Відходячи від традиційних підходів до гуманітарної підтримки, нова фінансова ініціатива в Україні передає ключову роль у визначенні пріоритетів допомоги місцевим громадам та організаціям. Help Localization Facility (HLF) — пілотний проєкт, створений за підтримки міжнародних донорів, — через свій грантовий комітет, у якому рішення ухвалюють представники українського громадянського суспільства, нещодавно надав перші гранти 14 українським організаціям. Керівниця команди HLF Ґрітт Ріхтер пояснює, що цей крок демонструє «інший спосіб працювати та ухвалювати рішення» у сфері гуманітарної допомоги. Завдяки HLF місцеві партнери отримують реальну владу визначати, що саме потребує пріоритетності та яким чином має надаватися допомога. Ріхтер називає це зрушення давно необхідним та «важливим етапом» для розвитку локалізації в Україні.
Ріхтер, яка відповідає за операційну діяльність HLF, згадує емоційний стартовий воркшоп, під час якого вперше офіційно представили всі 14 проєктів від 18 організацій. «Їхні голоси чути», — зазначає вона. Йдеться не лише про роль у власних громадах, а й про можливість впливати на рішення вищого рівня — і саме це є ключовою метою. Формально розділяючи повноваження щодо ухвалення рішень з українськими НУО та громадськими лідерами, HLF прагне переосмислити взаємини між донорами та місцевими організаціями. Тепер замість одностороннього визначення пріоритетів міжнародними структурами українське громадянське суспільство фактично опиняється «за кермом». «Наші партнери мають реальну владу ухвалювати рішення на різних рівнях — у громадах, але також і в управлінні самим HLF», — пояснює Ріхтер. Це зрушення, за її словами, вселяє гордість у команду та партнерів і дає надію, що такий підхід стане новим стандартом гуманітарного реагування в Україні та за її межами.
Читайте також:
Благодійність в Україні 2025 — мотивація, довіра і нові виклики
Модель грантової підтримки, створена місцевими й для місцевих
Від початку HLF замислювався як механізм, що передає керівні повноваження місцевим акторам. За словами Ріхтер, до складу керівного комітету фонду входять представники українського громадянського суспільства, які визначають пріоритети фінансування. Одним із ключових рішень комітету було збереження широких тематичних рамок грантів. «Ми не визначали, що саме мають робити проєкти», — каже Ріхтер, порівнюючи HLF з типовими донорськими програмами, де заздалегідь визначають вузькі напрями роботи.
HLF відкрив можливість подавати заявки в межах широких тем, таких як «безпечне, захищене та здорове життя» — напрям, що охоплює усе від добробуту дітей до охорони здоров’я, профілактики гендерно зумовленого насильства чи традиційної гуманітарної підтримки. Інші теми були сформульовані так само широко — наприклад, пріоритет «інклюзивне навчання та освіта у надзвичайних ситуаціях» може включати формальну освіту, професійне навчання або громадські освітні ініціативи. Такий підхід відкрив шлях до значного різноманіття локальних рішень. «Наші тематичні напрями свідомо широкі. У результаті проєкти, які ми підтримуємо зараз, дуже різноманітні», — підкреслює Ріхтер.
Процес відбору був побудований максимально справедливо та під керівництвом місцевих експертів. Усі заявки від українських НУО спершу анонімізували, після чого їх оцінював грантовий комітет, який складався виключно з українських фахівців. Комітет спільно визначив критерії оцінки, розглядав заявки індивідуально, а потім обговорював кожну з них. Гранти надавали лише на основі якості пропозицій та задекларованих потреб. «Це був повністю анонімний процес… рішення ухвалювалися лише за якістю», — зазначає Ріхтер, додаючи, що ця модель може бути корисною й для інших донорів.
Читайте також:
Безпечні школи і психологи на вагу золота — що потрібно громадам п’яти областей
Проєкти, що охоплюють регіони та потреби
Одним із найпомітніших результатів першого раунду фінансування HLF стала широка географія підтриманих проєктів. На відміну від багатьох традиційних програм, зосереджених на окремих зонах бойових дій, ініціативи HLF «поширені по всій території України». Потреби виникають далеко за межами лінії фронту — люди, які були змушені покинути домівки, оселилися в різних громадах, і ці громади також потребують підтримки. Оскільки HLF не обмежував гранти лише офіційно визначеними зонами гуманітарного реагування, проєкти з менш видимих регіонів також отримали шанс. Так, навіть північна Чернігівщина, яку деякі міжнародні мапи не позначали як пріоритетну, з’явилася на мапі грантоотримувачів HLF. «Потреби є всюди. Вони не лише на передовій, а й у громадах, де проживають ВПО», — наголошує Ріхтер.
