Четвертий рік повномасштабної війни в Україні ставить систему охорони здоров’я перед безпрецедентними викликами, випробовуючи її на стійкість та ефективність. Зростання кількості цивільних жертв, руйнування медичних закладів та виснаження фінансових ресурсів поєднуються з демографічними та епідеміологічними змінами. На тлі цих подій погіршується ситуація з хронічними хворобами, зростає потреба в реабілітації та підтримці ментального здоров’я, а також виникають нові, неочевидні загрози. Аналіз ситуації вказує на те, що поверхневий погляд на статистику може бути оманливим, а реальні наслідки війни для здоров’я нації є значно глибшими, ніж відображено в офіційних цифрах.
20250828_hc_ukraine_phsa_2025Демографічні реалії та гуманітарний профіль
Цивільні жертви та руйнування інфраструктури
Безперервна ескалація бойових дій суттєво впливає на цивільне населення. З лютого 2022 року по 1 липня 2025 року Офіс Верховного комісара ООН з прав людини зареєстрував 47 695 цивільних жертв в Україні, з яких 13 580 загиблих і 34 115 поранених. Кількість жертв значно зросла у 2025 році: за перші два квартали було зафіксовано 2737 та 4017 жертв відповідно.
Паралельно зростає і кількість атак на медичну інфраструктуру. З лютого 2022 року по серпень 2025 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) підтвердила 2574 атаки на медичні об’єкти, з яких 2149 припали на медичні заклади, а 470 — на медичний транспорт. Лише за перші три квартали 2025 року було верифіковано 382 напади на заклади охорони здоров’я. Загалом з початку повномасштабної війни 2176 медичних закладів зазнали пошкоджень. Ця жорстока статистика поширюється на машини швидкої допомоги: 278 автомобілів було знищено, 131 пошкоджено, а 80 — захоплено.
Напади на медичні заклади мають далекосяжні наслідки, які виходять за межі матеріальних втрат. Загальні збитки медичної інфраструктури оцінюються в 1,56 мільярда доларів США, а прогнозовані потреби на відновлення досягають 19,6 мільярда доларів США. Однак справжня ціна вимірюється не лише фінансовими показниками. Систематичне знищення медичних об’єктів та автомобілів швидкої допомоги у прифронтових областях, таких як Харківська, Донецька та Запорізька, обмежує доступ до життєво важливих послуг, що, своєю чергою, призводить до зростання показників захворюваності та смертності.
Гуманітарний профіль
В умовах тривалої війни мільйони людей були змушені залишити свої домівки. Згідно з даними, близько 5,6 мільйона осіб стали біженцями, а 3,76 мільйона набули статусу внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Ці процеси створюють додаткове навантаження на медичні системи приймаючих громад, яким доводиться забезпечувати допомогу для значно зрослої кількості населення.
Особливі проблеми з доступом до послуг охорони здоров’я виникають у ВПО. Так, за даними опитування, 11% внутрішньо переміщених осіб не знають розташування свого лікаря первинної медичної допомоги, порівняно з 8% серед непереміщеного населення. Відсутність необхідних документів стає бар’єром для 28% ВПО, що унеможливлює отримання субсидованих послуг. Це створює не лише логістичні, але й епідеміологічні виклики. Масове переміщення великої кількості людей з прифронтових регіонів, де система охорони здоров’я була порушена, до більш безпечних областей, може сприяти зниженню охоплення вакцинацією та поширенню інфекційних хвороб. Це формує складну ситуацію для громадського здоров’я, що вимагає ретельнішого моніторингу та адаптованої гуманітарної відповіді.
Читайте також: МОЗ створює Раду з відновлення “Охматдиту”
Демографічна криза: народжуваність, смертність та провідні причини
Провалля між народжуваністю та смертністю
За даними Міністерства юстиції України, у 2024 році було зареєстровано 495 090 смертей проти 176 679 народжень. Хоча смертність знизилася на 0,2%, а народжуваність — на 5,7% порівняно з 2023 роком, регіональні показники розкривають ще більш гнітючу картину.
