В Україні люди довіряють одне одному більше, ніж владі

Додайте Humanitarian Media Hub в обране в Google

Слідкуйте за останніми новинами гуманітарної сфери

Соціальна згуртованість в Україні через чотири роки повномасштабної війни тримається на довірі між сусідами, тоді як довіра до місцевої влади просідає. Таку картину дає тематичний нарис Міжнародної організації з міграції (МОМ), заснований на 23-му раунді Опитування загального населення. Дослідження провели з 12 січня по 30 березня 2026 року серед 40 004 респондентів на підконтрольних Уряду територіях. Станом на березень 2026 року 3,9 млн осіб залишалися внутрішньо переміщеними, а ще 4,2 млн повернулися до місць свого походження.

Два виміри соціальної згуртованості

Дослідники розрізняють горизонтальну згуртованість — взаємини між самими громадянами — і вертикальну, тобто відносини між людьми та державою. Саме цей поділ пояснює головний контраст дослідження: перше тримається, друге слабшає.

Читайте також: 
Фінансування гуманітарної медицини в Україні впало до 49% у 2026 році

Довіра між людьми тримається

На підконтрольних Уряду територіях 89% осіб, які повернулися, та непереміщеного населення позитивно ставилися до прибуття ВПО, а негативно — лише 2%. До тих, хто повертався з-за кордону, прихильно ставилися 87%. Найтепліше приймали новоприбулих ті, хто сам пройшов переміщення: серед них позитивне ставлення сягало 92%. «Власний досвід вимушеного переміщення, ймовірно, сприяв більшому розумінню та співпереживанню людям, які перебувають у схожій ситуації», — ідеться в нарисі. Виняток становить молодь: серед 18–24-річних прихильних було 79%, а серед молодих чоловіків цієї групи — лише 74%.

Своїм сусідам довіряли 69% опитаних, і лише 7% не довіряли зовсім. «Загалом довіра до людей у громаді була вищою, ніж довіра до інституцій», — підсумовують автори. Спеціалізованим установам довіряли 67%, міжнародним і неурядовим організаціям — 49%, місцевій владі — 48%. Серед тих, хто живе виключно за рахунок соціальних виплат, зовсім не довіряли сусідам 19% проти 7% по населенню.

Дискримінація зростає зі збільшенням часу переміщення

Серед ВПО 26% повідомили, що зазнавали несправедливого ставлення через те, що не були місцевими, — роком раніше цей показник становив 19%. Серед осіб, які повернулися, про дискримінацію заявили 16% проти попередніх 13%. «Прояви дискримінації є сигналом раннього попередження про зростання напруженості між громадами, оскільки зміни в поведінці людей зазвичай можуть передувати змінам у їхніх ставленнях», — наголошують у документі.

Майже половина ВПО (49%), які стикалися з дискримінацією, відчули її під час взаємодії з місцевими жителями, ще 27% — з боку місцевої влади. Час у переміщенні поглиблював проблему: про дискримінацію повідомили 27% ВПО, які провели поза домівкою рік і більше, і 28% тих, хто був у переміщенні понад два роки, проти 20% серед переміщених менш ніж на рік. Найвищі показники — серед осіб, які повернулися з-за кордону (23%), домогосподарств ВПО з одним із батьків (38%), а також ВПО у Києві (37%) та на Львівщині (37%).

Найуразливіші найменше почуваються своїми

Відчуття приналежності оцінювали за шкалою від нуля до десяти. Нуль обрали 14% респондентів, а 38% оцінили приналежність на 8–10 балів. За один квартал частка тих, хто зовсім не відчував приналежності, зросла з 11% до 14%, а частка з сильним відчуттям скоротилася з 45% до 38%. Найпомітніше просів показник серед непереміщеного населення — з 47% до 37%.

«Люди, які найменше відчувають себе частиною своєї громади, водночас часто є найважчими для охоплення», — застерігають автори. Найвищу частку тих, хто зовсім не почувався частиною громади, зафіксовано серед ветеранів (27%) та осіб з інвалідністю, які живуть самі (26%), далі — одинокі люди старшого віку (22%), особи, для яких пенсія є єдиним джерелом доходу (21%), і ті, хто повернувся з-за кордону (18%).

