Привіт, прекрасні мами. Мене звати Надія. Я лікарка-терапевтка, закінчую навчання й буду ще психіатринею та психотерапевткою. Також я мама дворічної донечки. У цій серії випусків хочу поговорити про мамське – те, чого мені бракувало на початку моєї вагітності, після народження та й те, що шукаю зараз. Я поділюся своїм досвідом, який може відгукнеться вам. Він не претендує на істинність, адже я вірю у те, що материнство — це індивідуальний шлях і кожна обирає у що вірити і чого дотримуватися. Але можливо мої думки покажуть вам нові рішення чи інші погляди, що стануть вам у пригоді під час вашого дослідження у темах виховання чи материнства. Ну або ви тут знайдете підтримку й розуміння, що з вами все ок. Адже, зізнаюся, я буваю егоїстичною, і так, користь від цього випуску теж хочу мати – надати ту підтримку матусям, якої свого часу я збирала чайними ложками з відусюди, коли так палко її потребувала.
Читайте також:
Евакуація як елемент державної політики захисту життя
Тож у цьому випуску поговоримо про те:
- що мами не народилися з розумінням, як виховувати,
- що мама може відчувати і це ок
- як підготуватися до материнства
Статистика
Знаєте, хочу почати трохи зі статистики. Сумної. Є така ГО «Лада» – генерація матерів, яка проводить безоплатні проекти для підтримки матусь. Вони провели комплексне дослідження про післяпологове відновлення жінок в Україні. Участь взяли 713 жінок. Уявіть, 96% матерів зіткнулися з психологічними труднощами після пологів. І лише 7% звернулося з них за допомогою. 7 ! Лише 7! 60% жінок мали труднощі у стосунках. 81% жінок відчували тиск бути «ідеальною». Мене налякала статистика, чесно. Але пригадую себе після народження донечки і розумію, що я б легко потрапила у ті відсотки, що стосуються «не можу бути ідеальною», «і щось мені капець важко після народження дитини».
Жінка не народжується зі знаннями, що робити, коли після вагітності їй на груди кладуть дитину. Я зіткнулася з цими думками, які йшли від різних людей мого оточення: ну ти ж жінка, тобі це передається генетично від матері до матері. Зараз кричати хочеться: ви серйозно? Але тоді я була вразливою і себе картала, що зі мною щось не те. Я була перелякана шалено, коли маленьке крихітне життя лежало на грудях і дивилося на мене. А я й до грудей важко наважувалася прикласти. Звісно якісь базові речі по догляду за дитиною — пеленати чи ні, чим годувати, як часто, як мити, з чим купати, які фізіологічні зміни чекають на перебудову організму дитини, я знала, бо в медицині вже понад 10 років (хоч я й дорослий лікар, але вчили нас в університеті 6 років всьому — від немовляти до літньої людини. І з практикою на манекенах). Але мати ці знання мені було не досить. Практикуватися тут і зараз — оце й було складністю.
Материнство оспівують. І це прекрасно, прекрасно, коли люди дають у світ нове життя. Прекрасно, коли це ще й свідомо. Зараз згадую, що ті відчуття можна перевести в аналогію з фільмом: розповіли прекрасну історію до, потім хепі енд у вигляді народження, а далі кінець фільму. І що робити? Що далі? Бо далі точно великий початок, відповідей на який менше, ніж питань.
Читайте також:
Сотні генів діють по-різному в мозку чоловіків і жінок — нові відкриття вчених
Зараз я б собі сказала: Надю, все ок, що ти відчувала, переживала і досі почуваєш. Всі думки і відчуття, якими б не були й не здавалися дивними, неправильними чи поганими – це нормально. З психології трохи назву те, що можуть відчувати мами, але часом за отим «треба ж радіти народженню, дитині», ці почуття ховаються, затоптуються. А це не ок.
Розгубленість, що не знала, що робити, як пеленати, як правильно вдягнути підгузник, чому дитина кашлянула, чи чому вона плаче, чи це довго вона вже плаче, чи ця попрілість ок, чи вже писати педіатру.
Сум за минулим, бо материнство дійсно змінює життя: не можна повернутися до того режиму активності, що була «до», хоча б через те, що є плюс відповідальність за дитину. Якщо чесно, я досі це оплакую. Мені бракує свободи, відчуття, що вечір може належати мені і все.
Сором просити про підтримку, бо її прям справа і зліва табуюють такими фразами, як «ну ми змогли», «ну в тебе ж лише одна дитина», «а іншим ще гірше».
Знецінення, бо часом я зустрічалася з тим, як жінка жінку цькує за те, що вона чогось не вміє чи у чомусь не обізнана. Досі дивуюся і злюся, як так можна, але бачу, що можна вибудувати поруч коло підтримки близьких людей, і перестати відчувати свою «ганебність» у материнстві.
