Даміру два місяці. Його матері, Катерині Мурашкіній, 17 років. З моменту народження його купали двічі — один раз у лікарні, а другий раз у рідкісний день, коли на короткий час ввімкнули світло.
«Зараз ми використовуємо серветки, бо дуже холодно, — каже Катерина. — Кімната не встигає прогрітися, щоб його купати. Я боюся, що дитина застудиться».
Катерина і Дамір живуть у колишньому науковому інституті в Дніпрі, який у 2022 році переобладнали під шелтер, де команди «Лікарів без кордонів» зараз надають медичні консультації внутрішньо переміщеним особам. Зараз там проживає близько 270 людей, які були вимушені покинути окуповані території або міста, перетворені на руїни. Через постійні обстріли російських військ по енергетичній інфраструктурі мешканці притулкувимушені були терпіти дні без опалення, води та електрики при температурі, що опускалася взимку до мінус 20 °C.
Мобільні клініки «Лікарів без кордонів» фіксують значне збільшення кільксоті людей, які вимушені тікати зі своїх домівок, а також зростання потреб у медичній допомозі внутрішньо переміщеним особам в Україні. Кількість консультацій, наданих мобільними медичними клініками, у 2025 році зросла більш ніж удвічі порівняно з 2024 роком — з 4327 до 9500.
Для багатьох людей, які живуть поблизу лінії фронту, рішення покинути домівку займає багато часу і є надзвичайно складним, незважаючи на велику небезпеку, яку становить наближення лінії фронту. Маючи обмежені фінансові можливості та мало альтернатив, люди похилого віку та ті, хто страждає на хронічні захворювання, часто залишаються у своїх домівках доти, доки тривалі бомбардування та руйнування інфраструктури й основних служб, зокрема медичних, не залишають їм іншого вибору, окрім як тікати.
Масштаби руйнувань в Україні є величезними і лише зростають з моменту повномасштабного вторгнення російських військ у 2022 році. Характер бойових дій на лінії фронту, що включає в себе використання артилерії, дронів та ракет, означає, що ніщо і ніхто не залишається в безпеці, коли вона наближається до певного населеного пункту. Команди «Лікарів без кордонів» також були змушені адаптуватися – покинувши сім лікарень і понад 40 місць, де працювали мобільні клініки, – коли ситуація стала надто небезпечною.
Читайте також:
Якими мають бути українські військові некрополі та чому важливо відійти від пострадянських традицій
Лиман у Донецькій області – один із районів, де «Лікарі без кордонів» працювали, приїжджаючи мобільними медичними клініками, але згодом безпекова ситуація унеможливила діяльність в цій громаді. У червні 2024 року діяльність була повністю припинена. Сьогодні в прифронтовому місті, яке щодня піддається обстріламзалишається приблизно 2000 мешканців.
Лиман був також домом для 67-річної Зінаїди Бабішевої, яка зараз живе в притулку для переселенців у Дніпрі. Вона згадує життя до повномасштабного вторгнення. Вона пам’ятає, як у святкові дні виносила столи на вулицю, щоб поїсти з сусідами. Вона пам’ятає свій сад.
«У нас були яблука, сливи, вишні, груші, персики. Так багато троянд і лілій», — каже вона. «Тепер моя дочка вирощує квіти, але я вже не маю бажання нічого робити».
65-річна Любов Кузьменко з Сіверскодонецька також живе в притулку разом із Зінаїдою, Катериною та Даміром. Вона каже, що її квартиру пограбували після того, як російські війська взяли контроль над містом. Але найбільше її тяжить розлука з родиною.
«Мої батьки залишилися під окупацією. Мій батько помер у 2024 році, і я не могла повернутися, щоб поховати його. Я надсилаю мамі відеоповідомлення — мені боляче, що я не можу бути там, разом з нею».
Війна продовжується, а разом з нею багато лікарень, аптек, шкіл та магазинів булизруйновані або закриті. Цілі громади стали непридатними для проживання. Щодня через війну кількість переміщених осіб зростає, а гуманітарні потреби стають все більш багатошаровими та тривалами.
«Лікарі без кордонів» продовжують надавати медичну та психологічну допомогу по всій території Україні: підтримують лікарні поблизу лінії фронту, організовують роботу швидких для поранених під час війни пацієнтів, а також приїжджають мобільними клініками в притулки та громади, що приймають переміщених осіб, а також у місцях, де люди намагаються залишитися попри руйнування інфраструктури та наближення лінії фронту.
Читайте також:
Світові гуманітарні бюджети для України демонструють стійку тенденцію до скорочення
