Humanitarian Media Hub наводить переклад дослідження, яке написали науковці для видання The Conversation.Автори дослідження:
- Бен Мейзер — стипендіат ARC для молодих науковців, Школа географії, наук про Землю та атмосферу, Мельбурнський університет.
- Адріана Дуткевич — стипендіатка ARC Future, спеціалізація: седиментологія, Сіднейський університет.
- Дітмар Мюллер — професор геофізики, Сіднейський університет.
- Сабін Захірович — стипендіат ARC DECRA, Школа геонаук, Сіднейський університет.
Протягом геологічної історії Землі клімат неодноразово змінювався — від крижаних «льодовикових домів» до теплих «парникових» епох. Ці коливання тісно пов’язані з рівнем вуглекислого газу в атмосфері. Але звідки походить цей вуглець і що саме запускає його викид — питання складніше, ніж вважалося.
Нові дослідження показують: основним двигуном змін клімату можуть бути не лише вулкани, а й розходження тектонічних плит, зокрема середино-океанічні хребти та континентальні розломи. Це відкриття переосмислює роль геологічних процесів у вуглецевому циклі планети.
Читайте також:
Гуманітарна допомога Україні у 2025–2026 роках охопить понад 200 тисяч людей
Глибокий вуглецевий цикл
Там, де тектонічні плити сходяться, виникають вулканічні дуги. При їхньому утворенні з надр землі вивільняється вуглець, який був ув’язнений у породах протягом тисячоліть. Раніше саме ці дуги вважалися головним джерелом атмосферного CO₂.
Однак нове дослідження, опубліковане в журналі Communications Earth & Environment, свідчить, що істотну роль відіграють також місця, де плити розходяться — зокрема, середино-океанічні хребти та континентальні рифти. Саме там відбувається вивільнення вуглецю, накопиченого в осадових породах морського дна.
Океани здатні поглинати величезні об’єми CO₂. З часом цей вуглець осідає у вапнякових породах на дні, утворюючи товсті шари вуглецевих відкладів. Коли ці породи, рухаючись із плитами, потрапляють у зони субдукції — місця, де одна плита занурюється під іншу, — вуглець повертається в атмосферу.
Моделювання клімату за 540 мільйонів років
Використовуючи комп’ютерне моделювання, науковці простежили, як переміщення плит впливало на клімат. Виявилося: у теплі парникові періоди вуглець вивільнявся швидше, ніж акумулювався в породах. У холодні льодовикові часи переважало поглинання CO₂, що сприяло охолодженню планети.
Ключовим елементом виявилися осади морського дна. Саме вони забезпечують рівновагу між викидом і поглинанням вуглецю, а їхня подальша доля — субдукція чи накопичення — визначає, у якому кліматичному стані перебуває планета.
Читайте також:
Кластер Protection. Як працює захист у системі гуманітарної координації ООН
Перегляд ролі вулканічних дуг
Довгий час вулканічні дуги вважалися головним джерелом вуглекислого газу. Але така ситуація склалася лише в останні 120 мільйонів років — після появи планктонів, які формують вуглецевмісний кальцит. Вони перетворюють розчинений у воді вуглець у тверді осади, що згодом стають джерелом CO₂ для вулканів.
До появи цих організмів основними джерелами атмосферного вуглецю були саме середино-океанічні хребти та розломи. Саме вони визначали баланс вуглецю в атмосфері протягом більшої частини історії Землі.
Клімат під впливом геології
Отримані результати змінюють уявлення про роль тектоніки у зміні клімату. Атмосферний вуглець — лише частина історії. Не менш важливими є глибинні геологічні процеси, що керують циркуляцією вуглецю між надрами, океаном і атмосферою.
Розуміння цих процесів дозволяє глибше оцінити довготривалі кліматичні зміни. Це також відкриває нові можливості для точнішого прогнозування майбутнього — з урахуванням того, що сучасне потепління розгортається на фоні природного, мільйонолітнього вуглецевого циклу.
Читайте також:
ВПО в Україні. Що показало опитування МОМ по регіонах