В Україні понад 1,3 млн людей мають статус учасника бойових дій. Це дані за вересень минулого року, тож сьогодні ця цифра може бути більшою. Наші хлопці та дівчата, які мають такий статус є ветеранами, частина з них вже повернулась до цивільного життя. Саме повернення військовослужбовців до цивільного життя вимагає від соціуму глибокого розуміння того, як спілкуватись із тими хто бачив війну на власні очі. Комунікація з людьми, які мають досвід війни, безпосередньо впливає на їхнє відчуття безпеки та інтегрованості. Етичний підхід допомагає уникнути ретравматизації та створює умови для щирого обміну думками. Головний психолог Гарячої лінії кризової та юридичної підтримки Українського ветеранського фонду Олександр Чаморсов наголошує на важливості базових навичок екологічного діалогу. Екологічне спілкування – це повага до себе, яка поширюється на оточуючих. Ви «фільтруєте» свої думки і почуття, уникаєте деструктивних виразів і формуєте стратегію особистої безпеки, а також безпеку тих, хто поряд з вами. Отже, головним завданням у сілкуванні із ветеранами стає створення умов, за яких людина з воєнним минулим почуватиметься рівноправним учасником бесіди без жодного соціального тиску.
Нейтральне сприйняття статусу без емоційних ярликів
Поняття ветеран варто сприймати виключно як технічний статус. Звільнення цього слова від емоційного забарвлення усуває стереотипи щодо віку чи поведінки співрозмовника. Суспільство часто маркує колишніх військових або як незламних героїв, або як глибоко травмованих осіб. Олександр Чаморсов пропонує максимально прагматичний підхід до розуміння цього явища.
«Ветеран — це людина, яка була на війні, була в бойових діях, і яка повернулась і зараз шукає себе в цивільному житті», — зазначає психолог.
Навішування ярлика посттравматичного синдрому руйнує довіру. Людина залишається повноцінним членом громади зі своїм унікальним життєвим шляхом.
Читайте також:
Сталевий дотик повертає рух. Як українці створюють доступні протези пальців
Пріоритет згоди та встановлення особистих кордонів
Розмова на чутливі теми вимагає попередньої домовленості. Співрозмовник отримує повне право встановлювати межі дозволеного, відмовлятися відповідати на певні запитання або зупиняти бесіду в будь-який момент. Ініціатор спілкування зобов’язаний запитати дозволу перед зануренням у деталі служби.
«Ми на березі домовляємось про умови. Це відбувається в будь-якій комунікації, в тому числі в комунікації з ветеранами і ветеранками», — пояснює Олександр Чаморсов.
Збереження контролю за ветераном формує відчуття безпеки. Наполягання на продовженні неприємної теми заради власної цікавості є прямим порушенням меж приватності.
Відмова від порівняння різного військового досвіду
Людська психіка має властивість зіставляти рівень пережитого болю чи складності обставин. Етична взаємодія категорично виключає оцінювання воєнного шляху різних людей. Служба у штабі, перебування на передовій позиції, втрата побратимів чи тривала адаптація після важкого поранення є рівноцінно значущими переживаннями для кожної конкретної особистості. Знецінення чужого досвіду шкодить комунікації. Психолог акцентує на унікальності кожної історії.
«Кожна людина, це є унікальний абсолютно ні з чим, не маючи якихось аналогій, це є унікальний досвід. Тому, знову ж таки, відповідь не порівнювати взагалі, виключити для себе цей варіант порівняння», — стверджує експерт.
Читайте також:
В Україні запрацювала цифрова платформа Ветеран PRO для ветеранів та їхніх родин
Табу на тригерні запитання та вторгнення у простір
Певні формулювання гарантовано викликають дискомфорт або спрацьовують, як механізм захисної реакції. Запитання про причини добровільної мобілізації, вбивство ворогів чи дрібні деталі отримання контузій є грубим вторгненням в особистий простір. Вимоги назвати точну дату травмування сприймаються співрозмовником як прояв недовіри до його слів. Олександр Чаморсов називає такі питання інвазивними.
«Це те питання, відповідь на яке я хочу залишити собі, бо досі я відповідаю собі на це питання», — ділиться власним досвідом фахівець.
Реакцією на соціальний тиск може стати агресія, різка зміна теми або замикання в собі. Найкращим проявом підтримки є проста подяка людині за довіру та готовність поділитися спогадами.
Фокус на внутрішньому ресурсі та планах на майбутнє
Досвід війни становить лише один з етапів формування особистості. Життя після демобілізації, процес відновлення, здобуття нових професій та нові соціальні досягнення становлять величезну частину ідентичності. Зведення історії людини виключно до її військового минулого звужує бачення її життєвого потенціалу. Здоровий діалог завжди підсвічує внутрішній ресурс співрозмовника.
«Війна це всього лише частина досвіду. Мені важливо те, як я повертався, як я інтегрувався заново в суспільство», — підкреслює психолог.
Взаємна емпатія, здатність розділити відвертий сміх над специфічним жартом чи прийняти складні емоції роблять спілкування по-справжньому терапевтичним для всього суспільства.
Читайте також:
Фантомні болі після ампутацій: чому турнікети стають причиною залежності