До Міжнародного дня права знати, який щороку відзначається 28 вересня, хочу поділитися ключовими аспектами щодо доступу до публічної інформації. Це право є фундаментом демократії, адже саме завдяки йому громадяни можуть контролювати владу, захищати власні інтереси та користуватися іншими правами.
У цьому блозі я стисло зупинюся на головному: що таке публічна інформація та які її ознаки, які існують режими доступу, як працює трискладовий тест, що означає інформація з обмеженим доступом, хто є розпорядниками інформації та які дані обов’язково мають бути відкритими. Кожен із цих блоків детально були розкриті у спеціальних інформаційних матеріалах.
Читайте також: Підземна ферма у Києві вирощує мікрозелень та переходить на повну енергонезалежність
Публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформації, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Її ознаками є факт отримання / створення / володіння органами влади або іншими визначеними розпорядниками.
Вона охоплює широкий спектр: від даних органів влади щодо використання бюджетних коштів до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів, надзвичайні явища та випадки порушення прав людини.
Доступ до публічної інформації забезпечується двома шляхами: систематичним та оперативним оприлюдненням, а також наданням інформації за запитами. Запитувачем може бути будь-яка людина незалежно від громадянства чи інших ознак, а також громадські об’єднання без статусу юридичної особи. Розпорядниками виступають органи влади та інші розпорядники, визначені законом.
Водночас варто пам’ятати, що Закон України “Про доступ до публічної інформації” має чіткі межі застосування. Він не регулює відносини щодо отримання інформації суб’єктами владних повноважень під час виконання ними своїх функцій, відносини у сфері звернень громадян, депутатські та адвокатські запити, доступ до архівних документів, а також доступ до інформації щодо реалізації процесуальних прав учасників судових процесів чи виконавчого провадження.
Режими доступу до публічної інформації можуть бути різними: вона може бути відкритою, з обмеженим доступом, конфіденційною, таємною або ж службовою. До категорій обмеженого доступу належать службова, таємна та конфіденційна інформація. Водночас закон гарантує, що певні дані не можуть бути закритими: це розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним і комунальним майном, відомості про осіб та організації, які отримують ці кошти чи майно, інформація про податковий борг у фізичних осіб тощо.
Окремо варто наголосити на доступі до відомостей про використання бюджетних коштів. Відкритими мають бути як надходження до бюджету (податки, збори, кошти від приватизації), так і витрати — від видатків та кредитів з бюджету до погашення боргу та придбання цінних паперів. Те саме стосується державного й комунального майна: рухомого, нерухомого, грошових активів і майнових прав.
Доступ не може бути обмежено до інформації про розміри та види благодійної чи іншої допомоги, що надається або отримується посадовцями, державними органами чи органами місцевого самоврядування, а також про оплату праці, матеріальну допомогу та інші бюджетні виплати особам, уповноваженим на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, включно з виплатами за правочинами, які підлягають обов’язковій державній реєстрації. Відкритими залишаються й дані про передачу корпоративних прав, конфлікт інтересів та заходи його врегулювання, а також про осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення.
Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка обіймає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Важливою гарантією прозорості є також оприлюднення публічної інформації у формі відкритих даних. Це інформація, яка має бути доступною безоплатно у зручному форматі для автоматизованої обробки.
Усі розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати обов’язкові набори відкритих даних — від довідників підприємств, установ та організацій, у тому числі їхніх контактів, до нормативів і переліків національних стандартів, що затверджуються розпорядником інформації.
Щоб збалансувати право на доступ до інформації та захист приватності чи національної безпеки, застосовується так званий «трискладовий тест». Алгоритм трискладового тесту працює послідовно: спершу з’ясовується, чи передбачене законом обмеження у наданні публічної інформації. Далі оцінюється, чи може розкриття завдати істотної шкоди, і нарешті визначається, що переважає — суспільний інтерес чи можливі негативні наслідки.
Водночас навіть обмежена інформація може бути розкрита, якщо підстави для обмеження зникли або вона вже була правомірно оприлюднена.
Трискладовий тест застосовується при віднесенні інформації до службової, конфіденційної чи таємної, при кожному розгляді запиту на інформацію, а також якщо є перелік службової інформації чи гриф «ДСК — для службового користування».
До службової відносять внутрішню службову кореспонденцію, певні види доповідних записок та рекомендацій, а також дані з оперативно-розшукової діяльності, чи у сфері оборони країни, якщо вони не становлять державної таємниці. Таємна інформація охоплює державну, професійну, банківську таємницю, досудового розслідування, та інші передбачені законом види. Конфіденційною вважається інформація, доступ до якої обмежують фізичні чи юридичні особи (крім суб’єктів владних повноважень), та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Зокрема це персональні дані та комерційна таємниця.
Не менш важливим є розуміння, хто саме є розпорядниками інформації. Це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи, що фінансуються з бюджетів, суб’єкти, які виконують делеговані владні повноваження, а також суб’єкти господарювання з домінуючим становищем на ринку або зі спеціальними чи виключними правами зобов’язані надавати інформацію про умови постачання товарів і послуг, їхні ціни тощо.
Важливо зазначити, що при цьому не вважаються розпорядниками публічної інформації народні депутати України, депутати місцевих рад та Верховної Ради АР Криму, голови районних, обласних рад, сільський, селищний, міський голова, судді, прокурори, державні виконавці тощо.
Пам’ятайте: право на доступ до публічної інформації є однією з основ демократичного суспільства. У цьому блозі я зібрав ключові положення законодавства про публічну інформацію. Важливо, щоб кожен громадянин знав і розумів ці правила, адже право на доступ до інформації — це не лише норма закону, а й реальний інструмент захисту своїх прав і контролю за владою.
Читайте також: Як повертають українців з полону – про що нова брошура від Офісу Омбудсмана