Тематика підтриманих проєктів також виявилася дуже різноманітною. Деякі організації працюють над нагальними заходами — наприклад, допомагають підготуватися до зими. Інші закривають освітні прогалини, створюють інклюзивні навчальні програми або впроваджують професійне навчання для тих, хто втратив роботу. Десятки проєктів спрямовані на забезпечення «безпечного, захищеного та здорового життя» — від покращення доступу до медичних послуг до підтримки жінок і дітей. Широкі тематичні рамки дозволили українським організаціям представити рішення, що відповідають реальним потребам громад. Такий спектр, на думку Ріхтер, демонструє складність гуманітарних викликів в Україні та цінність локальних підходів.
Читайте також:
Це покликання. Як волонтерство стало частиною життя лікарки Наталії Кириці
Спрощення процедур та інвестиції в розвиток місцевих організацій
Для українських громадських організацій, які звикли до складних донорських вимог, підхід HLF став позитивною зміною. Ініціатива прагне мінімізувати бюрократію та зробити процеси максимально доступними. «Ми запровадили спрощений, дуже короткий шаблон» для регулярних звітів, каже Ріхтер. Партнери надсилають короткі оновлення раз на два місяці та один підсумковий звіт наприкінці проєкту. Зменшення обсягу паперової роботи дозволяє організаціям більше часу приділяти реальній допомозі.
Фінансова звітність усе ще має відповідати міжнародним стандартам — адже йдеться про урядові гуманітарні бюджети. Але навіть це HLF перетворює на можливість для навчання. «Це шанс для організацій вирости та потім працювати з іншими донорами», — пояснює Ріхтер. Саме тому HLF свідомо підтримав насамперед невеликі, нові організації — щоб допомогти їм отримати необхідний досвід і в майбутньому залучати більше фінансування.
Посилення спроможності організацій — невіддільна частина моделі HLF. Партнери можуть спрямовувати частину бюджету на зміцнення власної організаційної структури — навчання персоналу, технічне обладнання, системи управління. На відміну від більшості донорів, HLF не встановлює жорстких лімітів на таке фінансування. «Організації можуть витрачати скільки вважають необхідним — 5%, 20%, 30%», — каже Ріхтер. У середньому близько 7% загального бюджету пілотної фази спрямовується саме на організаційний розвиток.
Команда HLF працює з партнерами як одна команда. «У нас немає “команди HLF” та “партнерів” — ми одна команда», — пояснює Ріхтер. Працівники фонду — зокрема фінансові та закупівельні фахівці — допомагають кожній організації відповідно до її потреб. Для багатьох українських НУО це перший досвід проходження формальної перевірки доброчесності (due diligence). HLF співпрацює з українською платформою «Філантропія в Україні», щоб цей процес став інструментом розвитку. Навіть ті організації, які не отримали грант, отримали користь — зокрема рекомендації щодо зміцнення інституційної спроможності. «Багато хто справді це оцінив», — каже Ріхтер.
Читайте також:
Гроші ходять за вчителем. Що по світі про те як працюватиме новий механізм фінансування освіти
Баланс між довірою, підзвітністю та прозорістю
Коли місцевим партнерам надають більше свободи та спрощують процеси, виникає питання: як забезпечити ефективне використання коштів? Ріхтер визнає, що новий підхід вимагає нового балансу між довірою та контролем. Рішенням HLF є постійний діалог. «Ми слухали потенційних партнерів ще до подачі заявок, слухали, коли вони розробляли пропозиції», — розповідає Ріхтер. Така комунікація дозволяє рано виявляти ризики та разом знаходити рішення.
Гнучкість є надзвичайно важливою у воєнних умовах. Якщо безпекова ситуація змінюється, HLF не вимагатиме повернення коштів: «Якщо партнери не можуть працювати у своєму регіоні, ми не вимагатимемо повернення коштів». Організації можуть адаптувати діяльність, якщо це необхідно для безпеки. Акцент — на досягненні гуманітарних результатів, а не на формальній відповідності планам.
Окремим елементом прозорості є незалежне дослідження Центру гуманітарних дій (CHA, Німеччина). Дослідники відвідують засідання комітету та воркшопи, аналізуючи, чи справді HLF просуває місцеве лідерство. Вони оцінюють усе: від рівності участі комітету до того, чи справді команда HLF враховує рекомендації. Ріхтер визнає, що пілот може виявити недоліки: «Я очікую й критики». Локалізація — процес, що передбачає відмову від старих підходів та роботу в «складному проміжному просторі». Проте HLF рухає «путівна зоря» — принципи спільного врядування та передання влади.