Злість, наприклад за непрохані поради. Коли кожен крок коментують знатоки — від бабусь до тіток з лавок під під’їздом. Особливо це важко, коли важко відстояти свої погляди. Не так поширено у нашій культурі поважати рішення своїх дітей, батьки чомусь переконані, що проживши цей досвід, вони краще за нас знають.
Безсилля, що часом очікування не справджуються, що насправді до біса важко, що бувають моменти, коли плач дитини надміру дратує, хочеться щось викинути, зламати, втекти, почати нове життя чи просто хочеться декілька годин побути в тиші й не відчувати «що я мама, яка закинула дитину».
Розчарування – все не так, як малюють картинки про хепі енд.
Страх. Від простого: чому немовля так тихо дихає вночі, чи дихає в загалі, до більшого – як жити тут, чи бігти в укриття під час повітряної тривоги, в який садок віддати, з якого віку.
Навіть бувають думки, а чи достатньо я хороша мама, якщо я працюю, покликала няню по догляду за дитиною. Чи може я себе і свій час більше люблю, ніж дитину? Спойлер – ви вже найкраща мама для своєї дитини!
Насправді спектр відчуттів і тих думок, що можуть бути у мам величезний. Не ставлю на меті про всі розповісти. Але якщо хоч щось з цього було – це нормально. Ось що хочеться донести.
Читайте також:
Чому рак стає все більшою проблемою для міленіалів
Як же підготуватися до материнства?
Ніяк. Жартую. Переважно через те, що навіть якби я прочитала 100500 книжок, готовою я б себе все одно не назвала, бо дитина – жива істота і в нас створюються стосунки. Вони — індивідуальні, динамічні й точно не будуть такими як у книгах.
Але все ж на що можна звернути увагу.
Перше – визначитися у що вірити. Це дуже непросто. І нормально, що це рішення не приймається одразу, що можуть виникнути суперечки у родині чи в цілому виявиться, що потім ця «релігія» зміниться. Що я маю на увазі під обрати «у що вірити» – це обрати те, на що ви спиратиметеся і добре себе у цьому почуватимете. Наприклад:
- хтось обирає повторювати сценарій батьків – це до речі простий метод, бо підсвідомо ми пам’ятаємо, як за нами доглядали, а у кого є й менші сестри чи брати – навіть у свідомішому віці могли бачити цю модель),
- вірити подружці (можна це спостерігати серед близьких друзів, кумів), коли жінка повторює за тією жінкою, яка перша через цей досвід проходить
- копіювати когось з експертів – не вірю, що такі існують, бо все ж материнство це лише індивідуальний шлях, є психологи – які спеціалізуються на психічному розвитку, педіатри – які на фізичному рівні, але мами – то ще глибше – роль у соціумі, родині, культурі, філософії життя тощо. І якщо що – я не претендую на цю роль себе, моя місія – підтримати матусь і можливо показати різне бачення схожих ситуацій,
- читати літературу (але й тут – скільки книжок, стільки й думок).
Мені допомагає – збагачуватися літературою, навчанням, читати альтернативи і обирати ті, які мені відгукуються. Я, коли «приміряю» метод виховання чи якусь пораду, перед тим, як пробувати, задаю собі 2 питання:
- чи подобатимуся я собі, якщо буду такою мамою, яка так робить
- чи є в цьому методі, пораді прийняття, безумовна любов до дитини і повага до неї.
Для себе я обрала базу:
- навчання щодо грудного вигодовування (так-так, оці настанови «ну в мене не було молока і в тебе не буде», груди малі чи те, що зараз війна і я не зможу годувати груддю, я закинула і почала досліджувати це питання, цікавитися, що у підсумку призвело до того, що до 1,2 року я годувала грудьми),
- основи догляду (багато є шкіл батьківства, здебільшого на базі пологових будинків чи перинатальних центрів) – мені тут допомогла моя медична освіта. Але це питання можна легко владнати з сімейним лікарем, а потім педіатром, коли народиться малюк. Дійсно, не соромно питати у педіатра, хоч чи норм що колір очей, чи волосся такий.
- питання виховання – його закриває для мене література (радію, що багато українських психологів видає сучасні книги, наприклад 4Mamas), створення підтримуючого середовища (про це у наступному випуску розповім) та за потреби психотерапія (бо народження дитини – це ще та криза ідентичності).
І на завершення хочу сказати: немає правильних чи неправильних рішень щодо материнства, немає правильних чи неправильних уявлень про материнство – є сім’я і її рішення, і ніхто не може сказати кожній родині, як правильно чи неправильно будувати своє життя і свою сім’ю.
Читайте також:
Онлайн-освіта в Україні. Як війна змінила навчання і чому EdEra робить освіту доступнішою
