Олександр Мальчевський — військовий, який пройшов фронт і внаслідок бойових дій отримав важке поранення, що призвело до часткової ампутації правої нижньої кінцівки. Після чого постало питання, як жити далі? Відповіддю для нього став ампфутбол. Сьогодні Олександр є гравцем ампфутбольної команди «Буревій», яка представляє Київщину та бере участь у національному чемпіонаті України з ампфутболу. Ця команда об’єднала ветеранів війни, для яких футбол став фізичною реабілітацією й способом повернути відчуття команди, боротьби та віри в себе.
А ви знаєте про футбол на милицях? Сьогодні дізнаємося про особливості ампфутболу від українського гравця Олександра Мальчевського.
Читайте також:
«Мій шеф питає, чому вони тут»: що кажуть німці та українці про вимогу Мерца повернути чоловіків
Як Ви почувалися перші дні після поранення? Чи відчувалися якісь зміни в організмі?
– Та ні. Які відчуття? Просто поранення. Був задоволений тим, що залишився живий, адже хлопці витягнули з позиції. Так, десь-щось болить, але коли ти знаходишся під сильними знеболювальними препаратами, то таких больових ефектів немає. Переломний момент був, коли прилетіла міна і пошкодила мені ногу. Дуже тяжка була евакуація. Витягнули мене з позиції та тягнули майже 10 кілометрів. Це все час, 6 годин на своїх спинах. Я ще тоді, пам’ятаю, намагався їх жартами підтримати, тому що хлопці теж були шоковані.
А як відбувалася реабілітація? Що було в лікарні? Що було після?
– У лікарні я проходив лікувальний процес, загоювали рани. Я втратив одну кінцівку, а інша була сильно пошкоджена. Лікарі збирали по запчастинах, зібрали, молодці. А по втраті цієї кінцівки, я вже розумів, що є протези. Знайомився з цією інформацією, розумів, що цим можна користуватися та далі спокійно жити. Адже для моєї роботи і мого майбутнього мені достатньо буде й однієї ноги.
А хто вас підтримував в цей момент? Що для вас взагалі важливо було?
– Підтримка родини — це основне. Також була постійна підтримка від організацій різного типу, волонтерів, які приносили смаколики в палату. Коли вже нам дозволили виходити з лікарні ми були більш мобільні, нас возили хлопці на рибалку, в зоопарк. Ось такі моменти були від волонтерів. Вони мали великий вплив на нашу ментальну та емоційну підтримку.
Читайте також:
Вимушене переміщення українців за кордон: яка основна проблематика?
Ви граєте у футбол вже доволі давно, ще до поранення. Як у вас з’явилася думка, що можна повернутися в гру вже на милицях?
– Це була ініціатива Української Асоціації Футболу. Я пам’ятаю, як зараз, 1 червня 2023 року, вони провели перше тренування. Запросили військових для тренування на милицях. На той момент мені дуже часто ставили питання: «Олександре, як ви будете грати у футбол без ноги?». І ти всім відповідаєш: «Тоді не буду». Я не розумів, що є такий вид спорту, як футбол на милицях. Я дуже довго вагався, коли побачив оголошення про тренування. У той момент це була реабілітація, а вже сьогодні це переросло в спорт. Я побачив ініціативу від УАФ, і долучився, прийшов на перше тренування і мені сподобалось. Я зрозумів, що це дуже цікаво, це інший вид футболу. Це, до слова, міжнародна практика.
Як ампфутбол вплинув на ваше самопочуття? Що ви відчули, коли вперше вийшли на поле на Милицях?
– Коли я вийшов на поле, я був в оточенні хлопців, які отримали поранення. Але це дуже круто, це спілкування з гравцями, які опинилися в подібній ситуації. Ми одне одного підтримуємо, знайомимо з новинками протезного світу, з мотиваційними програмами для спортсменів. Я був у захваті коли вперше одягнув кольори національної збірної України і брав участь у Лізі націй у складі збірної України. У мене життєва позиція не змінилася взагалі, ворога я вважаю ворогом, щодо підходу до життя, то моментами стало трохи незручно, банально, щось зробити. А так, при втраті нижньої кінцівки, мені пощастило, що в мене залишилось коліно, мені простіше, ніж деяким хлопцям. Я раніше і не мріяв, що я зможу грати за збірну Україну, а так я зіграв. Потім я був капітаном збірної України в товариській грі проти Бельгії. Я втратив ногу, і, можливо, це й на краще.
Чи є у вас принципи, які ви закладаєте у підготовку команди?
Тренер команди «Буревій» Андрій Микитченко: Звичайно, це функціональна підготовка. Це техніка, щоб м’яч пересувався від гравця до гравця. Намагаємося зробити так, щоб футбол ставав якіснішим. Цінності у нас завжди однакові, це взаємоповага, чесність один з одним, інших не буває. Важливо, щоб ми дивились чесно один одному в очі, щоб нам приємно було один з одним грати. Навіть коли бувають конфлікти — ми сваримося, але це емоції, це спорт, без цього ніяк. Але все потрібно потім проговорювати і починати спочатку.
Тож в чому успіх команди?
– Успіх команди у тому, що ми потрапили в Суперлігу. Можливо, у першій лізі було б легше, але якщо гравці хочуть зростати, далі грати, то потрібно грати з сильними суперниками.
Читайте також:
Гуманітарна ситуація в Україні у грудні