Дані, зібрані за 2024 рік, показують величезні регіональні диспропорції в співвідношенні смертей до народжень. Тоді як загальнонаціональний показник становить 2,82:1, у прифронтових областях він є значно вищим, сягаючи 4,54:1 у Харківській, 4,73:1 у Сумській, 4,74:1 у Запорізькій та 8,47:1 у Донецькій. Найбільш критичним є співвідношення в Херсонській області, де на одне народження припадає одинадцять смертей. Цей демографічний дисбаланс є потужним індикатором виснаження та старіння населення. Молодь та сім’ї з дітьми переважно виїжджають, а ті, хто залишається, це часто люди похилого віку, які не можуть евакуюватися, або ті, хто проживає на окупованих територіях.
Провідні причини смерті: хронічні хвороби на тлі війни
Згідно з останніми доступними офіційними даними за 2021 рік, провідною причиною смерті в Україні були серцево-судинні захворювання, що становили 65% усіх випадків. Друге та третє місце посідали онкологічні захворювання (10%) та ускладнення від COVID-19 (8%). Важливо зазначити, що ці дані не враховують смертність, безпосередньо спричинену повномасштабною війною, що робить повну картину ще більш тривожною. Тобто, війна не лише створює нові медичні проблеми, але й загострює вже існуючі.
Читайте також: В МОЗ запроваджують новий механізм розбронювання медиків
Неінфекційні хвороби: від прихованої загрози до епідемії
Загострення серцево-судинних захворювань та діабету
Кардіоваскулярні захворювання в Україні показали стійке зростання. У 2023 році кількість госпіталізацій, пов’язаних із цими хворобами, досягла 37,5 на 1000 населення, що на 8.6% вище, ніж у 2014 році. Зокрема, у Харківській області спостерігалося різке збільшення випадків гіпертонії (+9,5%), стенокардії (+17,1%) та гострого інфаркту міокарда (+20,4%).
Перебіг діабету також суттєво погіршився. Національне дослідження показало, що середній рівень HbA1c у пацієнтів зріс, а частка пацієнтів з неконтрольованим діабетом подвоїлася. До основних факторів, що сприяють цьому погіршенню, відносять стрес, перерване медичне спостереження, порушення логістики постачання ліків та зміни в харчуванні.
Критичною проблемою залишається обмежений доступ до спеціалізованої медичної допомоги. За даними, лише 12% багатопрофільних лікарень можуть надавати допомогу при гострому інфаркті міокарда. Послуги з лікування діабету, хоча й доступні у 79% закладів по всій країні, мають значні регіональні прогалини в прифронтових областях — Донецькій, Херсонській та Запорізькій.
Доступ до онкологічної допомоги
Онкологічні захворювання також становлять значну загрозу. У 2024 році в Україні було зареєстровано 111 153 нових випадки злоякісних новоутворень. Найбільш поширеними були рак органів травлення, немеланомний рак шкіри та рак репродуктивних органів. Однак доступ до діагностики та лікування залишається критично обмеженим. Лише 17% медичних закладів пропонують діагностику раку, 14% — скринінг, а доступ до хіміо- та радіотерапії є мінімальним: менше 1% закладів здатні надавати такі послуги.
Проблеми з доступом до лікування неінфекційних хвороб створюють ефект уповільненої дії. Відсутність ранньої діагностики та перерване лікування онкології та діабету призводять до того, що хвороби виявляються на пізніх стадіях, коли лікування є менш ефективним або неможливим. Це призводить до зростання смертності та ускладнень у довгостроковій перспективі, що створює величезне навантаження на систему охорони здоров’я, яка вже виснажена війною.
Читайте також: Україна підтримала Паризьку декларацію з психічного здоров’я
Інфекційні ризики: дихотомія тенденцій
Вакцинокеровані інфекції: спалах кору
Аналіз динаміки інфекційних захворювань у 2025 році показує зниження кількості випадків дифтерії, правця та менінгіту, тоді як кількість випадків кору різко зросла. За перші сім місяців 2025 року було зафіксовано 1377 випадків кору, що майже в дев’ять разів більше, ніж за аналогічний період 2024 року. Найбільше зростання відбулося серед дітей віком до 17 років, які становлять 73,7% усіх випадків.
