Україна довго залишається епіцентром найбільшої гуманітарної кризи в Європі. Попри війну, люди продовжують відбудовувати свої громади, а гуманітарні організації намагаються підтримувати їх у цьому процесі. Незалежний гуманітарний консультант Антуан Тер’єн у розмові пояснює, як змінилася гуманітарна система, чому дипломатія стає необхідністю та яку роль відіграють українські волонтери.
Шлях у гуманітарну сферу, що почався з простого курсу першої допомоги
Антуан Тер’єн приєднався до руху Червоного Хреста понад двадцять років тому. Він згадує, як пройшов курс першої допомоги і після пропозиції стати волонтером просто сказав: «добре, я прийду». Він прийшов до місцевого відділення у Франції й залишився надовго. За цей час пройшов десятки тренінгів, працював у командах швидкого реагування та зрештою вирішив продовжити шлях у міжнародній сфері.
Навчання за спеціальністю «гуманітарний менеджмент» дало йому можливість працювати у великих надзвичайних ситуаціях. Перша місія — Гаїті після землетрусу 2010 року. «Я відчував, що можу зробити більше і що у мене є можливості зробити більше», — пояснює він своє рішення перейти до професійної гуманітарної роботи.
Читайте також:
Українська філантропія. Нові тенденції доброчинності
Еволюція до гуманітарної дипломатії
З роками активної роботи на кризових локаціях він помітив: для ефективної допомоги мало лише операційного досвіду. Потрібно взаємодіяти з тими, хто ухвалює рішення. Так сформувалося його розуміння гуманітарної дипломатії — діалогу з людьми, які мають владу, впливають на життя цивільних і можуть змінювати підходи до захисту населення.
«Ми повинні пояснювати про права або потреби цивільних осіб. Ми повинні намагатися вплинути на них, щоб вони приймали правильне рішення на благо людей», — говорить він. Гуманітарна дипломатія, за його словами, починається з діалогу та глибокого розуміння контексту.
Десять років в Україні: розвиток Українського Червоного Хреста і допомога людям
Антуан працює з Україною з 2015 року. Спершу — у проєктах на сході країни для внутрішньо переміщених осіб, паралельно — над розвитком організаційної спроможності Українського Червоного Хреста. «Ми завжди намагалися мати ці два напрямки: як ми реагуємо на потреби людей і як ми розвиваємо Український Червоний Хрест», — пояснює він підхід Данського відділення.
Серед найважливіших результатів він називає розвиток програми психічного здоров’я та психосоціальної підтримки. Її почали формувати у 2015–2016 роках, а у 2018 році — систематизували та розширили. Сьогодні це одна з ключових програм, присутня в більшості регіонів країни. «Це плоди з дерев зараз», — каже він, наголошуючи, що проєкти тримаються не на грантах, а на тому, як організація інтегрує їх у свою роботу.
Читайте також:
Евакуація з Покровського волонтерами Українського Червоного Хреста: життя під обстрілами та пошук прихистку
Як змінилася Україна з липня 2022 року
Антуан поїхав з України влітку 2022 року. Повертаючись, бачить країну, де відчуття війни зберігається всюди, але водночас — життя не зупинилося. «Країна знову дуже активна, економіка, люди, майже нормальне життя, я б сказав. Майже, але не все нормально», — описує він.
Помітна втома, але ще помітніша стійкість. Люди працюють, підтримують своїх близьких, намагаються зберегти громади. «Навіть якщо люди втомилися, навіть якщо є багато викликів, люди все одно стоять».
Роль гуманітарної дипломатії в роботі Українського Червоного Хреста
Український Червоний Хрест, як допоміжний орган влади у гуманітарній сфері, постійно взаємодіє з державними інституціями, міжнародними партнерами та місцевими організаціями. «Ця міжнародна взаємодія є ключовою», — говорить Антуан, пояснюючи важливість діалогу в умовах збройного конфлікту.
Він відзначає зростання залучення молоді до дипломатичних процесів, а також потенціал Українського Червоного Хреста перетворювати польові знання на адвокацію — через дослідження, досвід та взаємодію з владою.
Читайте також:
Дрони та роботи ДСНС рятують життя в умовах війни: як змінилась робота служби
Партнерство, засноване на довірі та повазі
За словами Антуана Тер’єна, ефективне партнерство між міжнародними акторами та місцевими організаціями можливе лише через довіру та повагу. Він зазначає, що надмірна політизація гуманітарної допомоги і дезінформація ускладнюють діалог та іноді не дають гуманітарним інституціям виконувати свою роботу.
Він наголошує на принципі: національні організації мають бути лідерами у своїх країнах, а міжнародні — підтримувати їх. Це, на його думку, ключ до стійкого розвитку та правильного відновлення.
Громадянське суспільство як фундамент майбутнього відновлення
Організації громадянського суспільства, за його словами, залишаються в країні надовго і є тими, хто приносить голос вразливих людей у діалог з владою. Зміцнення їхнього потенціалу — один з найважливіших елементів відбудови України.
Читайте також:
Сотні генів діють по-різному в мозку чоловіків і жінок — нові відкриття вчених
Що дає надію
«Люди», — відповідає Антуан без вагань. Саме вони, а не бюджети чи документи, забезпечують справжню цінність гуманітарної роботи. Він говорить про волонтерів, фахівців, місцеві команди — тих, хто щодня робить максимум заради інших.
Звернення до українців
Антуан зізнається, що відкрив Україну лише у 2015 році — і його вразили люди. Він бачить, як вони змінюються попри війну, зберігаючи людяність та внутрішню силу. «Люди повинні довіряти собі… вони рухаються у правильному напрямку», — говорить він. І додає, що інколи саме криза виховує людяність і проявляє її найяскравіше.
Читайте також:
Зростання втрат і нові удари по енергосистемі. Гуманітарна ситуація в Україні