Після повномасштабного вторгнення чисельність ветеранів в Україні сягнула понад мільйон осіб і продовжує зростати, а разом із ними – і частка жінок та військовослужбовців із ЛГБТІК+ спільноти. Станом на січень 2025 року у Збройних Силах України вже служать понад 70 тисяч жінок (понад 8% особового складу), приблизно 20 тисяч з них виконують бойові завдання. Водночас немає офіційної статистики стосовно ЛГБТІК+ в армії – за оцінками громадських організацій, це може бути від 2% до 7% військових. Збільшення числа жінок-ветеранок та ЛГБТІК+-ветеранів неминуче змінює кадровий портрет ЗСУ і ставить нові завдання перед державною політикою підтримки військових. У 2021 році парламент навіть перейменував День захисника України на «День захисників і захисниць України» – символ того, що внесок жінок почали визнавати офіційно. За даними Міністерства оборони, на передовій наразі воюють понад 5,5 тисяч жінок, а понад 20 тисяч уже отримали статус учасниць бойових дій. В Україні зафіксовано також близько 1 360 000 ветеранів загалом (станом на 2024 рік), із прогнозом, що після війни сукупна чисельність ветеранів з їхніми родинами перевищить 5 мільйонів осіб (15% населення).
dcaf_veteransukraine_ukrЖіночі та ЛГБТІК+-ветерани: сучасні реалії
Реальною основою цих змін є статистика й свідчення самих військовослужбовців. Серед жінок-учасниць бойових дій вже є ті, хто отримав високі державні відзнаки: близько 1,5 тисячі українок відзначено нагородами, а п’ять жінок отримали звання Героя України (троє з них посмертно). Попри такі факти, програми реінтеграції ветеранів у мирне життя здебільшого орієнтуються на традиційний, «чоловічий» образ захисника. Дослідження DCAF показує, що в умовах існуючої системи підтримки ветеранів жінки і представники ЛГБТІК+ стикаються з додатковими гендерно зумовленими бар’єрами, які часто залишаються поза увагою держави. Іншими словами, державні програми ветеранської реінтеграції формально загальні, але їхня реалізація часто не враховує специфічних потреб ветеранських спільнот, що виникають із ґендерних та сексуальних відмінностей.
Відсутність офіційних даних ускладнює ситуацію: громадські організації констатують, що на сьогодні від 14 до 50 тисяч військових ідентифікують себе як ЛГБТІК+, тобто це 2–7% всього особового складу. Таким чином, з кожним роком в Україні стає все більше ЛГБТІК+-ветеранів. Статистика щодо жінок у лавах ЗСУ теж динамічна: якщо на початку 2021 року їх було менше, то зараз частка жінок в армії вже досягає рівня близько 8%, а серед усіх ветеранів частка жінок зросла з приблизно 4% до 12% (за даними різних соціологічних досліджень). Саме ця зміна демографії робить надзвичайно актуальним перегляд ветеранських програм із гендерної точки зору.
Читайте також:
Як блекаути та холод вплинули на довіру між киянами – дослідження KSE
Виклики реінтеграції
Втім, на практиці процес повернення до цивільного життя залишається складним. Дослідники DCAF, спираючись на дані з п’яти регіонів (Київ, Дніпропетровська, Хмельницька, Закарпатська, Чернівецька області), визнають певні досягнення: розвинені місцеві ветеранські спільноти й ініціативи створюють простір для взаємодопомоги та згуртування ветеранів. Проте ці процеси нерівномірні. Проблеми пов’язані з надмірною бюрократією та розмитістю розподілу відповідальності між державними структурами – ветеранам важко оформити необхідний статус чи визнання інвалідності через невизначеність процедур. Також опитування учасників підкреслили стійкий стереотипний образ «ідеального» ветерана як чоловіка-бійця. Цей укорінений стереотип часто виключає жінок і ЛГБТІК+-людей із уявної картини ветерана та спричиняє недооцінку їхніх потреб і досвіду.
Експерти звертають увагу: якщо потреби цих груп ігнорувати, це не лише порушить їхні права, а й поставить під загрозу соціальну згуртованість у суспільстві. Уже зараз у інтерв’ю та публічних дискусіях звучить думка, що до процесу реінтеграції треба залучати й дослухатися передусім до тих, чий голос зазвичай не чути – ветеранок, людей з інвалідністю, тих, які зазнавали стигматизації або дискримінації. Учасники коаліції «Буковина-1325» наголошували, що в Чернівецькій області понад 5 тисяч осіб вже мають статус ветерана, але серед них лише 2,5% – жінки, а 6,7% мають поранення та інвалідність, що ще раз свідчить про різні потреби цих категорій.
Читайте також:
5,6 млн українців за кордоном — нові дані дослідження ЦЕС
Шляхи до інклюзивної реінтеграції
Рекомендації дослідження зводяться до необхідності системного і гендерно-чутливого підходу. Фахівці закликають розширити залучення громадських організацій і ветеранських ініціатив до розробки й реалізації програм підтримки, зокрема на рівні областей та громад. У рамках п’ятирегіонального дослідження вже проводилися верифікаційні зустрічі із місцевими активістами та чиновниками для обговорення реальних потреб ветеранів у доступі до послуг (медичних, психологічних, соціальних тощо). Така співпраця допомагає адаптувати наявні ветеранські сервіси до специфіки жінок та ЛГБТІК+-людей.
Нарівні з цим DCAF рекомендує проводити ґрунтовний гендерний аналіз усіх програм реінтеграції, щоб зрозуміти унікальні потреби кожної групи ветеранів. Це дозволить забезпечити рівний доступ до допомоги, подолати стигматизацію та руйнувати стереотипи. За відсутності окремих державних механізмів підтримки для жінок-ветеранок чи ЛГБТ-військових громадян в Україні, крім поточних загальних пільг, важливо створювати власні ініціативи й фокусні групи. Наприклад, можна запровадити спеціальні менторські програми для жінок-ветеранок або консультаційні центри, чутливі до ЛГБТ-спільноти, а також дбати про гендерну рівність у кадровій політиці ветеранських організацій.
Дослідники попереджають, що ігнорування згаданих потреб може послабити соціальну єдність і знецінити роль ветеранів у побудові мирного майбутнього України. Розвинена система реінтеграції з урахуванням інтересів жінок та ЛГБТ-ветеранів, навпаки, допоможе розкрити їхній потенціал для стійкого відновлення суспільства.
Читайте також:
Понад 1,3 млн жінок – поза освітою та роботою. Що показало перше дослідження під час війни