Простір для участі залишається вузьким

Лише 38% населення були залучені принаймні до одного процесу ухвалення рішень на місцевому рівні, а 55% майже або зовсім не брали в них участі. У питаннях спорту й культури осторонь лишалися 80%, освіти — 75%, житла — 72%, комунальних послуг — 70%. Найменш залученими були ВПО (58% не брали участі в жодному процесі).

Байдужість пояснює цей розрив слабо: лише 4% ніколи не намагалися долучитися, тоді як 28% хотіли, але стикалися з перешкодами — насамперед браком часу (34%) та відсутністю доступних майданчиків для участі (30%). «Низький рівень громадської участі, імовірно, зумовлений не стільки браком зацікавленості з боку населення, скільки недостатньою кількістю доступних можливостей для участі», — резюмують у нарисі. Найвідстороненішою виявилася молодь: 62% людей віком 18–24 роки практично не брали участі в рішеннях.

Довіра до місцевої влади лишається низькою

«Вертикальний вимір соціальної згуртованості — тобто довіра між людьми та інституціями, які здійснюють управління й надають послуги населенню — залишався слабким», — констатують у документі. Місцевій владі довіряли 48% населення, і за рік показник навіть трохи знизився — з 50% наприкінці 2024 року. Саме місцева влада мала найбільшу частку тих, хто не довіряв зовсім, — 22%.

Найнижчу довіру зафіксовано в південному макрорегіоні, де 31% зовсім не довіряли місцевій владі. Окремо вирізнявся Київ: частка тих, хто висловив високу довіру, була там найнижчою серед усіх регіонів — лише 10%. Децентралізація ще перебувала на етапі становлення, коли повномасштабна війна перервала її поступ.

Ті, хто думає про від’їзд, вирізняються за всіма показниками

Про можливість виїхати впродовж наступних трьох місяців думали близько 4% населення, серед ВПО — 7%. За кожним виміром згуртованості ці люди виглядали слабше: 26% зовсім не відчували приналежності проти 14% серед тих, хто планував залишитися; про повну недовіру до влади повідомили 34% проти 22%. «Зниження рівня довіри, послаблення відчуття приналежності до громади та посилення соціальної напруженості часто проявляються ще до того, як люди ухвалюють рішення про виїзд», — пояснюють автори логіку цього індикатора.

Найважче дається повторна інтеграція тим, хто повернувся з-за кордону

Особи, які повернулися, загалом показували найкращі результати: 43% оцінили приналежність на 8–10 балів, 53% довіряли місцевій владі. Проте ті, хто повернувся з-за кордону, поступалися тим, хто повернувся з інших регіонів України: про відсутність приналежності повідомили 18% проти 12%, про дискримінацію — 23% проти 14%. Серед тих, хто повернувся протягом останнього року, зовсім не довіряли владі 27% проти 18% серед тих, хто повернувся давніше. «Підтримка осіб, які повернулися, є особливо важливою протягом першого року після повернення з переміщення, коли рівень довіри до місцевих органів влади є найнижчим», — акцентують у нарисі.

Економічний тиск б’є по згуртованості нелінійно

Домогосподарства, які не вдавалися до жодної стратегії подолання труднощів, показували високі результати: лише 6% не відчували себе частиною громади, 60% довіряли місцевій владі. Ті, хто вичерпав вісім і більше стратегій, різко контрастували: 25% зовсім не відчували приналежності, лише 34% довіряли владі. Джерело доходу важило більше за розмір: серед домогосподарств із нерегулярними доходами місцевій владі довіряв лише 41%. «Економічна безпека та соціальна згуртованість, імовірно, взаємопов’язані, однак наслідки економічних труднощів проявляються по-різному», — підсумовують у документі.

Одні й ті самі люди на дні кожного показника

Крізь усі вісім висновків проходять ті самі групи: особи з інвалідністю, ветерани, одинокі люди старшого віку та пенсіонери, домогосподарства ВПО з одним із батьків, ті, хто повернувся з-за кордону або нещодавно, а також родини під найбільшим економічним тиском. «Ці самі групи повторювалися в усіх результатах дослідження, оскільки їх об’єднували різні комбінації спільних чинників вразливості», — пояснюють автори. МОМ радить зосередитися на відновленні довіри до місцевих інституцій, поєднувати підтримку доходів із заходами зі згуртованості та концентрувати допомогу в перший рік після зміни життєвих обставин.

Читайте також: 
Зимова допомога 2026 охопить 2,1 мільйона українців у прифронтових районах і містах