Росія продовжує демонструвати світові: для неї міжнародне гуманітарне право — не рамка поведінки, а перешкода, яку вона цинічно зневажає. На тимчасово окупованих територіях ці порушення стали частиною повсякденності.
Серед таких злочинів — примусове залучення цивільного населення окупованої території до збройних сил держави-окупанта. Це є прямим порушенням прав людини та норм міжнародного гуманітарного права:
- Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни — стаття 51 прямо забороняє окупаційній владі примушувати цивільних до служби у збройних чи допоміжних силах держави-окупанта. Такі дії кваліфікуються як серйозне порушення конвенцій (grave breach), що прирівнюється до воєнного злочину.
- Римського статуту Міжнародного кримінального суду — стаття 8 (2)(a)(v) визнає примушування осіб, які перебувають під захистом, до служби у збройних силах ворога воєнним злочином.
Тобто примусова мобілізація на ТОТ — це не лише порушення принципів ведення війни, а й кримінально караний злочин міжнародного характеру!
Читайте також:
Евакуація як елемент державної політики захисту життя
Історичні прецеденти: як міжнародні трибунали документували та розглядали подібні злочини
Щоб зрозуміти масштаб та наслідки таких дій, варто звернутися до вже відомих прикладів, коли світова спільнота фіксувала і карала подібні порушення:
- Нюрнберзький міжнародний військовий трибунал (1945–1946). Це міжнародний суд, створений після Другої світової війни для притягнення до відповідальності керівництва нацистської Німеччини у тодішньому часі. Адже минулого століття Німеччина масово мобілізувала мешканців окупованих територій у робочі батальйони, допоміжні структури та навіть військові формування. Трибунал визнав це порушенням Гаазької конвенції 1907 року, міжнародних звичаєвих норм та воєнним злочином. Особливо на цьому трибуналі засуджували примус до роботи на потреби армії, насильницьке вивезення чоловіків до військових таборів, мобілізацію цивільних жителів Польщі, Франції, СРСР та інших захоплених регіонів. У вироках окремо підкреслювалося, що окупант не має права використовувати людські ресурси підконтрольного населення у своїх військових цілях.
- Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії (ICTY). Це міжнародні кримінальні провадження, які розглядав трибунал у Гаазі щодо злочинів, вчинених під час воєн на Балканах (1991–2001 роки). У них неодноразово розглядалися ситуації, коли військові формування силових структур Сербії та Республіки Сербської, хорватські чи боснійські підрозділи примусово мобілізували осіб, яких вони контролювали на окупованих територіях. Цей злочин кваліфікувався як: переслідування за політичними чи етнічними мотивами; незаконне ув’язнення, примусова праця; незаконне залучення цивільних до участі у військових діях. Тоді суд визнавав, що людина в умовах окупації не може вважатися добровольцем, якщо її вибір обмежений загрозою репресій, утриманням родичів, прямим насильством або позбавленням засобів до існування.
Читайте також:
Ідеальний стандарт мами — це вигадана мама
Сучасний контекст: примусова мобілізація на окупованих територіях України
Наразі ми спостерігаємо, що Росія системно відтворює практики, які міжнародні трибунали вже визнавали воєнними злочинами. Після повномасштабного вторгнення вона:
- формує “військові комісаріати” на тимчасово окупованих територіях;
- примушує чоловіків вступати до окупаційних збройних формувань;
- використовує мобілізацію як метод контролю та асиміляції населення.
За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, понад 46 тисяч українців уже примусово мобілізовані росіянами на ТОТ. Кожен шостий полонений російський солдат — це українець, призваний під тиском на окупованих територіях.
Проте, як ми бачимо, історичний досвід показує, що факт тривалої окупації не звільняє агресора від відповідальності, а трибунали завжди особливо суворо оцінюють примус цивільних до участі у війні. Саме тому надзвичайно важливим стає ефективне документування таких злочинів. І це має містити в собі:
- збір свідчень жертв та свідків;
- ідентифікацію посадових осіб, які ухвалюють рішення про мобілізацію;
- аналіз документів окупаційної адміністрації;
- використання супутникових та цифрових доказів;
- міжнародну координацію із МКС та іншими юридичними структурами.
Такі механізми раніше були ключовими у Нюрнберзі та ICTY — і є ключовими зараз.
Наголошу, що примусова мобілізація населення окупованих територій — це один із найбільш чітко визначених міжнародним правом воєнних злочинів. Тому вкотре акцентують, що держава-окупант не має права використовувати мешканців окупованих територій у власних воєнних діях. А особи, які ухвалюють рішення про такі мобілізації, можна й має бути притягнуто до міжнародної кримінальної відповідальності!
Читайте також:
Право знати: головне про доступ до публічної інформації
