Британська карикатуристка та ілюстраторка Елла Барон представила серію графічних репортажів про війну в Україні, у яких поєднала травму і надію людей, що пережили поранення, полон, втрату дому та вимушене переселення. У травні 2025 року вона працювала у проектах «Лікарів без кордонів» у Вінниці та Черкасах, де фіксувала історії пацієнтів і медиків. Її роботи опубліковано в The Guardian у липні, а у вересні експозицію показали в The Arcade at Bush House, King’s College London.
Читайте також:
«Лікарі без кордонів» разом з лікарями МОЗ надавали допомогу пацієнтам після обстрілу в Дніпропетровській області
У фрагментах серії звучать голоси військових і цивільних. Діма описує нічні кошмари після фронту і шлях лікування. Олена згадує Луганськ і говорить про «дім у серці», який зберігає відчуття безпеки. Роман ділиться пережитим після ампутації та мрією повернутися до моря з дітьми. Інна та Тетяна чекають повернення рідних із полону й тримаються завдяки взаємній підтримці. Тетяна зберігає пам’ять про сина, загиблого на Донеччині. Брати Дмитро і Петро відновлюються після поранень і не втрачають віру у відновлення рухливості. Валентин вчиться жити з втратою пальців і планує знову рибалити на Дніпрі. Наталія з Херсона вирощує квіти у тимчасовій домівці у Вінниці як спосіб повернути відчуття дому.
Робота Елли Барон перегукується з тим, що щодня роблять «Лікарі без кордонів» в Україні. З березня 2023 року організація розвиває ранню реабілітацію в лікарнях Черкащини, поєднуючи фізіотерапію, психологічну підтримку і догляд для пацієнтів з вибуховими травмами, осколковими пораненнями та ампутаціями. У Вінниці з 2023 року надають спеціалізовану допомогу з психічного здоров’я людям із симптомами ПТСР; у вересні 2024 року відкрився спеціалізований центр, де проводять індивідуальні сесії та роботу з родинами, застосовуючи, зокрема, EMDR-терапію. Окрема увага — ветеранам і демобілізованим, які адаптуються до мирного життя, а також переселенцям.
Серія Барон показує те, що лишається поза об’єктивом камери, — невидимі сліди пам’яті, втрати й відновлення. Авторка підкреслює, що малює не лише почуте від людей, а й власні відчуття, адже шрами часто зберігаються у словах і образах. У такий спосіб її графічний репортаж доповнює документальні свідчення та медичні дані, наближаючи глядача до особистого досвіду війни.
Читайте також:
Чому варто піти на UBiennale 2025 в Музей історії Києва