Читайте також:
Як Українська академія лідерства формує нове покоління свідомих та активних громадян України
Виклики та можливості зміни розподілу влади
Змінювати структуру гуманітарної допомоги непросто. Одним із найскладніших завдань, за словами Ріхтер, є готовність донорів відпустити контроль. «Ми звикли працювати за певними структурами», — каже вона. Передання влади означає, що донори ставлять питання, але не визначають відповідей. Це може бути незвичним і викликати дискомфорт.
Баланс між швидкістю та інклюзивністю також був викликом. Глибока комунікація потребує часу, але Ріхтер переконана, що це виправдано: «Справжній діалог займає час, але він того вартий». Завдяки тому, що рішення ухвалювали українські партнери, вдалося уникнути типових проблем — коли донори пропонують нереалістичні ідеї. «Якби я вирішувала сама, партнери могли б сказати: “Як нам це взагалі реалізувати?”», — жартує вона.
Скепсис серед деяких гуманітарних акторів був очікуваним. Чи можна покладати великі повноваження на недосвідчені локальні групи? Чи не надто це ризиковано? HLF відповів прозорістю та результатами. Зовнішній дослідник, перша хвиля грантів, розширення можливостей локальних НУО — усе це демонструє, що підхід працює. Наприклад, партнери працюють над доступом до безпечного навчання в Сумах або підсилюють стійкість медичних та водних систем завдяки встановленню сонячних панелей.
Для міжнародних гуманітарних фахівців цей пілот став можливістю для навчання. «Хто вчиться більше? Мабуть, ми», — визнає Ріхтер. Вона розуміє, що іноземець ніколи не зможе знати контекст так глибоко, як місцеві. Тому партнерство передбачає зміни з обох боків: міжнародні актори вчаться довіряти та слухати, українські — беруть на себе більшу відповідальність.
Читайте також:
Вторинка чи новобудова. Що обирають переселенці у Рівному
Масштабування та погляд у майбутнє
З початковим бюджетом майже 11 млн євро від Федерального міністерства закордонних справ Німеччини HLF уже продемонстрував свій потенціал. Але команда Ріхтер дивиться вперед. «Ми хочемо продовжувати й розширювати діяльність в Україні. Це не має бути разовою історією», — каже вона. Залучення додаткових донорів у нинішньому глобальному середовищі складне, проте HLF сподівається, що перші результати заохотять нових партнерів.
Команда працює у двох напрямках: вдосконалює модель для України та водночас розглядає можливість її застосування в інших кризових контекстах. «Усе, що ми робимо тут, в Україні, визначає тон майбутнього масштабування», — каже Ріхтер. Процеси документують, аналізують та адаптують так, щоб їх можна було відтворити деінде — у контекстах післяконфліктного відновлення або у відповідь на катастрофи в інших країнах.
Ріхтер вважає Україну ідеальним середовищем для такого пілоту: тут існує сильне, активне громадянське суспільство, яке може стати прикладом для інших. Мета HLF — бути моделлю для наслідування. «Ми хочемо, щоб інші організації також сказали: ми можемо спробувати працювати інакше», — пояснює вона.
Водночас вона застерігає: якщо гуманітарний сектор не зміниться, «багато людей, які потребують допомоги, її просто не отримають». У нинішній системі міжнародні організації контролюють більшість ресурсів, а локальні групи, що перебувають на передовій, залишаються недофінансованими. Це означає, що допомога часто не доходить до тих, хто її потребує найбільше. Ріхтер додає, що терпіння реформаторів не безмежне: «Якщо система не зміниться, деякі актори, які багато років рухали локалізацію, просто не матимуть сил продовжувати».
Попереду — місяці реалізації перших проєктів HLF по всій Україні, від півночі до південного заходу. Усі вони створені та відібрані громадами. Вони несуть не лише конкретну допомогу, а й ідею: гуманітарна підтримка працює краще, коли рішення ухвалюють ті, хто живе у кризі. Ріхтер сподівається, що через кілька років локалізація перестане бути модним словом і стане стандартом у відбудові України. «Сподіваюся, нам вдасться зберегти HLF, залучити більше фінансування та застосувати нові уроки на практиці», — каже вона. Якщо це станеться, українська модель може змінити гуманітарну систему не лише тут, а й у всьому світі.
Читайте також:
Всесвітній день боротьби з ВІЛ/СНІД. Чому українці 55+ у зоні ризику та як війна змінила боротьбу з ВІЛ