За результатами останньої (п’ятої) хвилі моніторингу Центру економічної стратегії (ЦЕС), станом на кінець 2025 року за межами України перебуває близько 5,6 млн наших громадян. За підрахунками ЦЕС, приблизно 4 млн виїхало через західний кордон країни. Для порівняння, дані ООН свідчать про приблизно 5,9 млн зареєстрованих українських біженців у світі (дані на початок 2026 року). Майже 90% із них – в країнах Європи (близько 5,3 млн). Серед сусідніх держав найбільше прийняла Польща – нині вона приймає близько мільйона українських біженців. Як зауважують репортери Reuters, російське вторгнення спричинило в Європі найбільшу хвилю біженців з часів Другої світової війни: наразі понад 5 млн українців розкидані по всьому континенту.
Масштаб та динаміка виїздів
Дослідження ЦЕС дає розуміння обсягів міграційних потоків. З початку повномасштабної війни до кінця 2025 року кордон України на виїзд перетнули 60,4 млн осіб, а на в’їзд – 56,3 млн. Різниця між цими показниками (понад 4 млн) приблизно відповідає числу осіб, які виїхали і не повернулися. З цієї кількості близько 4 млн українців виїхали через західні кордони України. У звіті окремо відзначено, що поряд з цією групою є ще майже 277 тис. громадян, які виїхали до Європи транзитом через РФ або Білорусь; додатково близько 1,3 млн українців нині зареєстровані як біженці в Росії чи Білорусі (за даними ООН).
Навіть при деякому уповільненні міграційних потоків кількість тих, хто залишився за кордоном, продовжувала зростати. Так, порівняно з кінцем 2024 року загальна чисельність біженців збільшилася приблизно на 400 тисяч. Це сталося попри те, що у 2025 році темпи виїздів із країни впали майже на третину. Динаміка відбиває спочатку хвилю масових евакуацій 2022 року, а згодом – стабільні виїзди в наступні роки, які, утім, поступово сповільнюються.
Читайте також:
Понад 90 тисяч українців вважаються зниклими безвісти. Інструкція та контакти, як знайти зниклого на війні родича
Демографічний портрет біженців
За оцінками експертів ЦЕС, серед українських біженців переважають жінки та діти. Жінки складають приблизно 40% тих, хто виїхав, а діти – майже 31%. Чоловіки віком понад 18 років становлять лише 29% всіх біженців. З огляду на вік, дві третини емігрантів (66%) – це працездатне населення 18–65 років, а молодь (до 35 років) становить понад половину всіх біженців (56%). Водночас відзначено, що частка старших людей (понад 45 років) за рік зменшилася, що свідчить про порівняно вищу готовність старших українців повертатися додому.
Родини з дітьми теж становлять значну частку мігрантів. За підрахунками, понад третина (37%) біженців – це повні сім’ї з дітьми до 18 років. І у 2025 році такі повні родини виїжджали навіть активніше, ніж у попередні роки (25% усіх виїздів проти 17% в 2022–2024 роках). Крім того, фіксується нова тенденція щодо молодих чоловіків: після пом’якшення обмежень на виїзд значно зріс відтік юнаків 18–22 років. Зокрема, у період серпень–листопад 2025 року на 96 тис. більше чоловіків цього віку виїхало з країни, ніж повернулося назад. Це означає, що сьогодні кожен сьомий юнак 18–22 років знаходиться за кордоном.
Країни перебування
Серед європейських країн головними приймаючими державами залишаються Німеччина та Польща. За оцінкою ЦЕС, найбільша кількість українців за кордоном нині проживає саме в Німеччині (23%) і Польщі (19,5%). Мовиться про мільйони людей; загалом ці дві країни прийняли понад 40% усіх українських біженців. Німеччина приваблює здебільшого молоду частину мігрантів: тут проживає 28% українців віком до 35 років, тоді як серед старших (35+) їх суттєво менше. Навпаки, Польща помітно відрізняється віковим профілем: вона є популярнішою для середнього покоління – 24% українців віком 35–49 років оселилися саме там. Інші країни Європи (зокрема Чехія, Італія, Іспанія та Угорщина) прийняли менші групи мігрантів.
Для порівняння: офіційні дані УВКБ ООН підтверджують великий притік до Польщі – близько мільйона осіб. До початку 2026 року Польща прийняла приблизно стільки ж біженців з України, скільки будь-яка інша країна світу. Іншим великим приймаючим майданчиком стала сусідня Угорщина та декілька західноєвропейських держав, проте жодна з них не наближається до масштабів Німеччини й Польщі.
Читайте також:
Потреби літніх людей та соціальні послуги під час війни
Повернення додому та наслідки для України
Важливою темою є наміри самих біженців щодо повернення в Україну. Згідно з опитуванням ЦЕС, лише 43% респондентів заявили, що планують повернутися додому, тоді як 36% не мають таких планів. Водночас майже 80% охочих повернутися уточнюють: це станеться тільки після остаточного закінчення війни і відновлення цивільного авіасполучення. Найбільш схильними до повернення є так звані «класичні воєнні біженці» – ті, хто виїжджав безпосередньо через активні бойові дії у своєму регіоні. Серед них 63% точно або ймовірно планують повернутися найближчим часом.
До факторів, що сприяють поверненню, ЦЕС відносить наявність в Україні родичів і роботи. Наприклад, наявність партнера (чоловіка чи дружини) в Україні подвоює шанси на повернення. Суттєво допомагає й дистанційна зайнятість або навчання на батьківщині, а також регулярні грошові перекази родичам – вони підтримують зв’язок із країною й мотивують розглядати повернення як реальний варіант.
Аналітики попереджають: за найпоміркованішим сценарієм війни до України повернуться лише близько 1,6 млн осіб, а за песимістичного – ще менше (близько 1,3 млн). Це означатиме, що в 2027 році за кордоном і надалі залишатиметься від 2,1 до 3 млн українців. Такий «відтік» кваліфікованої робочої сили може дорого обійтися українській економіці: за оцінками ЦЕС, через невиправдання частини міграційних очікувань втрати ВВП країни складуть від 2% до 9,5% щороку.
Для України це також проблема «витоку мізків». Більшість нинішніх біженців – висококваліфіковані фахівці: 71% мають вищу освіту і до війни були працевлаштовані в Україні на посадах із середнім або високим рівнем доходу. Нині близько 1,7 млн дорослих українців уже інтегрувалися у ринки праці західних країн. З одного боку, це дозволяє їм здобути незалежність і кошти за кордоном, але з іншого – після закінчення війни в Україні може бути брак професійних кадрів.
Президент України Володимир Зеленський ставить за мету повернути 70% біженців після перемоги, проте світові ЗМІ констатують, що готовність повернутися поступово знижується. З кожним роком частка тих, хто вважає Україну майже домівкою, зменшується: у польських містах уже сформувалися українські громади, діти біженців здобувають місцеву освіту, тож дедалі більше людей почувають себе «корінними» в нових умовах.
Читайте також:
Чотири роки війни в Україні. Як змінилося життя дітей і відповідь гуманітарних організацій