Ну бувало, що дитину карали: аби ж людиною хорошою стала. Чи казали «подумай над своєю поведінкою у кутку» і цілий вечір не розмовляли більше з нею. Звісно ж, аби дитина «мізки ввімкнула і збагнула». Або, як тільки зламалася іграшка, дитині одразу бігли купувати нову, аби ж лише «дитина психологічну травму не отримала». А буває й таке, коли дитина впаде, зібʼє коліно, заплаче, її обіймуть, скажуть, що болить, що може злякалася, давай допоможу, обробимо рану. І все, аби дитина вчилася себе чути й підтримувати.
Це все приклади різних підходів у вихованні. Тож сьогодні поговоримо, які бувають стилі виховання дітей, нащо ці класифікації та як вони впливають на формування особистості.
Що ж, поїхали.
Вперше я замислилася про методи виховання тоді, коли моя донька почала копіювати мене і взаємодіяти зі мною. Тоді я відчула: я не хочу так, як було у мене. Тобто не хочу повторювати сценарій моїх батьків. А це перше, що ми робимо, бо ці знання, як ніяк, у якійсь розірваній частині з нами залишилися з нашого дитинства. Я обрала досліджувати літературу, бо найбільше цікаво питання – як те, що я роблю зараз, може вплинути на дитину у дорослому віці, наскільки вона буде сильною, впевненою і стресостійкою особистістю.
Є різні варіанти назв, класифікацій, але якщо узагальнити, виділяють 4 основних стилі виховання:
- Директивний/суворий
- Ліберальний/уседозволеність
- Ізолюючий/відсторонений
- Співпраця/турбота
Одразу скажу: навряд чи існує один чистий варіант типу виховання, ми здебільшого поєднуємо їх у різних обставинах. Але знаючи перспективи методів взаємодії з дитиною, частіше можна обирати той, який зараз вам може більше сподобатися чи відгукнутися.
Читайте також:
“Ви серйозно?!”. Яка перша реакція жінок на новонароджену дитину
Директивний
Суворий. З покараннями. Мені нагадує «дресирування».
Почну з прикладів. Може хтось впізнає себе чи те, як як до вас ставилися.
- «Бо я так сказав!»
- «Ти тут ніхто, нікчема, нездара»
- «Ще молоко не обсохло»
- «Криворукий»
- «Я краще знаю, ти нічого не можеш»
- «Не скигли, слухай батьків»
- «За меншим дивися»
- «Без ременя не доходить»
- «Бʼє – значить любить»
- «Куди бʼє, туди й цілує»
- «Ти не заслужила тістечко»
Що основне у підтипі виховання:
дорослий вимагає покірності.
Що відбувається:
Емоції — це слабкість. Сльози караються. Нормальна дитина = слухняна, «зручна» дитина, якою легко керувати, яка не створює проблем. Високі вимоги, сувора дисципліна. Нечуйність = емоційна закритість.
Як він впливає на психіку дитини:
за слухняність дитина платить психічним здоровʼям. Недоотримує тепло, любов, турботу. Почувається самотньою, непотрібною. Вона погано розуміє власні потреби, свої почуття (почуття інших – важливіші, то вдається до обману, аби угодити батькам і отримати любов). Внутрішньо не відчуває своєї цінності. Тривожна (весь час боїться покарання).
Наслідок: співзалежні стосунки («агресивність передається з покоління в покоління» – шаблон патернів поведінки за одним сценарієм), схильність до залежностей, самоушкодження, роль жертви чи кривдника (інших просто не бачила).
Дуже часто у директивному методі є фізичні покарання, як спосіб «дисципліни», бо «інакше ж не зрозуміє». Але стоп, стоп і ще раз стоп! Будь-яке насилля недопустиме! Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» забороняє будь-яке насильство: психологічне і фізичне.
