Humanitarian Media Hub наводить переклад статті доцентки з екологічних комунікацій Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі Олександри А. Філіпс, яку вона написала для профільного видання The Conversation.
У міру того як планета нагрівається, зростає ризик перетнути так звані кліматичні точки неповернення — межі, після яких природні системи Землі, як-от льодовикові щити чи тропічні ліси, починають змінюватися незворотно, причому в межах життя одного покоління.
Науковці давно попереджають: якщо глобальна температура зросте більш ніж на 1,5°C порівняно з доіндустріальним рівнем, це значно підвищить ризик перетину кількох таких точок. Кожна з них — від Амазонського лісу до льодовика Гренландії — має власний «поріг», за яким система стає дедалі вразливішою до подальших змін.
Щобільше, ці системи взаємопов’язані. Танення гренландського льоду, наприклад, послаблює океанічні течії в Північній Атлантиці, що впливає на температуру повітря, кліматичні цикли та морські екосистеми.
Читайте також: Дивіться як Український Червоний Хрест евакуйовує людей на Дніпропетровщині
Що означає «точка неповернення»
Термін «tipping point» або «точка неповернення» позначає момент, коли невелика зміна запускає лавиноподібний процес, і система починає самостійно підсилювати власні зрушення, аж доки не перетвориться на щось нове.
Після публікації книги Малкольма Ґладуелла «Tipping Point» (2000) цей образ швидко увійшов у наукову мову. Але дослідники застерігають: кліматичні «точки неповернення» — не точні межі, а радше діапазони ризику, які зростають із кожним підвищенням температури навіть на частку градуса.
Так, льодовий щит Гренландії, товщина якого сягає трьох кілометрів, уже кілька років стрімко втрачає масу. Якщо танення перевищить обсяг зимових снігопадів, процес може стати неконтрольованим. Це потенційно означає підвищення рівня моря на 7 метрів і радикальну перебудову океанічної циркуляції.
Моделі прогнозують початок цього процесу при потеплінні від 1,6°C до 2,7°C, хоча точного моменту не існує — це складна система, де взаємодіють десятки факторів.
Дев’ять основних систем під загрозою
Професор кліматології Тімоті Ленґтон ще у 2008 році окреслив перелік ключових кліматичних елементів, які можуть «перекинутися». У 2025 році його команда оновила ці оцінки з урахуванням нових даних.
Серед основних систем — льодовики Гренландії та Антарктиди, Амазонський тропічний ліс, океанічні течії, коралові рифи та вічна мерзлота. Деякі з них уже, ймовірно, перетнули критичну межу.
Наприклад, коралові рифи у тропіках, за даними другого Глобального звіту про кліматичні точки неповернення (2025), майже повністю втратили здатність відновлюватися. За температур, вищих за 1,5°C, імовірність повного руйнування коралових екосистем сягає 99%.
Читайте також: Загони швидкого реагування Українського Червоного Хреста. Як рятують людські життя під обстрілами
Амазонка, океани і нові ризики
В Амазонії підвищення температур, посухи й пожежі створюють «зворотні зв’язки»: знищення дерев призводить до ще більшого виділення вуглецю, що робить клімат ще спекотнішим і сухішим. До 2050 року майже половина лісів Амазонії може зазнати критичного стресу, який призведе до перетворення частини регіону на савану.
У морях небезпеку становить уповільнення Атлантичної меридіональної циркуляції (AMOC) — системи течій, що розподіляє тепло від екватора до півночі. Танення гренландських льодів розріджує морську воду, і вона гірше занурюється, що може сповільнити цей «океанічний конвеєр». У разі повного колапсу протягом наступного століття світ отримає серію «ефектів доміно»: сильніші посухи в Амазонії, зростання рівня моря та нестабільність клімату в Європі.
Чи всі системи на межі?
Не всі науковці погоджуються, що катастрофічні сценарії неминучі. Наприклад, східна частина Антарктиди поки що стабільна завдяки своїм гігантським розмірам. Її точку неповернення оцінюють у 5–10°C потепління.
Інші процеси, як-от танення вічної мерзлоти, теоретично можуть бути зворотними — якщо глобальні температури знову знизяться.
Чому ще є надія
Попри тривожні прогнози, у вчених залишається підстава для обережного оптимізму. Кожна десята частка градуса, на яку людство скорочує потепління, зменшує ризик перетину нових точок неповернення.
Зниження викидів парникових газів, відновлення лісів, захист океанів — усе це сповільнює глобальні процеси.
Точки неповернення — це не вирок, а попередження про межі, за які ще можна не перейти. Вони нагадують, що майбутнє клімату все ще залежить від рішень, які людство ухвалює сьогодні.
Читайте також: Зима 2025–2026. Енергетична безпека, гуманітарні та соціальні виклики