Я вже втомилася не спати. Або спати у незручних позах, аби не розбудити дитину. Не знаю, як зарадити плачу. Коли вже можна ванну прийняти самій чи в туалет я можу сама сходити? Камон… Такі думки витали у перший рік народження дитини. Поїхали, сьогодні поговоримо про ідеальну маму, втому, післяпологову депресію та самопідтримку матусь.
Ідеального стандарту не існує
Перше, що хочу сказати: ідеального стандарту мами не існує! Ідеальне — це щось нереальне. Нащо бути нереальною? Краще бути справжньою, щирою, проживати з дитиною життя таким, яким воно є — з викликами, перемогами і хвилями, адже саме ця справжність суттєво вплине на зростання дитини потім.
Ідеальний стандарт мами — це вигадана мама. Ну я зараз говорю про ту, яку малює суспільство: шикарна жінка, сильна особистість, чудова господиня, прекрасна коханка, талановита працівниця, найкраща подружка і вся така най-, супер і вау.
Стоп. Це не реально. Оцей баланс він придуманий, щоб завезти людину у розчарування і постійне «щось не те зі мною», «маю щось робити». Бо поглянемо правді в очі — коли фокус в одному плані, інший — просідає. І це ок. Ми не роботи, ми живі і розвиваємося стрімко там, де є думки. Тому якщо жінка у перші місяці занурена у материнство, звісно вона не зможе, наприклад, за побутом доглядати, на тому ж рівні, що до пологів.
Тож хочеться сказати: відчепіться від матусь, дайте їм підтримку, а не засуджуйте. Бо повірте, багато жінок й так себе засуджують. Найпростіший приклад, чула від знайомої, яка вела дитину у садок, що засуджувала себе за те, що рано повела дитину у садок (її дівчинці зараз 2,1), що дитина у садку, а мама вдома і не працює, бо вирішила поки прийти до тями після інтенсивних років у материнстві за побутом вдома.
А правда така, що для своєї дитини ви довгий час будете найкращою й ідеальною мамою, ну поки принаймні не почнеться підлітковий вік :). От тоді почнеться сепараційний процес, пошук себе і «ви погані батьки!». А оце навʼязане «будь ідеальною мамою» вичерпує й так знижені ресурси у мами.
Бо втома тисне на матусь одразу і бетонно! Вона є майже у кожної жінки у перші місяці (а той роки) після народження дитини. Гляньте, мої синці під очима — приклад невдалої ночі з дитиною! А їй на секунду вже 2,7, і вона не прокидається так часто вночі, як було у перші місяці її життя.
Чекаючи на малюка, мами очікують на щастя, радість, море любові. Але разом з тим будуть клопоти, безсонні ночі, нескінченні тривоги за здоров’я й обмаль часу на себе. Чесно, перші тижні я могла ходити в туалет з дитиною, бо боялася, що вона прокинеться і розбудить всіх членів родини. Чорт. Це було. Зараз мені було б начхати, що дитина розбудила б когось.
Читайте також:
“Ви серйозно?!”. Яка перша реакція жінок на новонароджену дитину
Темний бік материнства
Тож зустрітися з темним боком материнства не завжди просто, це може лякати і злити. Матусі втомлюються — фізично і морально, а змога відновитися не завжди є.
І тут запускається ланцюг: загальне виснаження призводить до підвищеної дратівливості (що є ок, це не недолік чи непідготовленість, не картайте себе, це наслідок ситуацій) —> потім матуся засмучується, що не встигає, робить помилки —> це породжує сором, провину. І все це тисне, мов бетонна стіна на додачу до фізичної втоми. О, і улюблене — порівняти ще себе з іншими – «ну вона ж все встигає, у неї так легко» (PS: ні — не легко! Ні — не просто! Не всі готові говорити про свої невдачі, хизуватися, що все ок куди простіше).
Насправді всім матусям важко по-своєму. Просто в суспільстві не прийнято досі чесно творити про материнські проблеми, відчай, розгубленість. Досі жінка соромиться просити про допомогу. Хронічне недосипання, одноманітність та ізоляція, самотність призводить до ще більшого виснаження. Не забуваймо й про фізичну втому: «ну ти ж сидиш вдома, біля дитини і нічого не робиш». Ні, ні, чорт забирай, РОБЛЮ: побігти туди, принеси те, підгузки замінити, переодягнути, вклади спати, на прогулянку відвезти, погодувати і так по колу. А поносити на руках, поки заспокоїться, 5-6 кг дитина — це окремий мій біль.
У крайніх випадках постійного такого ланцюга може розвинутися післяпологова депресія — стан, що виникає від накопиченої фізичної і моральної втоми, тривалого стресу, переживання тривоги, страхів через появу дитини та гормональні перебудови. Згідно з даними ВООЗ, 15% вагітних жінок у світі мають тривожні розлади, а до 20% стикаються з післяпологовою депресією.