Фізичні покарання призводять до того, що дитина почувається у небезпеці. Де мало бути безпечно – стає небезпечно. Навіть одного разу достатньо, щоб дитина запам’ятала: мені тепер тут можна будь-коли очікувати удару (мозок у хронічному стресі/очікуванні). Нагадую, діти можуть забути, що ви сказали, що зробили, але точно не забудуть того, що відчули з вами!
Після фізичних покарань у дітей: низька самооцінка, недовіра, слабкість, зʼявляютьсястрахи, агресія, тривожність, емоційна замкненість, жорстокість, самотність, психічні чи психосоматичні захворювання.
Також діти потім таку поведінку копіюють у світ. Не дивуйтеся, що вони б’ють дітей на майданчику чи тварин — тих, хто слабше. У дитини з’являється відчуття ієрархії: слабший я – б’ють мене і це ок, сильніший я – б’ю я і це теж ок.
Якщо що, для тих, хто скаже «дитина інакше ж не зрозуміє» (я тут дуже злюся, бо агресії від наших клятих сусідів вистачає, ще її породжувати тут у нас, на дітях, в мене серце розбивається), межі можна встановити без агресії!
По-перше, видихніть, подумайте, чому вам важко це витримати, бо в першу чергу це про вас, а не про дитину;
По друге, коли дитину б’ють єдине, про що вона думає «вижити, зменшити біль, не відчувати, сховатися, щоб швидше це скінчилося». Це точно не про те, чому ви її б’єте, чи «повчаєте». Також у цей час вона відчуває несправедливість, агресію у відповідь. І так, вона потім вибачиться, бо для неї важливе спілкування з вами, але це не через те, що вона збагне, що ви їй хотіли донести. Бо поки небезпека — навчання немає!
Непросто змінити усталені способи поведінки. Але це можливо. Мозок пластичний. І якщо ви отямитеся, завжди можна переглянути свою поведінку й навчитися альтернативним, безпечним методам взаємодії з дитиною. Прогрес потребує часу. І що більш безпечніші, довірливі стосунки батьків і дітей, то легше дійти згоди у складних питаннях.
Уникаючий
Відсторонений. Ігноруючий.
Може бути, коли значущий дорослий не в ресурсі, наприклад — хвороба, а інший дорослий – не бере на себе відповідальність батьківства. Чи як спосіб покарати.
Приклади.
- «Сам розбирайся»
- «Ти вже такий дорослий»
- «Без мене впораєшся»
- «Обійдешся»
- «Сама собі знайди їжу і сестру погодуй»
- «Іди подумай над своєю поведінкою»
- «Не хочу тебе бачити»
- «Краще б я тебе не народжувала»
- «Будеш так робити, я піду/не заберу тебе/залишу/віддам цій жінці/дитбудинку»
Що основне у підтипі виховання:
дитину розцінюють, як цілком самостійну і дорослу. Наприклад, залишають вдома одну 5-річку, змушують її приготувати обід 3-річці, впоратися з емоціями чи іншими труднощами. А у випадку покарання – психологічне насилля. Бо душевний біль по силі співставний фізичному.
Як він впливає на психіку дитини:
дитина відчуває страх, «я не потрібна», «мене не люблять», «я ніхто», «я погана». Чи чому я маю бути такою дорослою, я не хочу цього робити, я хочу гратися і «на ручки».
«Іди подумай у кутку» спровоковує у дитини почуття несправедливості. Відчуває образу, відчай. Її не розуміють. Це все = батьки не люблять. Пробуджує бажання робити все, аби заслужити любов або одразу напакостити – «на зло». І так по колу. Запам’ятовує: помиляюся, залишаюся самотньою.
Наслідок:
уникає конфліктів, емоційні вибухи, тривожність, депресивний стан, страхи, проблеми у стосунках, соціальна відстороненість, замкненість, тенденція до саморуйнування, залежностей.
Ліберальний
Уседозволеність. Без меж. Антипод директивному. Гіперопіка.
