Після чотирьох років повномасштабної війни в Україні офіційно зареєстровано понад 4,6 млн внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які втратили домівки через бойові дії. Держава запускає різноманітні програми для забезпечення таких родин житлом: за державною програмою «єВідновлення» тисячі сімей вже придбали нові оселі, а на кінець 2025 року ухвалено рішення передати 112 об’єктів державної та арештованої нерухомості (гуртожитків, готелів, шкільних приміщень) під потреби ВПО. Утім, на практиці чимало готових будинків залишаються порожніми, бо переселенців туди… не пускають.
Читайте також:
Межа безоплатного. Як пацієнту не розгубитися в лабіринтах української медицини
Порожні квартири і закриті реєстри
У регіонах, віддалених від лінії фронту, місцева влада регулярно звітує про наявність вільного житла для переселенців. Йдеться про відремонтовані гуртожитки, комунальні квартири, об’єкти, зведені за підтримки міжнародних донорів. Проблема виникає на етапі розподілу.
У 2025 році місцеві медіа на Львівщині писали про реконструйований гуртожиток, де частина кімнат залишалася незаселеною понад пів року. Представники громади пояснювали це «технічними процедурами» та відсутністю затверджених списків. ВПО, які перебували в черзі, повідомляли журналістам, що їхні заяви не розглядалися місяцями, а комісії переносили засідання без публічного пояснення причин.
Подібна ситуація фіксувалася у Дніпрі, де у 2025 році після завершення будівництва модульного містечка частину будинків не заселили одразу. Міська влада посилалася на потребу дооформлення документів на землю та підключення мереж. Переселенці, які тим часом винаймали житло за власний кошт, звертали увагу на розрив між офіційними звітами і фактичним доступом до житла.
У Київській області журналісти регіональних видань повідомляли про квартири, придбані коштом субвенції, які тривалий час не передавалися конкретним родинам через зміну порядку розподілу. Нові критерії вимагали додаткових довідок і підтверджень, що фактично зупинило процес на кілька місяців.
У Закарпатській області омбудсмен і ЗМІ нещодавно виявили кричущий приклад: у селищі Дубриничі збудовано та обладнано будинок на 100 місць для ВПО за кошти Товариства Червоного Хреста, але місцева громада подала до ОВА документи, буцімто будинок «неготовий», тому він не потрапив до реєстрів місць тимчасового проживання. «Ситуація виглядає абсурдно: житло облаштували за підтримки ТЧХУ, проте громада звітувала в ОВА про його нібито “неготовність”. Поки триває евакуація і люди шукають бодай якийсь дах над головою, готові кімнати просто збирають пил», – зазначив Уповноважений ВРУ з прав людини Дмитро Лубінець. Це вже не перший подібний випадок в одній громаді: раніше аналогічний будинок на 100 місць здали в комерційну оренду замість поселення переселенців. У відповідь омбудсмен негайно направив акти реагування до Закарпатської ОВА та Дубриницької сільради з вимогою внести об’єкт до списку житла для ВПО і «нарешті заселити туди людей». «Кожна сім’я заслуговує на гідний прихисток, і цей об’єкт має працювати для людей і виконувати свою функцію», – додав він.
Читайте також:
Гуманітарна допомога Україні у 2025–2026 роках охопить понад 200 тисяч людей
Черги без руху
Механізм надання соціального житла передбачає облік і бальну систему. Перевагу мають багатодітні сім’ї, люди з інвалідністю, родини військовослужбовців. На практиці навіть ті, хто відповідає критеріям, роками не отримують пропозицій.
Правозахисні організації у 2025 році фіксували скарги на непрозорість роботи житлових комісій. Протоколи засідань публікуються не всюди. Частина громад не оновлює списки черги у відкритому доступі. Переселенці розповідають, що не можуть з’ясувати, на якому місці перебувають і чому рішення відкладається.
У Харкові, за інформацією місцевих журналістів, кілька десятків квартир у відновленому будинку комунальної власності залишалися без мешканців, тоді як у міському реєстрі перебували тисячі ВПО. Посадовці пояснювали затримку необхідністю завершити формування наглядової ради для розподілу. Процедурні питання фактично заблокували заселення.
Формальні підстави для відмови
Окремий вимір проблеми стосується статусу самих переселенців. У 2026 році частина громад почала активніше перевіряти фактичне місце проживання ВПО, що впливає на право претендувати на житло саме в цій громаді. Людей, які тимчасово виїжджали за кордон або змінювали адресу оренди, виключали зі списків.
У Полтавській області в 2025 році розголосу набула історія родини, яку не допустили до конкурсу на соціальну квартиру через відсутність реєстрації в громаді понад шість місяців. Сім’я фактично проживала там від початку повномасштабного вторгнення, однак через формальні вимоги не змогла підтвердити безперервність перебування.
Ще один масштабний бар’єр – ринок оренди. Оскільки левова частка переселенців мешкає в орендованих квартирах (переважно нелегально), вони стикаються з упередженим ставленням орендодавців. За даними опитування порталу OLX Нерухомість, 28% власників квартир цілком відмовляють переселенцям у наймі. Найпоширеніші пояснення – «підозра в неплатоспроможності», страх «зникнення» орендаря та побоювання за збереження власності. Частина орендодавців також прямо визнає власні упередження проти переселенців (12%) або керується негативним досвідом (9%). Додатково багато господарів придивляються до «походження» та політичних поглядів наймачів: 70% чутливі до регіонального походження орендаря, 44% – до його позиції щодо війни. У таких умовах пошук житла для ВПО залишається болючим викликом. Хоча нормативно переселенцям зобов’язані виділяти соціальне житло та компенсувати орендні витрати, на практиці значна частина громад не сформувала жодного фонду тимчасового житла.
Читайте також:
Ті, чиє житло постраждало від бойових дій. Як вони впливають на ринок житла в Чернігові
Оренда як єдина альтернатива
Поки частина соціального житла простоює, більшість ВПО залишається на ринку оренди. У великих містах ціни у 2025–2026 роках зросли. Державна програма компенсації частини орендної плати не покриває повної вартості житла, а її фінансування залежить від наявності коштів у бюджеті.
Експерти з житлової політики вказують на розрив між статистикою забезпечення і реальним доступом. Кількість створених місць у звітах не дорівнює кількості фактично заселених квартир. Причини варіюються від бюрократичних процедур до відсутності політичної волі прискорювати розподіл.
Потреба у прозорості
Станом на початок 2026 року в Україні залишаються мільйони внутрішньо переміщених осіб. Частина з них втратила житло остаточно. Соціальний фонд, сформований за роки війни, міг би стати базою для довгострокового розв’язання проблеми. Без відкритих реєстрів, зрозумілих критеріїв і публічної звітності на місцевому рівні навіть наявні квадратні метри не гарантують даху над головою.
Тема житла для ВПО поступово переходить із площини гуманітарної допомоги у сферу системної житлової політики. Порожні квартири на тлі переповнених орендованих помешкань демонструють, що проблема полягає не лише у будівництві, а й у доступі.
Читайте також:
ВПО в Україні. Що показало опитування МОМ по регіонах