Простір поховання загиблих військовослужбовців виконує глибоку суспільну та просвітницьку функцію, виходячи далеко за межі звичайного вшанування. Формування нової культури пам’яті вимагає докорінного переосмислення підходів до створення меморіальних комплексів. Громадська діячка та журналістка Дарка Гірна наголошує на необхідності відокремлення просторів військових поховань від цивільних цвинтарів для створення місць живої історії та формування національної ідентичності.
Сенс меморіального простору та світовий досвід
Правильно організований некрополь стає майданчиком для освітньої роботи та дипломатичного протоколу. Сюди приходять школярі, студенти та іноземні делегації, щоб усвідомити масштаб історичних подій. Досвід Сполучених Штатів Америки демонструє ефективність такого підходу. Американські військові кладовища у Європі вирізняються єдиною формою хрестів з білого мармуру та продуманим комплексом споруд, що включає інформаційні центри, холи бойової слави з мозаїками, каплиці та флагштоки. Кожна така будівля у сорокових-п’ятдесятих роках минулого століття зводилася за результатами відкритих архітектурних конкурсів, що дозволило поєднати сувору рамку з простором для мистецтва.
«Військовий некрополь виділяє тему війни в громадському просторі і маркує місця поховання загиблих героїв як щось інше, щось більш особливе за звичайні цивільні поховання. Аби історія про цю війну і ціна за нашу незалежність закарбувалася на століття, їх важливо створювати», — пояснює Дарка Гірна.
Індикатором успішного меморіалу журналістка називає присутність відвідувачів, які не втратили близьких на фронті, проте відчувають внутрішню потребу відвідати цей простір. На американських військових кладовищах через вісімдесят років після війни можна побачити сім’ї з дітьми у будній робочий день. Досягти такого ефекту можливо за умови, коли сенс та архітектурна форма є однаково сильними.
Читайте також:
Україна готується до ексгумацій українців у Польщі
Подолання похмурої естетики та психологія архітектури
Сьогодні процес меморіалізації в Україні часто супроводжується хаотичним підходом. Тисячі поховань військових розпорошені по звичайних кладовищах, ідентифікувати їх можна переважно за державними прапорами. Громадська діячка звертає увагу на ігнорування психології архітектури при проєктуванні таких просторів, де продовжує домінувати замовляння однотипних плит із найближчого гранітного підприємства.
«У нас все ще утилітарний підхід — треба поставити памʼятник і вважай меморіальна функція виконана. Це дуже велика ілюзія, бо невдало обрана форма закопує, а не зберігає памʼять. Наші сектори поховань є похмурими — сірими, рудими, чорними. Форми меморіалів можуть працювати або на зцілення людини та полегшення її болю, або заганяти у безпросвітну скорботу, або поглиблювати почуття провини», — зазначає експертка.
Відсутність системного ландшафтного дизайну та інклюзивних рішень створює додаткові бар’єри. Велика кількість маломобільних груп населення та ветеранів з інвалідністю потребує продуманого безбар’єрного середовища, яке значно складніше за просте встановлення лавки біля поховання.
Державна політика та регіональні ініціативи
Держава стикається з труднощами у формуванні єдиних стандартів національних некрополів. Створення Національного військового меморіального кладовища викликало дискусії через затвердження стандарту псевдо козацького хреста без попередніх публічних обговорень. Водночас надії покладаються на окремі міста та регіони, які самостійно шукають правильні візуальні рішення, спираючись на історичну спадщину.
Тернопіль став першим містом, де відновили традицію Українських Січових Стрільців, встановивши уніфіковані хрести зі світлого каменю за зразком меморіалу на горі Маківка. Львів також розробляє проєкт світлого некрополя з козацькими хрестами. Професійна спільнота дискутує щодо меж уніфікації, розглядаючи можливість вплетення регіональної історії. На півдні України логічним виглядає використання козацьких хрестів тоді як на заході частіше зустрічаються класичні рівнораменні форми.
Читайте також:
У Львові закінчуються місця для військових поховань
Символіка ЗСУ та виклик багатоконфесійності
Окремим викликом є поховання військовослужбовців різних віросповідань. Використання козацького хреста потребує суспільного осмислення його значення у сучасному контексті.
«Нам варто для початку визначитися — козацький хрест для нас важливий як релігійний символ чи як мілітарний та культурний, що підкреслює нашу багатовікову присутність на цій землі. Різноманіття форм памʼятників на військовому некрополі виключає ідею уніфікації, яка є його суттю. Можливо, варто подумати в напрямку планування окремих некрополів для воїнів певних віросповідань, відповідно розробляти проєкти єврейського та мусульманського військових кладовищ», — каже Дарка Гірна.
Конфлікт приватної та суспільної пам’яті
Відповідальність за утримання меморіалів переважно лежить на територіальних громадах. Створення нових просторів регулярно стикається з відсутністю консенсусу між розробниками професійних проєктів та родинами полеглих. Зіткнення приватної та суспільної пам’яті вимагає фахової медіації.
«Важко пропонувати системні зміни серед активної фази повномасштабної війни, коли ми щодня втрачаємо людей, коли рани свіжі. Зараз право першого голосу мають родини загиблих та військові. В що це перетворюється видно на прикладі Львова. Одна родина хоче сірий гранітний хрест, інша демнянський вапняк, і ніяке зіркове архітектурне бюро не указ. Конфлікт між приватною і суспільною памʼяттю буде завжди, і усі родини переконати не вийде», — констатує журналістка.
Вирішення цієї проблеми потребує системної комунікації. Окремі ентузіасти проводять роботу з сім’ями полеглих, пояснюючи переваги поховання на військовому некрополі замість домашніх цвинтарів. Проте для досягнення глобальних змін місцеве самоврядування та Український інститут національної пам’яті мають стати більш твердими медіаторами складних процесів меморіалізації.
Читайте також:
В Україні запровадять військові почесті під час встановлення кенотафів