Ознаки депресії (будь ласка, матусі, перевірте, чи немає у вас таких симптомів, бо щоб БУТИ, треба свідомо знаходити час турбуватися про себе):
- відчуження від рідних і друзів,
- почуття провини, власної нікчемності
- відсутність апетиту або навпаки переїдання,
- проблеми з пам’яттю, концентрацію уваги і прийняттям рішень.
- сонливість або безсоння – прокидаєтеся вже втомленою
- втрата інтересу до життя, немає радощів
- відсутність задоволення від своєї діяльності
- занепокоєння, тривожність, дратівливість плаксивість, пригніченість.
Якщо будь-який з цих симптомів триває понад два тижні — це може бути ознакою депресії і потребує звернення до фахівців.
Турбота про себе – це обов’язково частина турботи про малюка!
Читайте також:
Що відчувають мами після пологів і як знайти підтримку
Що ж робити?
- Почніть з малого — хоч 10 хв (так, мультик можна, коли мама втомлена і хоче в тиші поїсти в обід сніданок);
- Помічати свої дії: скільки всього зроблено і визнавати, не знецінювати;
- Розділяти обов’язки;
- Не бути перфекціоністкою у побуті та й скрізь;
- Дбати про себе (в літаку кисневу маску одягає спершу собі мати, а потім дитині) – про фізичний стан (сон, ванна, спорт, їжа, вода);
Говорити про почуття: не просто казати «як ти», а дійсно чути «як ти з цим живеш», «як ти з цим справляєшся», «як тобі з цим». Можна створити сімейні ритуали. Вони зближують родину. Будують міцну близькість (бо, якщо що, і чоловікам теж непросто)
Дихання, релаксація. Психотерапевт.
Просити про допомогу — це ок. Навіть більше – ЦЕ ПОТРЕБА (при цьому це не тільки посидіти з дитиною, це більше – про закриття потреб, наприклад, щиро поговорити-поділитися з близькою людиною, обійнятися, поспати декілька годин без дитини, прогулятися тощо.
Максимально полегшити собі життя. Якщо спати з дитиною хочеться – спіть (бо тут теж 100500 міфів вирує); хочеться їсти біля ліжка з дитиною — їжте; бруд на столі — нехай полежить, а ви краще поспіть. Все має йти з думкою про вас: в ресурсі ви, чудово й малюку!
Нормально хотіти і виділяти час на себе. Від цього ви не станете менше любити дитину. Робіть саме те, що вам подобається, те що вам раніше приносило задоволення або можливо щось нове з’явилося, чого б хотіли робити: прогулятись наодинці, пострибати, сходити на танці тощо. Я, наприклад, відкрила для себе соло-подорожі, бо тут найбільша відповідальність — це я. І я, яка далека від людей і звичного ритму життя.
Усвідомлене визначення емоцій. Це дає місце спокою. Все минає і це теж.
Обмежте небажане. Людей і їх порад. Те, що може засмучувати і забирати сили. Наприклад, коли ви доводите щось і комусь. Або перегляд новин, які тригерять, що я «якась не така». Мені допомагає правило трьох точок: АВС. Коли я бачу людей у точці С, я цього прагну і це ок (як мотивація чи вектор, куди рухатися), але я в точці В, а колись була у А (і тоді, до речі, точка В здавалася недосяжною). Це мене заспокоює, повертає мені те, що я у своєму темпі рухаюся, зі своєю швидкістю, а люди, які у точці С, колись теж були у точці В.
Переглянути очікування і дійсно розчаруватися. В хаті срач, зате я поговорила з подругою, яка мене підтримала чи виділила 2 години для хорошого сну.
Пробачайте собі. Звісно зриви можуть бути і це неминуче, бо злість накопичується. Але ви від цього поганою мамою не стаєте. Ви є справжньою, яка показує власним прикладом дитині, як проживати життя, яке не завжди просте. Тут хочу лише зазначити, що насилля – от це вже погано, а покричати, жбурнути футболку, яку не схотіла вдягати дитина, в підлогу – ок. Проявляючи співчуття до себе і проговорюючи дитині, що ви розізлилися, чому так трапилось — це дає полегшення. Спойлер, ви навчитеся це робити з маленькою дитиною, а згодом ця модель навчить у старшому віці дитину, що злість — це ок, і ок опісля вибачитися, зрозуміти, як можна було інакше.
Співчувайте собі. Нормально, що вам важко. У всіх різні ситуації, не знецінюйте себе. У кого в дитинстві було багато критики, схильна до неї і зараз, а це не ок. Самопідтримка – це потреба!
Зібрати коло однодумців, підтримки. Жінок, які розділяють ваші погляди материнства і виховання. Це чудове місце сили і підтримки.
І наостанок. Ви – найкращі матусі для себе і своїх дітей.
Читайте також:
Сумні цифри. Скільки українських мам стикаються з психологічними проблемами
