Микола Шот, ветеран Збройних Сил України з Новояворівська, зіткнувся з новим викликом після поранення, отриманого в лютому 2024 року на Бахмутському напрямку. Під час ворожого обстрілу він втратив руки та ноги. Після лікування в Києві Микола проходив реабілітацію у львівському центрі «Unbroken», де він знову вчився рухатись, тримати рівновагу та виконувати щоденні справи самостійно, сівши на протези. Однак, повернення за кермо, чим він займався два десятиліття до війни , вимагало нестандартного рішення.
Шлях до адаптації
Ветеран звернувся до протезиста Олеся Солодухи з проханням доповнити свій автомобіль допоміжними засобами для самостійної їзди. На батьківщині Миколи організували благодійний марафон, щоб зібрати кошти на обладнання машини. У Львові за переобладнання автівки взялися механіки спільно з лікарями реабілітаційного центру «Unbroken». Спільними зусиллями вони створили систему керування, повністю адаптовану під особливості протезів ветерана.
Інноваційні рішення протезиста
Для забезпечення повного функціоналу та самостійності протезист розробив та встановив два ключові елементи. Він виготовив спеціальні куксоприймачі, що кріпляться на кермо. Крім того, були створені допоміжні засоби для дверцят, що дозволило ветерану самостійно їх відкривати та зачиняти. За словами протезиста, ці доповнення значно полегшили Миколі кермування та підвищили його самостійність, оскільки раніше він банально не міг сам відчинити двері. Для створення куксоприймачів протезист спеціально гіпсував та виплавляв елементи, беручи розмір під руку ветерана.
Читайте також:
Як ветерани повертаються до цивільного життя
Перехід до ручного керування
Основна складність полягала в тому, що ветеран не може одночасно натискати дві педалі ногою. Для нього було розроблено ручне керування. Проєкт передбачав, що Микола газуватиме ногою, а гальмуватиме рукою. Микола пояснив, що його нога за інерцією тягнеться до педалі гальма, тому доводилося звикати до нової системи.
Свобода та незалежність на дорозі
Звикання до нового способу керування зайняло в Миколи лише кілька днів. Він тренувався по пару годин два дні, і вже на третій день виїхав на дорогу, впевнено керуючи. Він зазначив, що швидко пристосувався до ручного керування. Наразі ветеран самостійно їздить містом, долаючи світлофори та корки, а також швидкісними трасами.
Ветеран також свідомо обирав автомобіль під свої потреби, звертаючи увагу на комфорт, наявність безключового доступу, сенсорного керування температурою та навігацією. Також був важливий місткий багажник для крісла-коляски. Микола підкреслив, що завдяки цій адаптації він у всьому сам собі дає раду: сам заводить, сам паркується, сам закривається та йде, куди йому потрібно. За його словами, він відчув свободу та незалежність, не чекаючи на громадський транспорт, підкреслюючи, що вибір є завжди.
Читайте також:
Мінветеранів оплачує курси водіння для ветеранів і ветеранок з інвалідністю