Приклади:
- «Хочеш і це купимо»
- «Хочеш їсти з моєї тарілки – ок»
- «Хочеш попрошу дівчинку дати тобі її ляльку»
- «Так, я не піду у спортзал,на роботу тощо буду гратися з тобою»
- «Так, я зроблю як ти хочеш»
- «Ти моя найкраща/найкращий, все тобі»
- «Останній шматок їжі – тобі»
- «Зламалася, купимо нову»
Що основне у підтипі виховання:
потреби дитини на першому місці – «все найкраще дітям». Батьки не можуть відмовити дитині. Немає правил. Немає особистих кордонів. Надмірний захист. Часом може бути щедрість на подарунки, а холодність на значуще — любов, емоційну близькість, увагу. Перелюбити (дати більше любові) неможливо.
Встановлення меж не робить вас гіршими. Правила потрібні. Правила, розпорядок і обмеження – це безпека для дитини, адже дає їй відчуття «контролю» й передбачуваності. Зустрітися з обмеженнями – це потреба. Навчиться в дитинстві, зможе й дорослому віці впоратися з розчаруванням, що її десь не обрали (робота, стосунки тощо). Дайте дитині прийняти – світ неідеальний й не вміє все одразу подавати. Здійснення задуманого потребує часу і зусиль. Але так формується справжня впевненість, бо вона з’являється не від отримання бажаного, а від власних досягнень.
Як він впливає на психіку дитини:
немає витримки, самоконтролю, не знає «ні», не розуміє меж своїх і інших, емоційна нестабільність, істерики, низька емпатія, егоїзм, егоцентризм, зверхність.
Наслідок:
схильність до залежностей (ігри, харчування), істеричні, інфантильні та імпульсивні особистості. Важко впоратися з проблемами.
Турботливий
Співпраця. Повага. Я чую тебе, ти чуєш мене.
Приклади:
- «Я бачу ти злишся, це нормально, давай допоможу розібратися»
- «Тобі важко, бачу ти втомилася»
- «Ти засмутився, що треба йти додому. Розумію. Мені прикро, але нам час додому»
- «Бачу ти радієш. Тобі подобається це робити?»
- «Ні, ти не можеш брати мій телефон. Ти маєш право злитися, але це моя річ і я хочу, щоб вона була тут»
Що основне у підтипі виховання:
здорова дисципліна, емоційна близькість, співчуття і турбота. Встановлюються межі, але водночас зважають на почуття дитини.
Як він впливає на психіку дитини:
здорова самооцінка, емоційна стійкість, стресостійкість, відповідальність, впевненість, турбота про інших, сила волі, витримка.
Наслідок:
психічне здоровʼя, сильні соціальні навички.
Підсумок
Тож у підсумку, типи виховання, для мене, підсвітили, що чекає на дитину у майбутньому. І це не просто слова, які є гіпотезами людей, це наукові дані. Давайте згадаємо, які найперші питання задає психотерапевт чи психолог на сеансі, коли розбирають дорослу проблему: «А що там було у дитинстві?». Бо дитинство – фундамент того, якою дитина буде, яка в неї буде стресостійкість, адаптивність і впевненість у собі.
І так, не забуваємо, що дитина – особистість. Вона росте і розвивається у своєму темпі.
Це не проект чи власність. Її «залежність» від нас до повноліття не означає бути нашою власністю чи шансом втілити те, що нам не вдалося у житті (втілюйте свої мрії, ніколи не пізно).
Дитина не має бути центром уваги, бо підсвідомо ви вимагатиме від неї «вдячності» за всі ті, роки які ви їй пожертвували.
Це не ваша копія, яка буде шансом «все переписати».
Це не трофей для хизування перед друзями.
У вашої дитини свій шлях. Свої помилки, які їм тре пережити, щоб мати досвід, як це. Вони вчаться бути собою на вашому прикладі, тож не забувайте жити своє прекрасне життя, щоб і в дитини воно теж було.
Читайте також:
Що відчувають мами після пологів і як знайти підтримку
