Істерика: говорите, говорите, а дитина не сприймає й ще більше починає ревіти. Не тому, що “вперта”. А тому, що емоції просто переповнюють.
Тупотіння, крик, сльози — це не “на зло”. Це сигнал: “Мені зараз дуже важко, мені потрібна ваша допомога”.
І саме тому крик чи ляпаси не допоможуть — вони лише підсилюють стрес і віддаляють вас одне від одного.
У такі моменти дитині потрібні не пояснення, а ви: спокійні, поруч, безпечні!
Тож погана поведінка дитини – неспроможність її впоратися зі своїми емоціями і сигнал нам допомогти їй. І для того, аби дитина розвивалася гармонійно, їй потрібна – безпека, підтримка і чуйність. Бо лише у безпеці вона може дійсно вчитися. У примусі – є страх, і це ніяк не сприяє запам’ятовуванню.
Покарання за емоції —> вчиться їх приховувати, придушувати у собі —> бажання стати слухняним, щоб мене любили —> робить все, щоб заслужити любов. У майбутньому такі й тип взаємодії призводить до того, що людина не вміє себе слухати, чути, відстоювати і жити своїм життям, а не догоджати іншим.
Діти приречені прагнути любов. Якщо вони її не отримують природнім шляхом, вхід йдуть маніпуляції і ті дії, яким навчилися у батьків. Бо діти не роблять того, що ми кажемо, а роблять те, що робимо ми.
Дивіться деталі на відео:
Дивіться також: Про емоції у дітей: чому це важливо та як допомогти малюкам розуміти себе #мамське