Humanitarian Media Hub наводить переклад дослідження професора кафедри Cobas Asset Management із заощаджень і пенсій в IESE Business School Хав’єра Діаса Хіменеса та доцента Університета Гранади Хуліана Діаса Сааведра.На початку жовтня 2025 року, коли його політичне майбутнє фактично висіло на волосині, прем’єр-міністр Франції Себастьєн Лекорню, який подав у відставку та був повторно призначений, пообіцяв призупинити непопулярну пенсійну реформу до 2027 року, коли відбудуться президентські вибори.
Соціалісти оголосили про перемогу. Французький бізнес-спільноті це не сподобалося. Агентство S&P знизило кредитний рейтинг Франції, посилаючись на бюджетні ризики.
Тепер, коли Франція відкладає неминучі реформи щонайменше на два роки, а багато інших європейських країн стоять перед власними пенсійними кризами, варто замислитися, як створити реформу, що буде стійкою, справедливою та політично здійсненною.
Однією з найпомітніших рис дискусій про пенсії в Європі є те, що всі ключові проблеми давно відомі та детально задокументовані. Населення старішає. Народжуваність падає. Тривалість життя зростає. Менше людей робить внески до системи, з якої все більше людей отримуватимуть виплати довше, ніж будь-коли. Технологічні зміни зменшують частку доходів від праці у структурі ВВП.
Більшість європейських солідарних пенсійних систем створювалися за зовсім інших демографічних умов і тепер потребують адаптації. Це так само природно, як, наприклад, скорочувати кількість нових шкіл у районах, де зменшується кількість дітей. Але будь-яка спроба підвищити пенсійний вік викликає масові протести на вулицях Парижа, Мадрида чи Брюсселя.
Варто також розуміти масштаби реформи у Франції: йшлося про підвищення пенсійного віку всього на два роки – до 64. Данія переглядає пенсійний вік кожні п’ять років відповідно до середньої тривалості життя й у 2025 році схвалила підвищення до 70 років до 2040-го.
Проблема в тому, що пенсійні реформи часто зазнають поразки, тому що політика перемагає економічні аргументи. Демографічні зміни передбачувані, їхні наслідки піддаються розрахункам, а потрібні інструменти давно існують. Проте реформи провалюються, щойно стикаються з виборчою логікою та недовірою суспільства.
Як подолати ці бар’єри? Натомість щоб концентруватися лише на віці виходу на пенсію, ми пропонуємо багатовимірний підхід, що охоплює як видатки, так і внески, а також передбачає компенсацію тим, хто найбільше постраждає від змін. Як приклад ми розглядали Іспанію, але висновки є актуальними і для інших європейських країн, зокрема Франції.
Читайте також:
Як оцінити зруйноване чи пошкоджене майно – зміни в законодавстві
Автоматичні коригування та одноразові компенсації
Частиною рішення є впровадження автоматичних механізмів коригування – правил, які адаптують пенсії відповідно до змін економічної й демографічної ситуації. Вони роблять систему прогнозованішою і зменшують залежність від спорадичних реформ, які завжди мають політичні ризики.
Ми також пропонуємо компенсувати працівників і пенсіонерів, які відчують зменшення виплат. Це може бути одноразовий переказ ліквідних активів від держави домогосподарствам.
Недолік у тому, що такі виплати треба фінансувати, найімовірніше — через новий держборг. Але досвід показує, що реформи, які не намагаються компенсувати втрати для постраждалих груп, часто скасовують. Особливо коли йдеться про виборців старшого віку, яких стає все більше.
Читайте також:
Діабет в Україні: виклик часу та тест на зрілість системи охорони здоров’я
Що робить пенсійну реформу життєздатною?
Ефективна реформа має спиратися на такі елементи:
- Ввести показник стійкості, який коригує початковий розмір пенсії залежно від середньої тривалості життя покоління. Ті, хто виходитиме на пенсію раніше, отримуватимуть менші виплати, бо отримуватимуть їх довше. Це стимулює працювати довше.
- Запровадити автоматичне правило коригування пенсійних прав, що гарантує фінансову стійкість системи. Сьогодні багато країн індексують пенсії за індексом споживчих цін, але це знижує коефіцієнт заміщення пенсії в умовах низького зростання продуктивності.
- Розраховувати пенсію на основі внесків за всю трудову кар’єру, а не за останні 25 років. Ігнорування початкових періодів роботи надмірно вигідне для високооплачуваних працівників і зменшує надходження до системи.
- Прибрати обмеження з бази нарахування внесків, але зберегти максимальний розмір пенсії. Це збільшить внески багатших без збільшення їхніх виплат.
- Запровадити одноразову компенсацію для тих, хто втратить через реформу. Це може бути профінансовано через держборг і допоможе пом’якшити перехід.
У сукупності ці заходи не лише роблять систему стійкішою, зменшуючи майбутні витрати, але й стимулюють приватні заощадження та довшу зайнятість. Якщо оголосити їх заздалегідь, домогосподарства матимуть більше часу для планування.
Це не означає, що реформи перестануть бути суперечливими. Їх доведеться ретельно пояснювати й бути готовими до опору. Але альтернатива набагато гірша.
За нашими розрахунками, Іспанії довелося б підвищити податок на додану вартість на дев’ять пунктів — із 16% до 25%, щоб зібрати кошти для збереження системи без змін. Затягування непопулярних реформ сьогодні означає ще болючіші податкові рішення завтра.
Читайте також:
Сотні генів діють по-різному в мозку чоловіків і жінок — нові відкриття вчених