Медична система України продовжує працювати навіть в умовах повномасштабної війни, постійних обстрілів і перевантаження лікарень. Реформа, що стартувала ще до 2022 року, змінила принципи доступу до послуг, фінансування та роль пацієнта. Сьогодні держава гарантує широкий перелік безоплатної допомоги, однак практичне користування цією системою часто потребує розуміння правил і готовності їх відстоювати.
Гуманітарний Медіа Хаб спільно з БФ «Пацієнти України» запускає подкаст про медицину «120 ударів на хвилину», присвячений тому, як насправді працює українська система охорони здоров’я. Ведучими проєкту стали журналіст Назар Онисько та виконавча директорка благодійного фонду «Пацієнти України» Інна Іваненко.
Сімейний лікар – це точка входу в систему
Основою доступу до медичної допомоги залишається сімейний лікар або терапевт. Саме він формує маршрут пацієнта, видає направлення, контролює хронічні стани та пояснює, які послуги покриває держава.
«Сімейний лікар або терапевт – це точка входу в систему охорони здоров’я. Він обов’язково повинен бути в кожного дорослого, у кожної дитини має бути педіатр. І це та людина, яка насправді розуміє повністю ваш стан здоров’я. У нього є розуміння, які у вас є ризики та хронічні захворювання», — пояснює Інна Іваненко.
За її словами, формат комунікації залежить від конкретного лікаря: хтось працює через месенджери, хтось виключно під час прийому наживо. Медичні консультації, можуть бути і по телефону, вони дозволяють отримати направлення або рекомендації дистанційно, якщо контакт з лікарем налагоджений.
Вибір лікаря та цифрові сервіси
Електронні системи запису на кшталт Helsi, або Health24 змінили шлях пацієнта до лікаря, зробивши черги більш прогнозованими. Водночас розпорошеність сервісів створює плутанину, адже різні заклади працюють з різними платформами.
«Якщо ти вже собі цей додаток встановив, то записатися до лікаря надзвичайно просто. Ти одразу бачиш всі вільні слоти, які є, і дуже легко собі там підбираєш по часу і приїжджаєш. Без черг, дійсно, заходиш в кабінет і отримаєш все, що тобі потрібно. Нічого не платиш. Насправді, я дуже чекаю на єдиний кабінет пацієнта, який має з’явитися на рівні держави. Це реально спростить життя людям», — каже Інна Іваненко.
Попри недоліки, цифрові сервіси дають можливість обирати лікаря та заклад у будь-якому регіоні країни. Електронне направлення діє незалежно від місця проживання, а кошти за послугу сплачує держава саме тому закладу, який обрав пацієнт.
Читайте також:
Діабет в Україні: виклик часу та тест на зрілість системи охорони здоров’я
Приватна медицина за державні кошти
Реформа відкрила можливість отримувати безоплатні послуги не лише в комунальних, а й у приватних закладах. Це стосується первинної допомоги, спеціалізованого лікування, онкології, репродуктивної медицини.
«Це передбачено якраз реформою. Це класна річ для конкуренції закладів між собою за пацієнта. Коли з’являється конкуренція за пацієнта, то йому намагаються надати якомога кращі послуги, щоб він обрав саме їх. Коли лікарні державні чи приватні конкурують – якість послуг зростає», — наголошує Інна Іваненко.
Фінансування здійснюється через Національну службу здоров’я України в межах Програми медичних гарантій, яка охоплює десятки пакетів медичної допомоги.
Чому не їде швидка
Під час війни підхід до роботи екстреної допомоги змінився. Бригади виїжджають переважно на випадки, що безпосередньо загрожують життю. Висока температура чи загострення хронічних станів зазвичай потребують звернення до сімейного лікаря.
«Дзвоніть 103! Там лікарі надають консультації, вони запитують про всі симптоми, і запитують достатньо детально. Радять пацієнту, що робити в тих чи інших випадках. Так працює екстренка в усьому світі. Ми не можемо розпорошувати ресурс лікарів екстренки в наших умовах. Коли кожного дня відбуваються вибухи, відбуваються величезні руйнування, і люди під завалами справді потребують допомоги. Ми не можемо цей ресурс розпорошувати на ну мені погано, приїдьте до мене щось зробіть.», — пояснює Іваненко.
За що платить держава і де виникають зловживання
Держава покриває лікування в стаціонарі, операції, витратні матеріали, ліки та діагностику в межах Програми медичних гарантій. Вимоги купити «плівку», «рукавички» або зробити «добровільний внесок» є незаконними.
«Добровільні пожертви — це те саме, що неформальні платежі. Контролю за цими коштами немає», — наголошує Інна Іваненко.
Фонд «Пацієнти України» регулярно консультує людей, які стикаються з вимаганням грошей у лікарнях. У багатьох випадках достатньо звернення до керівництва закладу або на гарячу лінію НСЗУ, щоб ситуацію вирішили.
Роль пацієнта і громадського контролю
Реформа зробила пацієнта активним учасником системи, відповідальним за власні права. Усвідомлення того, що послуги вже оплачені державою, змінює баланс у взаємодії з медзакладами.
«Пацієнт має сказати: я обізнаний, я записаний і я зараз зайду в кабінет», — підкреслює Іваненко.
Одним із інструментів змін стають наглядові ради при лікарнях, які мають посилити громадський контроль і зменшити корупційні практики. Їх поява поступово стає стандартом для великих медичних закладів.
Читайте також:
Успіхи та провали медичної системи за цей рік та що чекає українців у 2026