Гуманітарний медіахаб продовжує серію розмов про те, як пацієнту вижити та захистити свої права в умовах оновленої системи охорони здоров’я. У другому епізоді подкасту «120 ударів в хвилину» журналіст Назар Онисько та виконавча директорка благодійного фонду «Пацієнти України» Інна Іваненко розбирають маршрут пацієнта. Цього разу фокус уваги зосереджений на тому, як відрізнити поліклініку від стаціонару, за що справді має платити держава та в яких ситуаціях пацієнт змушений платити із власної кишені.
Поліклініка чи лікарня: з чого починається шлях до одужання
Пошук медичної допомоги завжди починається з чіткого розуміння різниці між поліклінікою та стаціонаром. У лікарню пацієнт зазвичай потрапляє двома шляхами: або через екстрену допомогу в критичному стані, або за плановим направленням для складних хірургічних чи терапевтичних втручань. Будь-яке мінімальне погіршення самопочуття, яке не загрожує життю безпосередньо зараз, потребує візиту до сімейного лікаря.
Сімейний лікар виступає головним координатором. Саме він визначає, чи потрібна консультація вузького спеціаліста, та виписує відповідне електронне направлення. Отримати допомогу профільного медика без скерування можна лише у виняткових випадках. Це стосується візитів до стоматолога, гінеколога, психіатра та фтизіатра. В усіх інших ситуаціях самовільний похід до вузького спеціаліста перетворює послугу на платну для пацієнта.
«В лікарню тебе везуть, в поліклініку ти йдеш, коли мінімальне погіршення самопочуття і ти розумієш, що треба щось з цим робити», — пояснює базову логіку системи Інна Іваненко.
Програма медичних гарантій та реальна вартість послуг
Державна програма медичних гарантій сьогодні покриває 46 пакетів послуг. Вони охоплюють переважну більшість потреб населення: від ведення вагітності та пологів до складних онкологічних обстежень і лікування інсультів. Проте існують чіткі межі, де закінчуються державні зобов’язання і починається особиста відповідальність пацієнта.
Безоплатними є лише ті послуги, що мають медичне обґрунтування. Якщо людина бажає пройти обстеження «про всяк випадок» без направлення лікаря, вона його оплачує за офіційним тарифом закладу. Окремою категорією є сервісні послуги. Держава не фінансує покращені умови перебування в палаті, пластичну хірургію, ортодонтію для дорослих або можливість обрати конкретного лікаря на пологи поза межами чергової бригади.
Боротьба з вимаганням коштів за ліки та анестезію
Однією з найбільш гострих проблем залишаються випадки, коли пацієнтів у стаціонарі відправляють до аптеки купувати ліки, нитки для швів чи анестезію. Інна Іваненко наголошує, що такі дії є прямим правопорушенням. Коли лікарня укладає договір з НСЗУ на конкретний пакет послуг, у його вартість вже закладено всі необхідні медикаменти та витратні матеріали.
«Незаконним є те, що вас послали в аптеку купувати ліки для операції», — підкреслює виконавча директорка БФ «Пацієнти України».
Якщо пацієнт опинився в ситуації, де від нього вимагають гроші, або він уже витратив власні кошти на екстрене лікування, існує механізм захисту. Першим кроком має бути звернення до головного лікаря закладу з вимогою пояснити причину відсутності препаратів. Якщо це не допомагає, необхідно зателефонувати на гарячу лінію НСЗУ за номером 1677 або залишити письмову скаргу на сайті служби. Важливо зберігати всі фіскальні чеки — вони є головним доказом для подальшого відшкодування коштів або застосування санкцій до лікарні.
Читайте також:
«120 ударів на хвилину». Новий подкаст від HMH про українську медицину
Цифровізація як запобіжник корупції та інструмент контролю
Прозорість системи сьогодні забезпечує електронна система охорони здоров’я e-health. Кожна маніпуляція, кожен виписаний рецепт та кожне направлення фіксуються в цифровому форматі. Це дозволяє НСЗУ бачити реальний обсяг наданої допомоги та оплачувати лікарням фактично виконану роботу, а не «ліжко-дні».
Навіть в умовах блекаутів чи відсутності зв’язку система залишається дієздатною. Лікарі зобов’язані надати допомогу, навіть, якщо у нього “не працює система”. Медик фіксує все на папері, а згодом вонсить до системи. Пацієнт має право вимагати безоплатного лікування незалежно від технічних труднощів закладу, адже фінансування продовжує надходити на основі зафіксованих електронних записів.
Радянський спадок проти потреб реального пацієнта
Україна поступово відходить від моделі утримання величезної кількості напівпорожніх лікарень, що залишилися з радянських часів. Проблема сучасного етапу реформи полягає в тому, що багато дрібних закладів намагаються вижити, не маючи достатньої кількості пацієнтів та відповідного обладнання.
«Ми не можемо дозволити собі утримувати ці стіни заради того, щоб утримувати, щоб втриматись на плаву», — зазначає Інна Іваненко.
Ефективність системи прямо залежить від спроможної мережі. Якщо лікарня проводить лише кілька операцій на рік, кваліфікація лікарів втрачається, а утримання будівлі стає тягарем для бюджету. Реформа стимулює заклади до об’єднання та спеціалізації, щоб кошти платників податків йшли не на опалення стін, а на якісні медичні послуги та гідні зарплати персоналу. Головним орієнтиром має стати реальна потреба людини, яка проживає на конкретній території, а не збереження застарілої структури.
Прозорість та відповідальність за якість послуг
Важливим аспектом взаємодії з медичним закладом є розуміння того, що кошти за лікування йдуть за пацієнтом. Це означає, що людина має право обирати лікарню, де їй нададуть кращу допомогу, за умови наявності відповідного контракту закладу з НСЗУ. Якщо лікарня не може забезпечити пацієнта необхідним обладнанням чи ліками, вона не має права брати цей пакет послуг на фінансування.
Коли виникає конфліктна ситуація, пацієнт не повинен боятися відстоювати свої права. Скарги допомагають системі очищуватися від недоброчесних керівників та покращувати сервіс. У подкасті наголошують, що обізнаність є першим кроком до отримання якісної допомоги без зайвих витрат для власного бюджету.
Читайте також:
Успіхи та провали медичної системи за цей рік та що чекає українців у 2026