Кожен виїзд на прифронтову територію для загонів швидкого реагування Українського Червоного Хреста починається задовго до того, як машина рушає з місця. Спершу – дзвінок, заявка, з’ясування деталей. Лише потім – дорога туди, де відстань до лінії розмежування вимірюється хвилинами польоту дрона. Керівник сектору оперативного реагування Служби реагування на надзвичайні ситуації Українського Червоного Хреста Олександр Лавренюк розповів, як влаштована робота евакуаційних екіпажів, чому одні виїзди обходяться двома людьми, а інші вимагають цілого загону, і що відбувається, коли людина відмовляється від евакуації в дорозі.
Склад екіпажу залежить від стану людини, а не від відстані
Кількість людей в екіпажі визначає не маршрут, а фізичний стан того, кого потрібно евакуювати. Олександр наводить приклад: якщо людину вагою 120 кілограмів треба знести з другого поверху, передати далі й підняти повторно, на виїзд відправляють чотирьох волонтерів. Якщо ж людина малорухома і пересувається на кріслі колісному, вистачає двох – у команди є спеціальні пристрої, які дозволяють спустити крісло сходами без додаткової фізичної сили.
Формат допомоги також підлаштовують під конкретну ситуацію. Коли людина технічно здатна пересуватися самостійно – наприклад, має зламану ногу, але не потребує медичного супроводу, – команда може організувати поїздку потягом.
Ми приїдемо, вам допоможемо, вас зустрінемо, заберемо з речами, завеземо на поїзд, а наші хлопці і дівчата у Львові приїдуть зустрінуть, довезуть до точки, куди вам треба.
– пояснює волонтер.
Комплектація команди на виїзд враховує навіть вагу пасажира стосовно фізичних можливостей волонтерів.
Якщо ми бачимо, що людина вагою 80 кілограм, і у нас дві дівчинки в екіпажі, ну, якось не дуже навантажувати…
– каже Олександр, додаючи, що серед волонтерок є й ті, хто фору дасть чоловікам.
Заявка на транспортування проходить кілька етапів перевірки
Процес завжди починається з телефонного дзвінка або звернення через сайт. Команда надсилає заявнику бланк заявки, після заповнення якого зв’язується з людиною напряму – з’ясовує стан здоров’я, потребу в медичному супроводі, наявність виписок з лікарні та бажану дату виїзду. Заявки можуть подавати і самі люди, і їхні родичі, і лікарі медичних закладів, і громадські організації, які опікуються конкретною людиною – ветераном, малорухомою особою чи тим, хто потребує постійного догляду.
Швидкість реагування залежить від області та терміновості запиту. В одних регіонах транспортування за зверненням медичного закладу проводять того ж дня, в інших – планово, за день-два. Якщо маршрут пролягає між областями, до процесу долучають екіпажі сусідніх регіонів, і планування транспортування відбувається вже спільно.
Читайте також:
Евакуація з прифронту. Чому частина людей лишається вдома
Найнебезпечніший момент – перебування біля лінії розмежування
На питання про найризикованіший етап евакуації Олександр уточнює, що йдеться саме про прифронтові території. За його словами, окремого небезпечного моменту вже практично немає – ризик супроводжує весь час перебування поруч із лінією розмежування.
Оскільки це є максимально близька територія, і ти проводиш евакуацію, транспортування, погрузку, вигрузку, навіть при наявності постійного моніторингу, ти все одно перебуваєш в небезпеці постійного ураження.
– зазначає він, пояснюючи це дальністю польоту ворожих дронів і техніки FPV.
Перед виїздом у фронтову зону волонтер зобов’язаний одягнути бронежилет, каску та мати при собі аптечку – заздалегідь, а не в дорозі. За наявності вільних засобів захисту ними забезпечують і бенефіціарів. Команда також використовує броньовані ковдри – ними накривають людину або кладуть вздовж борта машини, щоб зменшити ризик ураження. Самі автомобілі, втім, не броньовані.
Відстеження загроз відбувається переважно через візуальний контакт і слух, а також через постійний зв’язок командирів загонів з екіпажами. Якщо є попередня інформація про небезпеку, командир передає її екіпажу, і команда або прискорює евакуацію, або приймає рішення сховатися на місці.
Шестеро волонтерів загинули від початку повномасштабного вторгнення
За час повномасштабної війни загинуло шестеро волонтерів служби – хтось під час виконання завдань, хтось на той момент уже формально не був волонтером.
В душі вони всі волонтери.
– каже Олександр.
Після повернення з виїзду командири загонів слідкують за психологічним станом команди – це, за словами Олександра, їхній основний обов’язок, оскільки «здорова команда – це гарна робота». Формат відновлення підбирають індивідуально: спільні виїзди на шашлики, риболовля, перегляд фільмів, розмова за чаєм чи кавою, або просто кілька днів відпочинку від виїздів, якщо ситуація була стресовою.
Читайте також:
Евакуація з прифронтової зони — куди звертатися і чому не варто зволікати
Відмова від евакуації – нормальна реакція, каже керівник служби
Олександр наголошує, що страх під час виїзду на нуль – природна річ, і приховувати його небезпечніше, ніж визнавати.
У кожного свій поріг страху, у кожного свій його рівень. Набагато гірше, коли людина не говорить про свої страхи.
– каже він.
За його словами, якщо командир не знає, чого боїться його волонтер, це ставить під загрозу весь екіпаж. Новачків без бойового досвіду не залишають самих і не доручають їм найбільш відповідальні завдання – вони працюють під наглядом досвідченого волонтера.
Траплялися й випадки, коли команда розвертала машину під час транспортування. Волонтер згадує історію з жінкою з психічним розладом, яку родичі намагалися евакуювати без її повного усвідомлення ситуації. У потязі, працюючи разом із лікарями “Лікарів без кордонів”, команда була змушена повернути жінку родичам.
Ми не можемо евакувати насильно, тільки з власної згоди людини.
– пояснює він.
Жінку вдалося евакуювати лежачою через два-три тижні, після розмови родичів із нею.
Волонтером може стати будь-хто повнолітній
Приєднатися до загонів швидкого реагування УЧХ може будь-яка людина від 18 років – спеціальної освіти чи досвіду не вимагають.
Ми всьому навчимо, приходьте.
– каже Олександр.
Новачки проходять вступну лекцію, де дізнаються про напрямки роботи служби – це не лише евакуація з прифронтових територій, а й чергування на спортивних заходах, реагування на пожежі, гірський і водний напрямки.
Базова підготовка включає курс першої домедичної допомоги та вступний курс волонтера. Навчання не завершується після вступу – волонтери регулярно проходять оновлення знань, зокрема курси психосоціальної підтримки та першої психологічної допомоги, а також поглиблені курси домедичної допомоги на кшталт ITLS. Для роботи безпосередньо на прифронтових евакуаціях потрібен щонайменше пів року підготовки та особистий дозвіл командира загону, який оцінює готовність волонтера за результатами практичних занять, симуляцій та тестів зі знань.
Ті, хто розуміє, що прифронтова робота не для них, можуть залишитися у волонтерстві в іншому форматі – допомагати дітям, малорухомим людям чи долучатися до проєктів міської або районної організації Українського Червоного Хреста.
Читайте також:
Як отримати грошову допомогу від Червоного Хреста у 2026 році