З настанням зими 2025–2026 року соціальна напруга щодо безхатченків в Україні зростає. Після повномасштабного вторгнення Росії сотні тисяч людей втратили житло. За оцінками експертів, військові дії спричинили стрімке зростання безпритульності: тільки в Києві, за даними фонду «Дім милосердя», кількість людей без даху над головою сягнула понад 20 тисяч, значна їх частина з’явилася з початку війни. Характер бездомності змінився: до довгострокових безхатченків додалися переміщені особи, багатодітні сім’ї та поранені ветерани, які не мають де жити. Близько чверті нинішніх безхатченків – внутрішньо переміщені особи.
Серед соціальних викликів – хронічне безробіття, спілкування з бюрократією без документів і наслідки бойових травм. Літні люди та інваліди особливо вразливі: через бюрократію вони часто залишаються поза рамками допомоги. Волонтери також відзначають ріст насильства – майже 70% бездомних пережили пограбування чи побиття на вулиці. На вулицях міст, особливо на сході і півдні (Харків, Одещина), волонтери і соцпрацівники помічають дедалі більше безпритульних, які часто прибувають із прифронтових районів (Харківської, Херсонської областей). Багатьом з них взимку загрожує гіпотермія або замерзання.
На холодних київських вулицях волонтери роздають бездомним гарячу їжу та теплий одяг, але допомоги не вистачає, щоб покрити усі потреби. Зокрема, збройна агресія призвела до перенаправлення значних ресурсів на фронт, тоді як підтримка безпритульних зменшилась. Експерти наголошують, що після початку війни збільшилася кількість тих, хто ночує на вулицях – в Одесі та Харкові помітили більше людей без даху над головою, ніж раніше. Новоприбулі потребують медичної допомоги, а довгострокові безхатченки опиняються в ще складнішому становищі через брак ресурсів і соціального піклування.
Читайте також:
Втратив ногу, але повернувся на поле. Як ветеран Олександр Мальчевський знайшов себе в ампфутболі
Державна політика та допомога
Держава намагається охопити вразливі групи загальними програмами «теплої зими». Кабмін схвалив пакет соціальної підтримки: разова виплата 6 500 грн для найбідніших, так звана «зимова тисяча», субсидії на тверде паливо для ВПО та мешканців прифронтових територій. Станом на грудень 2025 року ці виплати отримали понад 117 тисяч осіб. Однак ця програма не розрахована на безхатьків, які зазвичай не мають офіційної реєстрації та документів. Представники Мінсоцполітики повідомляють, що програми мають цільове призначення – купівлю одягу, взуття, ліків тощо, але фактично охоплюють лише тих, хто офіційно подавав заявки. Влада також працює над розширенням послуг для вразливих груп: наприклад, узимку 2025 – 2026 впроваджуються соціальні патрулі, «автобус турботи» і додаткові виплати жителям прифронтових областей. Проте громадські діячі наголошують: проблему бездомності не вирішити лише побутовими програмами – потрібна системна стратегія з виділенням житла. На круглих столах благодійники закликають уряд приділяти першочергову увагу будівництву доступного житла замість нових тимчасових притулків. Адже, за оцінкою «Depaul Україна», потреба в житлі зросла в рази: за їхніми даними, 3,5 млн людей втратили свої оселі. Найбільш незахищені залишаються у групі ризику – саме вони «можуть провалитися крізь тріщини» системи соцзахисту.
Роль громадських організацій та волонтерів
У ситуації держпрограм соціально незахищені покладаються передусім на неурядові ініціативи та волонтерів. Благодійні фонди й церковні спільноти розгорнули мережі роздачі їжі, теплих речей і медичних консультацій. Так, благодійний фонд «Depaul Ukraine» підтримує безхатченків у Києві, Одесі, Харкові: його волонтери розвозять гарячі обіди та засоби гігієни, консультують щодо відновлення документів і працевлаштування. Мережа «Дім милосердя» у Києві пропонує комплексну підтримку тим, хто залишився без дому, зокрема допомагає з оформленням документів і наданням базових послуг. У Львові переселенці-волонтери, які самі пережили війну, рятують життя безхатченкам: приміром, лікарка-кардіолог Людмила з Попасної влаштовує регулярні медичні огляди і приносить для бездомних свіжу їжу і хліб. Міжнародна спільнота Святого Егидія та інші гуманітарні організації взимку щоденно працюють у пунктах видачі їжі – волонтери зігрівають людей гарячим чаєм, одягом та гуманітаркою. У Львові соціальні патрулі міськради з грудня 2025 року курсують по місту з 8:00 до 20:00, надаючи «гарячу лінію», що виїжджає до адрес скарг, розвозять теплий одяг, меблі і пропонують перемістити людей до притулку. Щоп’ятниці курсує «автобус турботи», який доставляє безхатченків до Центру «Джерело», де вони можуть помитися, поїсти та отримати допомогу соцпрацівників. Волонтерські проєкти часто доповнюють державні зусилля там, де держава не встигає – переселенці збирають і плетуть маскувальні сітки для армії, а самі одночасно збирають одяг та їжу для бездомних, яким допомагають у ліках, як можуть.
Читайте також:
«Мій шеф питає, чому вони тут»: що кажуть німці та українці про вимогу Мерца повернути чоловіків
Умови в притулках
Інфраструктура для безхатченків лишається дуже обмеженою. За інформацією «Дому милосердя», в центральній Україні існує лише один державний притулок на 150 місць, і той приймає людей лише в екстрених випадках. У Києві існує нічліжка в Ясногородці (будинок на вул. О. Гірника), де безхатченки ночують за попереднім записом, але цієї кількості вистачає лише на менші цільові акції. У Львові міський притулок (вул. Кирилівська, 3а) єдиний – тут бездомні можуть поїсти, помитися, отримати меддопомогу та послуги із відновлення документів. Однак уже з перших днів зими 2026-го ліжка в усіх таких закладах швидко заповнюються, і осередки ночівель працюють на межі резерву. Наприклад, у перші дні січня львівські патрульні знайшли лише кількох безхатченків (чотирьох осіб), але це – через те, що люди намагалися переховуватися будь-де, навіть у підвалах. У більшості регіонів не існує спеціалізованих притулків – бездомних відправляють до центрів для ВПО або нічліжок, які розраховані переважно на ветеранів чи самотніх літніх. Втім всі ці місця мають проблеми: переповненість, тісноту, відсутність окремих секторів для жінок, нестачу персоналу й інфраструктури (гарячих душів, прання одягу) – що додає нових викликів для мешканців шелтерів. Волонтери й юристи звертають увагу, що безхатченки за фактом позбавлені права зареєструватися в прихистках і часто залишаються «офіційно невидимими» для держпрограм.
Смертність серед безхатьків
Офіційної статистики смертності безхатченків за зимовий період немає – жоден державний орган не веде комплексного обліку. В окремих повідомленнях згадують про загибель людей із вулиці через переохолодження або травми. Волонтери також фіксують поодинокі смерті від морозу, але системної картини немає. В цілому експерти застерігають: екстремальні мінусові температури разом з недостатньою допомогою становлять гостру небезпеку для безхатченків. Існуючі заходи соціального захисту далеко не покривають ризики – особливо коли половина персоналу фондів або волонтерів мобілізована, а нова гуманітарна допомога переорієнтована на фронт.
Читайте також:
Вимушене переміщення українців за кордон: яка основна проблематика?