За даними Моніторингової місії ООН з прав людини, з лютого 2022-го по кінець січня 2026 року в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення загинули понад 15 тисяч цивільних і понад 41 тисяча були поранені. Мільйони громадян вимушено переселилися, а будинки та інфраструктура зазнали значних руйнувань. У доповіді вказано, що у 2025–2026 роках число жертв серед населення суттєво зросло: за минулий рік конфлікт забрав життя 2 526 осіб та скалічив 12 162, що на 31% більше за показник 2024 року і на 70% більше за 2023 рік. Особливо зросла кількість жінок-жертв – на 27% порівняно з попереднім роком. Застосування далекобійної зброї, зокрема ракет і БПЛА, призвело до понад третини загальних втрат у 2025 році – ця частка виявилась на 66% більшою, ніж 2024-го. Три чверті всіх жертв припали на прифронтові райони, де, за даними місії, люди похилого віку надзвичайно уразливі – це майже половина усіх смертей серед цивільних на лінії розмежування. Міни та вибухонебезпечні залишки війни також забрали життя сотень громадян: з початку вторгнення від мін та вибухових предметів загинули щонайменше 483 людини (поранено 1 196).
Як зафіксувала місія ООН, Росія системно і навмисно атакувала електростанції й мережі, в результаті чого станом на січень 2026 року Україна втратила понад половину потужностей з виробництва електроенергії. За такі випробування ускладнився життєвий побут – генерація впала до 11 ГВт проти необхідних 18 ГВт на зиму. Це призвело до тривалих відключень світла, зокрема у найхолодніші місяці 2025–2026 років, коли багато людей залишалися без електроенергії та опалення по кілька днів підряд. Наприклад, після січневих атак 2026 року у Києві понад 1 100 багатоквартирних будинків з тисячами жителів залишились без централізованого опалення до кінця зимового сезону.
2026-02-16-hrmmu_four-years-on_fact-sheet-ukr_2Серйозні порушення міжнародного гуманітарного права
Місія ООН також документує масові порушення гуманітарного права. Зокрема, російська влада на окупованих територіях здійснювала страти мирних людей і полонених українських військових. У звіті відзначається зростання повідомлень про виконавчі розстріли полонених наприкінці 2025 року. Окупанти широко застосовували тортури та жорстоке поводження щодо військовополонених і затриманих цивільних, включно з сексуальним насильством. За результатами інтерв’ю, 697 із 725 звільнених українських бійців (96%) повідомили про катування під час російського полону. Щонайменше 109 українських військових були страчені ворогом (70 випадків – у 2024–2025 роках).
Серйозні злочини вчинялися і проти цивільних. Майже 84% звільнених мирних жителів заявили про тортури під час перебування під російською окупацією. За останні роки на окупованих територіях підтверджено щонайменше 182 розстріли мирних мешканців, зокрема у слідчих ізоляторах. Окрім того, Місія ООН зафіксувала багато випадків сексуального насильства. Представники російської влади вчинили його мінімум щодо 701 людини (переважно українських полонених та цивільних жителів). Серед жертв є і чоловіки, і жінки, і діти; відомо про щонайменше трьох дітей, народжених внаслідок згвалтувань.
Читайте також:
Що залишається після полум’я: чотири роки повномасштабної війни в Україні
Порушення прав людини на окупованих територіях
Окупаційна влада на захоплених Росією територіях запроваджувала жорстокий контроль. За час війни вона фактично замінила українські органи управління російськими, намагалася примусити місцевих мешканців прийняти громадянство РФ і примусово мобілізовувала людей до своїх військ. Зазначено також масове відчуження приватної власності та ліквідацію української освіти: дітей переводять на російськомовне навчання, а дехто потрапляє під «інструктування» у дусі російського патріотизму або й зовсім депортується до РФ.
Водночас істотно обмежувалися базові свободи. Місцевим жителям суворо забороняли вільно сповідувати релігію чи висловлювати будь-які політичні погляди. За даними ООН, щонайменше 1 943 людини оштрафовано, а 12 засуджено до тюремних термінів за «дискредитацію» Збройних Сил РФ чи «публічне зображення забороненої символіки» – часто за простий прояв української ідентичності. Незалежних журналістів і релігійних діячів переслідували за використання терміну «війна» або за поширення інформації, не узгодженої з окупантами. Особливий тиск зазнавали віруючі релігій, заборонених у Росії (наприклад, «Свідки Єгови» і «Хізб ут-Тахрір»), – їх затримували, висилали або засуджували навіть за мирне богослужіння.
Права людини на підконтрольних Україні територіях
Моніторингова місія відзначає і прогалини у правозахисній практиці на підконтрольних Україні територіях. Так, аналіз понад 3 000 вироків за нібито колабораційну діяльність показав: в 12% випадків (365 вироків) люди отримали обвинувачення за дії, які могли бути примусовими за нормами окупаційного права. У 148 таких випадках винесено реальний термін ув’язнення. У багатьох подібних справах українські суди недооцінили роль примусу, з яким стикалися люди в окупації.
Також викликають занепокоєння питання свободи совісті та прав меншин. Зокрема, деяких протестантів і адвентистів судили за відмову служити в армії за переконаннями сумління: ці вироки залишено в силі, хоча міжнародне право не дозволяє обмежувати право на відмову від служби через релігійні переконання. Ухвалення нових норм щодо релігійних організацій під гаслом «національної безпеки» було розцінено критиками як порушення свободи релігії.
Читайте також:
Якими мають бути українські військові некрополі та чому важливо відійти від пострадянських традицій