим. ред.).
Фактично, ми по активностях в усіх кластерах. Це і грошова допомога, це шелтер кластер, де ми допомагаємо буржуйками і твердим паливом, щоб пережити зиму. Це відновлення закладів, які постраждали внаслідок обстрілів. Це будівництво будиночків для ВПО або місцевих жителів, котрі втратили своє житло. Ще відновлення критично важливої інфраструктури, наприклад, надання складного насосного обладнання для котелень.
Ще ми дуже любимо гранти для мікробізнесу. Ось, наприклад, підприємець, який втратив все в Луганській області і здійснив релокацію у Київ чи Закарпаття, то він подається до нас. В нас зробити це дуже просто, вся процедура не забюрократизована. Якщо у вас світла бізнес-ідея, то в нас легка форма і не складно отримати гроші для початку свого мікробізнесу. Це дуже подобається нашому донору. Ми створюємо ВВП, людина стає самозайнятою, починає платити податок. І тоді запускається повний цикл економічного розвитку.
Про Help – Hilfe zur Selbsthilfe в Україні
– Коли був заснований Help?
– Рік заснування – 1982 рік. Це рік, коли Радянський Союз здійснив інвазію до Республіки Афганістан. Це був серйозний гуманітарний виклик: 6 мільйонів афганських громадян тікали від Радянської армії. Абсолютно закономірно, що потік біженців потрапив до країн Центральної чи Західної Європи, в тому числі і до Федеративної Республіки Німеччина. Саме тоді виник Help – спочатку почали зустрічати цих біженців в аеропорту, допомагали їжею, медикаментами.
З того часу Help дуже сильно розвинувся, бо має серйозну підтримку німецького уряду. На сьогодні в нас є представництва у 20 країнах, при цьому він діє у 28 країнах. В деяких країнах, щоб задовольнити потребу не треба відкривати окремий підрозділ, а достатньо вислати місію. Але це не наш кейс.
Враховуючи рівень нашої гуманітарної катастрофи і те, що фактично історія ХХІ сторіччя таких конфліктів не бачила, то можемо говорити про те, що український Help фактично зараз найбільша окрема структурна одиниця. В нас найбільша кількість співробітників, найбільший бюджет та три регіональні польові офіси. В нас штаб-квартира у Києві та офіси в Харкові, Миколаєві та Ужгороді.
Читайте також: Нія Нікель: жінки “рулять” цим світом і роблять його кращим
– Які навички важливі саме для вашої організації?
– Лейтмотив всієї нашої організації – ми всі в душі є волонтерами. Це специфічна робота, бо це не класичне ремесло, не державна служба. В нас в команді однакове мислення, ми розділяємо цінності. Ще в першу чергу це людські якості. Наша команда в першу чергу перетворюється в родину. Ми фактично живемо на роботі.
З важливого ще здатність швидко вчитися, працювати під тиском часу і в стресових ситуаціях. Вся наша робота, по суті, це стресові ситуації – ми працюємо там, де вже відбулася трагедія або ми де ми намагаємося її уникнути чи нівелювати її наслідки. Це постійний контакт з постраждалими, які дуже вразливі, їм боляче. Ось ти маєш відповідно реагувати на це і розуміти, що ти робиш, щоб не нашкодити.
Дуже складно залишатися нейтральним чи дипломатичним в таких ситуаціях. Але в нас є протокол, якого ми маємо дотримуватися.
– А скільки у вас співробітників?
– Зараз в українському Help працює понад 40 співробітників. Але незабаром кількість буде збільшуватися – до кінця року в нас буде працювати понад 50 співробітників.
– Як ви залучаєте волонтерів і як залучаєте партнерів?
– Якщо ми говоримо про волонтерів та партнерів, то фактично це взаємоповʼязані речі, бо волонтери, котрі починали працювати з нами на волонтерських засадах і проявили себе як професіонали, саме вони і стали партнерами. Щоб стати партнером Help треба фактично почати співпрацювати з ним як волонтер і проявити себе в полі.
– Як війна змінила Help в Україні?
– Help до початку повномасштабної війни був. Але він був у місті Сєвєродонецьк і там було чотири співробітника з невеликим бюджетом. З початком повномасштабної війни Help не просто видозмінився, він став абсолютно іншою організацією. Тільки в кадрах збільшився в десять разів, по бюджету – в десятки разів. На сьогодні Help – це потужна організація з конкретними тактичними та стратегічними планами, з підтвердженим фінансуванням. Коли Help ще був у Сєвєродонецьку, то це були більше девелоперські проєкти. А ось з березня 2022 року вони стали вже гуманітарними.
– Які у вас шляхи фінансування?
– У нас стабільне фінансування і в нашій гуманітарній темі це дуже добре. Фінансує нас напряму МЗС Німеччини. Це чудово, бо це дозволяє планувати роботу, не тактично, а стратегічно дивитися на речі. Реалізувати дорогі проєкти, більше допомагати. Ще в нас є приватні донації, коли донатять звичайні люди. Але хочу наголосити, що жодної копійки з українського бюджету, гаманця простого українця, з донатів українців ми не взяли. Всі донати у нас з-за кордону. Ось вони дозволяють реалізовувати серйозні проєкти.
І ми вдруге стаємо імплементаційним партнером UHF (Ukrainian Humanitarian Fund). Це серйозний донор, оонівська структура. Для нас це почесно, це дуже складно, дуже відповідально.
– Чи проходите аудити?
– Звичайно! Наша сфера передбачає наджорсткі аудити. Це повʼязано з використанням бюджетних коштів Німеччини і ми маємо звітувати та проходити аудит по використанню кожного євроцента. Тобто, у нас є внутрішній аудит, а там, де ми є імплементаційним партнером, аудит здійснює UHF. Це нормальна практика.
– Які плани стосовно розвитку на майбутнє?
– Ми уважно відсліковуємо ситуацію. Вона постійно змінюється і ми змінюємося разом з нею, тому що ми завжди йдемо в авангарді. Сама по собі картина гуманітарного реагування дуже сильно змінюється. Наприклад, в перші місяці (повномасштабної війни, – прим. ред.) були харчові набори, гігієнічні набори, бо тоді була необхідність. Ми поставляли величезну кількість цієї допомоги протягом кількох тижнів. Поступово картина змінилася і відпала необхідність вже в такій кількості. Базові потреби були задоволені, але цей вектор постійно змінюється. Потім було відновлення чи ремонт житла, це багатоцільова грошова допомога. Далі зʼявляється відновлення критично важливої інфраструктури. Ось на ці речі ми дивимося в комплексі і ми бачимо, що треба зробити, наприклад, коли місто було деокуповане, вирішилася ситуація з безпекою. Як українців повернути додому? Які треба створити умови, що відновити? І ось маючи страгічне бачення ми це робимо.
Ось в липні був прильот у Полтаві. Там був удар такої сили, що один з районів залишився фактично без вікон. І ось тут ми намагаємося використовувати комплексний підхід – людям видаємо допомогу на відновлення вікон, коммунальникам допомагаємо полагодити будинки.
Хто та що надихає
– Що вас надихає?
– Я багато раніше читав, але зараз, на жаль, не маю часу. Я перший фанат американської класики. Джек Лондон, Ернест Гемінгвей. Їх герої – це сильні люди, котрі своїм життям та поведінкою показують, наскільки сильною може бути людина і які вона може долати труднощі.
– А хто вас надихає серед людей?
– Мене надихає моя команда, бо ми на одній хвилі, ми як одна сімʼя. А ще мене надихають українці, які продовжують жити, кохати, відновлювати.
