Україна вперше будує окрему державну систему реінтеграції ветеранів. За останній рік запрацював закон про ветеранське підприємництво, запустили цифрову платформу «е-Ветеран», у громадах з’явилися фахівці із супроводу, а уряд пообіцяв працевлаштувати сто тисяч ветеранів до 2030 року. Усі ці елементи існують окремо й на папері виглядають цілісним механізмом. Людина, яка проходить через поранення, госпіталь і реабілітацію, доволі швидко виявляє, що з’єднувати ці елементи між собою доводиться їй самій.
Читайте також:
Нові правила оформлення інвалідності з-за кордону. Виклики реформи та досвід пацієнтів
Скільки людей повертається додому
Кількість ветеранів в Україні оцінюють у діапазоні від 1,5 до 1,8 мільйона осіб, і ця цифра зростатиме з кожним місяцем війни. Урядові прогнози вказують, що після завершення бойових дій разом із родинами вона може сягнути п’яти-шести мільйонів. Для країни з населенням, яке скоротилося через міграцію та втрати, ідеться про значну частину дорослих громадян.
Цей масштаб перетворює тему з вузькосоціальної на загальноекономічну. Бізнес дедалі гостріше відчуває дефіцит кадрів, а півтора мільйона людей із досвідом ухвалення рішень під тиском, роботи в команді та управління ризиками становлять помітний кадровий резерв. Саме цю логіку озвучили учасники ІІІ Конференції з реінтеграції ветеранів, що зібрала в Києві 22 квітня 2026 року понад 250 керівників державних структур, бізнесу та фінансових установ. Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко відкрила захід окресленням державної стратегії, у якій повернення ветеранів подається як ресурс для відбудови економіки.
Що держава встигла збудувати
Каркас системи склався протягом останнього року. 26 лютого 2026 року набрав чинності Закон № 4563-IX «Про ветеранське підприємництво», ухвалений ще наприкінці липня 2025-го. Він уперше дає юридичне визначення ветеранського бізнесу, закріплює принципи державної політики у цій сфері та запроваджує механізми підтримки тих, хто започатковує власну справу. На виконання закону Кабінет Міністрів затвердив порядок набуття статусу суб’єкта ветеранського підприємництва й положення про єдину цифрову платформу.
Другим складником каркаса стала інституція фахівця із супроводу ветеранів. Це людина в громаді, яка першою зустрічає того, хто повернувся, і допомагає зорієнтуватися в статусах, пільгах, реабілітації, питаннях житла та працевлаштування. Знайти контакти такого фахівця можна через «Дію» або звернувшись до місцевих підрозділів з питань ветеранської політики, а самі посади фінансують через комунальні установи. У лютому 2026 року уряд ухвалив програму «Ветеран. Робота» на 2026–2027 роки, яка обіцяє супровід людини від моменту працевлаштування до адаптації на робочому місці. До принципів дружності до ветеранів долучилися 120 найбільших роботодавців країни, що разом утримують понад пів мільйона робочих місць.
Фінансово напрям теж вийшов у пріоритети. Бюджет Міністерства у справах ветеранів на 2026 рік становить близько 18,9 мільярда гривень, що на понад шість мільярдів перевищує попередній показник. Збільшення коштів підтверджує політичну вагу теми.
Читайте також:
Як українські ГО виживають після закриття USAID
Де маршрут обривається
Розподіл цього бюджету показує головну вразливість системи. Більшість видатків спрямовано на закриття критичних базових потреб, а довгострокова інтеграція отримує залишок. Гроші покривають невідкладне, тоді як супровід людини протягом років залишається недофінансованим.
Сама конструкція підтримки страждає від невизначеності. Експерти, які аналізували Стратегію ветеранської політики до 2030 року та профільні законопроєкти, звертають увагу, що документи не встановлюють часових меж для більшості видів допомоги. Залишається відкритим питання, чи супроводжуватиме держава ветерана впродовж усього життя, чи лише в перші місяці після демобілізації. Зміст реінтеграції проголошено метою, його практичне наповнення лишається розмитим.
На рівні конкретної людини це проявляється в момент, коли закінчується активна фаза лікування. Після реабілітації збір документів, оформлення довідок, проходження медико-соціальної експертизи та пошук роботи лягають на самого ветерана. Фахівець із супроводу здатен підказати напрям, проте кількість таких фахівців обмежена, а навантаження на кожного зростає разом із потоком демобілізованих. Між виходом із госпіталю та поверненням до повноцінної зайнятості утворюється проміжок, який людина долає переважно власними силами.
Цей проміжок не закриває й цифрова точка входу. Закон передбачив платформу «е-Ветеран» як єдине місце, де ветеран мав би знаходити всі послуги. Портал досі позначений як такий, що працює в тестовому режимі, його наповнення оновлюється рідко, тож контакти фахівців ветерани шукають через «Дію» або безпосередньо в місцевих підрозділах з питань ветеранської політики. Задекларована єдина точка входу поки лишається радше задумом, ніж робочим інструментом.
Робота, якої стало менше
Готовність бізнесу приймати ветеранів виявилася нестійкою. За рік частка компаній, що допомагають ветеранам повернутися до професійної діяльності, скоротилася з 43 до 30%. Частка роботодавців, які взагалі не працюють із напрямом інклюзивності, зросла до 34,9%. Тенденція розходиться з державною риторикою про ветеранів як стратегічний кадровий резерв.
Причини спаду лежать у площині практики. Адаптація робочого місця, навчання керівників і колег, готовність ураховувати наслідки поранень чи бойового стресу вимагають ресурсу, який багато компаній під час війни економлять. Декларація про дружність до ветеранів дається легше, ніж щоденна робота з конкретним працівником. Розрив між наміром і дією звужує реальний вибір вакансій для тих, хто шукає роботу після служби.
Читайте також:
Безкоштовні онлайн-курси домедичної допомоги з сертифікатом
Психологічне відновлення і родини
Поза економічними показниками лишається частина шляху, яку складно виміряти. Повернення до цивільного життя зачіпає сон, стосунки, здатність витримувати щоденне навантаження. Фахівці із супроводу скеровують ветеранів та їхні родини до програм психологічної допомоги, проте доступність таких послуг різниться від громади до громади. У великих містах мережа ширша, у малих населених пунктах людина часто залишається сам на сам із наслідками досвіду, який важко пояснити цивільному оточенню.
Родини проходять реінтеграцію разом із ветераном. Дружини, діти та батьки беруть на себе побутове й емоційне навантаження, рідко маючи доступ до власної підтримки. Система, зосереджена на самому ветерані, поки слабко враховує тих, хто поряд із ним.
Шлях, який доводиться долати самотужки
Якщо скласти всі етапи в один маршрут, він починається з поранення та евакуації, продовжується лікуванням і реабілітацією, проходить через оформлення статусів і завершується спробою знайти місце в мирному житті. На кожному переході людина стикається з новою установою, новим переліком документів і новим колом відповідальних. Цілісного провідника, який супроводжував би ветерана від першого до останнього кроку, система поки не пропонує.
Саме тут зосереджені пропозиції експертів. Вони наполягають на чіткому визначенні того, що держава розуміє під реінтеграцією, на безперервності супроводу та на єдиній точці входу, де людині не доведеться щоразу починати спочатку. Закони, платформи й програми, ухвалені впродовж останнього року, заклали основу. Перетворення цієї основи на безперебійний маршрут залишається завданням, від якого залежить, чи відчують півтора мільйона людей різницю на власному досвіді.
Читайте також:
Абревіатури ООН — що означають УВКБ, ПРООН, ЮНЕП, МАГАТЕ і ФАО