Після повномасштабного вторгнення Росії сотні тисяч українців пройшли військову службу. Від 2022 року дедалі більше з них повертаються до мирного життя — із травмами, новими професійними потребами та досвідом, який змінює суспільство. Дослідження, проведене IREX за підтримки Державного департаменту США, показує, як ветерани адаптуються після демобілізації, які бар’єри стоять на їхньому шляху і чому процес реінтеграції стосується кожного громадянина країни.
doslidzhennya-reintegracziyi-pislya-2022-roku-1Ветерани як частина суспільства
За результатами дослідження, 20% з опитаних українців ідентифікують себе як ветерани або військовослужбовці, а 84% мають у своєму колі людей із бойовим досвідом — серед родичів, друзів чи колег. Це вказує на те, що тема повернення з війни більше не вузькопрофільна, а має безпосередній вплив на соціальну стабільність і економічний розвиток держави.
Більшість громадян сприймає ветеранів позитивно: 58% вважають їх сміливими, 59% — патріотичними, 46% — відповідальними. Водночас у суспільній уяві зберігаються певні стереотипи. 14% опитаних вважають, що ветерани мають проблеми з алкоголем чи наркотиками, 10% — що вони можуть бути небезпечними. Такі уявлення створюють додаткові психологічні бар’єри для тих, хто повертається до цивільного життя, і підкреслюють потребу у публічних кампаніях проти стигматизації.
Погіршення фізичного стану і довга реабілітація
Серед ветеранів і військових спостерігається суттєве зниження рівня фізичного здоров’я. Якщо до початку служби 71% ветеранів оцінювали свій стан як добрий, то після демобілізації цей показник знижується до 29%. Третина опитаних повідомляє про хронічні захворювання, біль чи травми, які обмежують працездатність.
Майже 40% ветеранів мають підстави для оформлення статусу особи з інвалідністю, однак не всі проходять офіційні процедури — через складну бюрократію або небажання витрачати час. Значна частина ветеранів не знає, на які види медичної підтримки має право, і лише кожен третій повідомляє, що має доступ до всіх необхідних послуг.
Найчастіше бракує реабілітаційних програм, протезування, кваліфікованих лікарів і якісних ліків. Багато хто називає моральну підтримку та повагу суспільства не менш важливою складовою одужання, ніж медичне лікування.
Читайте також:
Як виміряти добробут суспільства: нові рекомендації ООН для статистики «поза межами ВВП»
Психологічна стійкість і бар’єри звернення по допомогу
Попри зростання уваги до теми ментального здоров’я, більшість ветеранів досі не звертаються по психологічну підтримку. 63% ніколи не користувалися такими послугами, а серед діючих військовослужбовців цей показник ще вищий — 69%.
Головні причини — недовіра до цивільних психологів, страх, що про проблеми дізнаються колеги або керівництво, і переконання, що впоратися можна самостійно. 25% ветеранів зазначають, що не знають, куди саме можна звернутися, а 23% — що не можуть знайти спеціаліста з військовим досвідом.
Водночас 59% ветеранів і 67% військових заявили, що скористалися б допомогою, якби вона була безкоштовною і якісною. Це вказує на значний потенціал розвитку програм «рівний-рівному», коли підтримку надають колишні військові, підготовлені до роботи з психологічними травмами побратимів.
Правова та соціальна підтримка
Близько третини ветеранів не знають про свої права на безоплатну юридичну допомогу. З тих, хто звертався до юристів, більшість задоволені якістю послуг, однак нарікають на корупцію, нестачу фахівців і складні процедури.
Основні теми звернень — виплати, пільги, житло і питання, пов’язані з військовою службою. Для багатьох ветеранів отримання правового захисту перетворюється на тривалий процес, який вимагає часу і додаткових ресурсів.
Потреба в інформуванні залишається ключовою. Молодші ветерани шукають інформацію в інтернеті, старші — надають перевагу особистим консультаціям і друкованим матеріалам. Найбільш авторитетними джерелами називають офіційні ресурси Міністерства у справах ветеранів і застосунки «Дія» та «Армія Плюс».
Читайте також:
Невидима травма війни. Як військовим відновлюють слух
Житло і економічна стабільність
Житлове питання залишається одним із найболючіших. Лише третина ветеранів має власне житло. Решта або орендує, або проживає у родичів. 29% опитаних вважають, що держава має забезпечити безоплатний капітальний ремонт пошкодженого житла ветеранів, а кожен четвертий підтримує ідею створення ветеранських житлово-будівельних кооперативів, де будівництво здійснюватиметься за моделлю співфінансування з громадами.
Фінансова незалежність і стабільне житло — ключові умови психологічної рівноваги, тому більшість ветеранів вважають, що саме ці фактори визначають успішність їхнього повернення до мирного життя.
Робота, освіта і нові професійні шляхи
Понад 45% ветеранів після демобілізації змінили місце роботи або сферу діяльності. Кожен другий із них оцінює нову роботу як кращу, ніж попередню. Однак близько третини опитаних повідомляють про труднощі з працевлаштуванням. Серед них — нестача професійних навичок, упереджене ставлення роботодавців і фізичні обмеження після поранень.
Багато ветеранів знаходять роботу завдяки особистим контактам: 46% — через знайомих із військової служби, 36% — через родичів. Державні служби зайнятості виявляються менш ефективними, що свідчить про потребу в спеціалізованих програмах для військових.
Дослідження показує, що 9% ветеранів уже ведуть власний бізнес або працюють як самозайняті. Проте понад половина потребують фінансової підтримки, менторства чи консультацій, аби розвивати підприємництво. Запит на освітні програми, курси перекваліфікації та гранти залишається високим.
Читайте також:
Дивіться як Український Червоний Хрест евакуйовує людей на Дніпропетровщині
Роль родини у процесі реінтеграції
Родина є головною опорою ветеранів, але саме вона часто опиняється під найбільшим навантаженням. У багатьох випадках жінки беруть на себе роль доглядальниць, стикаються з емоційними кризами, а діти відчувають наслідки травматичного досвіду батьків.
Близько половини ветеранів вважають, що возз’єднання з родиною є вирішальним етапом повернення до нормального життя. Проте членам сімей часто бракує знань про поведінкові зміни ветерана і доступу до психологічної підтримки. Це створює ризики конфліктів, розлучень і соціальної ізоляції.
Громада як середовище повернення
На думку респондентів, успішна реінтеграція починається на рівні місцевих громад. Ветерани потребують не лише державних програм, а й простору для участі у житті громади — клубів, ветеранських просторів, спортивних і волонтерських ініціатив. 55% ветеранів і 49% військовослужбовців зазначили, що саме підтримка місцевої громади допомагає їм адаптуватися.
Наявність ветеранських об’єднань у громадах, можливість навчання або участі у справах місцевого самоврядування сприяють відчуттю включеності та відновлюють довіру до суспільства.
Що потрібно змінити у ветеранській політиці
Автори дослідження наголошують, що реінтеграція має стати міжсекторальним пріоритетом — від соціальної політики до економічного розвитку. Серед рекомендацій:
- включати ветеранські питання у національні та місцеві бюджети;
- посилювати якість державних і недержавних послуг;
- впроваджувати стандарти для психологічної допомоги;
- навчати роботодавців працювати з ветеранами;
- розширювати грантові програми для бізнесу;
- підтримувати інформаційні кампанії, що знижують стигму.
Експерти наголошують, що успішна реінтеграція не може бути лише особистим завданням ветерана — це спільна відповідальність держави, громади й суспільства.
Читайте також:
Зима 2025–2026. Енергетична безпека, гуманітарні та соціальні виклики