Матерів дітей з інвалідністю в Україні характеризує висока мотивація до працевлаштування, але вони стикаються з низкою перешкод. Нещодавнє комплексне соціально-психологічне дослідження ГО «Епіпросвіта» та «Академія Пізнання» під назвою «Сильні мами» виявило, що цій групі населення бракує підтримки на різних рівнях. Згідно з опитуванням 609 матерів та десятком глибинних інтерв’ю, вже існуючі проблеми погіршилися через повномасштабну війну – руйнацію інфраструктури, внутрішнє переміщення родин і обмежений доступ до соцпослуг зробили життя таких родин особливо складним. Дослідження показало: понад 90% опитаних прагнуть працювати, проте їхнім старанням заважають системні бар’єри. Відсутність доступу до респайт-послуг (тимчасового догляду за дитиною), низька цифрова грамотність та напружена комунікація з медиками – лише найпоширеніші з них. Усі ці фактори формують ґрунтовну доказову базу для розробки державних програм підтримки матерів із дітьми-інвалідами.
Читайте також:
Жінки з України у ЄС стикаються з насильством і браком підтримки під час втечі від війни
Працевлаштування та головні бар’єри
Звіт дослідників підкреслює неоднорідність зайнятості матерів дітей з інвалідністю. Деякі працюють офіційно на повний чи неповний робочий день, інші зайняті вільним працевлаштуванням або неформальним сектором, ще частина шукає роботу. Більшість тих, хто тимчасово не працює (домогосподарки або перебувають у декретній відпустці), готові розпочати роботу за умови зручних умов. Але ідея офіційного працевлаштування часто гальмується через страх втратити соціальні виплати. Дослідження зафіксувало випадки, коли після виходу матері на роботу сімейний дохід майже не зростав через скасування допомоги по догляду за дитиною. Ця юридична колізія робить легальну зайнятість економічно невигідною, тож жінки віддають перевагу тіньовим схемам або залишаються безробітними.
Вибираючи роботу, матері орієнтуються на гнучкі й дистанційні формати, щоб поєднати заробіток із доглядом за дитиною. Переважна більшість учасниць дослідження саме дистанційну зайнятість вважає найбільш прийнятною. Водночас погане покриття мобільного зв’язку у віддалених регіонах та брак надійного інтернету суттєво обмежують такі можливості. Навіть там, де доступ до мережі є, низький рівень цифрових навичок не дає змоги скористатися перевагами онлайн-роботи. Чимало матерів змушені самостійно долати ці прогалини: дорослі жінки опановують базові комп’ютерні або смартфон-навички, щоб координувати медичні консультації та підтримувати зв’язок з родиною. Проте досі відчувається нестача програм із підвищення цифрової грамотності серед дорослих жінок, зокрема тих, що довгий час не працювали.
Цифрова грамотність і дистанційна робота
Показники дослідження доводять: цифрова грамотність виявилася одним із ключових факторів, що визначають успішність віддаленої роботи для матерів із особливими дітьми. Результати опитування демонструють, що значна частина матерів не володіє навіть базовими навичками користування інтернетом та комп’ютером. Лише 40–50% респонденток оцінюють свій рівень цифрових знань як достатній для дистанційної роботи. Менш підготовлені жінки мають лише елементарне володіння смартфоном, хоча багато хто змушений був освоїти бодай голосові месенджери для зв’язку з лікарями. Дефіцит спеціалізованої техніки (наприклад, комп’ютера або навігатора) теж позбавляє частину матерів можливості працювати з дому. На сільських територіях ситуацію посилює повільний інтернет, тому навіть ті жінки, які хочуть працювати онлайн, стикаються з технічними труднощами. За потреби у віддаленій праці матері віддають перевагу коротким, зрозумілим завданням і поступовому навчання новим інструментам. Дослідники звертають увагу, що ефективною допомогою можуть стати курси цифрової грамотності та програми з надання техніки для сімей із дітьми-інвалідами.
Читайте також:
Індекс успішності громад. Як виміряти ефективність локального управління та якість життя
Психоемоційний стан матерів
Додатково дослідники вивчали психічне здоров’я матерів. Скринінг за шкалою GAD-7 показав, що близько 45% опитаних мають помірну або високу тривожність. Показники оцінки за PHQ-9 засвідчили: приблизно 40% матерів демонструють симптоми клінічно значущої депресії. Такий тягар доглядових обов’язків поєднується з відчуттям психологічної втоми і вигорання. Тільки незначна частина опитаних отримує регулярну психологічну підтримку або користується групами самодопомоги. Недолік емоційної підтримки виявився одним із найгостріших аспектів – багато матерів почувають себе соціально ізольованими. Як показує досвід зарубіжних ініціатив, комплексна підтримка (від психологічних консультацій до мережі досвідчених наставників) могла б суттєво покращити їхній стан. Міжнародні експерти наголошують: економічна активність таких жінок відіграє ключову роль у добробуті родини та зменшенні ризиків бідності, тому інвестиції у їхню підтримку мають бути пріоритетними.
Рекомендації до дій
На основі зібраних даних автори дослідження сформулювали низку рекомендацій для роботодавців, уряду та громадських організацій. Зокрема, йдеться про створення гнучких режимів роботи та програм дистанційного працевлаштування, які враховують особливі потреби матерів дітей з інвалідністю. Важливим кроком є розробка державних інформаційних кампаній про доступні соціальні послуги та респайт-практики. Адвокаційна частина проєкту «Сильні мами» передбачає також навчання HR-спеціалістів інклюзивним методикам відбору персоналу і формування позитивного ставлення в колективах до родин з дітьми-інвалідами. Усі ці заходи націлені зменшити психологічний тиск на матерів, забезпечити їхню соціальну підтримку і, зрештою, підвищити їхню економічну незалежність.
Читайте також:
Сталевий дотик повертає рух. Як українці створюють доступні протези пальців