Регіональні дані вказують на концентрацію спалаху кору в західних областях України. Івано-Франківська область повідомила про 323 випадки, що у 323 рази більше, ніж у 2024 році. За нею слідують Чернівецька (+286 випадків), Вінницька (+200) та Закарпатська (+158) області. Це зростання не є випадковим. Воно свідчить про наявні прогалини в імунізації населення, що були посилені масовим переміщенням людей. Такі регіони, як Закарпатська, Чернівецька та Одеська, мали низькі показники охоплення вакцинацією проти кору ще у 2024 році, що створило передумови для подальших спалахів.
ВІЛ, туберкульоз та вірусні гепатити: оманливе зниження
Ситуація з поширенням ВІЛ та туберкульозу є особливо складною для інтерпретації. За перше півріччя 2025 року захворюваність на ВІЛ знизилася на 14.4%, а на туберкульоз — на 16.6%. Однак ця статистика може бути оманливою. Кількість проведених тестів на ВІЛ серед ключових груп населення, зокрема секс-працівників, впала на 85.3%, серед людей, що вживають ін’єкційні наркотики, — на 38%. Це класичний приклад статистичного спотворення в умовах кризи.
Зниження обсягів тестування, відсутність звітів з тимчасово окупованих територій та рух населення створюють ілюзію поліпшення епідеміологічної ситуації. Невиявлені випадки ведуть до подальшого поширення інфекцій та ризику втрати досягнень, здобутих у боротьбі з цими хворобами.
Антимікробна резистентність (АМР): прискорена загроза
Антимікробна резистентність залишається однією з головних загроз для глобального здоров’я. Україна ще до 2022 року мала зростаючі показники стійкості бактерій до антибіотиків. Війна є ідеальним середовищем для прискорення цього процесу. Фактори, такі як травми, що вимагають тривалого лікування антибіотиками, хаотичне їх використання в умовах обмеженого доступу та логістичних збоїв, сприяють розвитку стійких штамів бактерій.
Медична евакуація з прифронтових областей та переміщення біженців можуть сприяти транскордонному поширенню цих стійких штамів, що перетворює локальну проблему на регіональну, а потім і на глобальну.
Читайте також: В Україні за липень 2025 зафіксували найбільше втрат серед цивільних за три роки
Ментальне здоров’я та реабілітація: невідкладні потреби
Криза ментального здоров’я серед населення
Дані опитувань свідчать, що 83% дорослих українців відчувають стрес та нервове напруження. Основними причинами є війна (78%) та фінансові труднощі (52%). Найбільш уразливими групами є внутрішньо переміщені особи (80%), люди з інвалідністю (45%) та безробітні (54%).
Попри зростання потреби в психологічній допомозі з 41% у 2022 році до 71% у 2025 році, лише 13% населення звертається за професійною допомогою. До основних бар’єрів належать відсутність фахівців, стигма, пошкодження інфраструктури та обмежена доступність послуг. За даними, лише 13% медичних закладів надають амбулаторну допомогу в галузі ментального здоров’я, і менше 1% — стаціонарну. Це свідчить про значну невідповідність між потребою та доступністю послуг. Цей розрив призводить до відтермінування лікування, зростання супутніх проблем та хронізації розладів, що зрештою негативно впливає на соціальну та економічну стабільність нації.
Виклики реабілітаційної допомоги
Масштаби травм та ампутацій, спричинених війною, вимагають негайної та комплексної відповіді. До середини 2024 року в Україні було зафіксовано близько 100 000 ампутацій. Проте доступ до реабілітаційних послуг є критично обмеженим. Лише 4% лікарень по всій країні надають стаціонарну реабілітаційну допомогу. Доступність послуг з протезування та ортопедії є мінімальною і становить менше 1% від загальної кількості медичних закладів.
Величезна кількість людей з ампутаціями та іншими травмами, спричиненими війною, залишаються без адекватної реабілітаційної допомоги. Обмежений доступ до реабілітації призводить до довготривалої інвалідності та неможливості повернення до повноцінного життя та роботи. Це не лише трагедія для окремих осіб, але й колосальне навантаження на систему соціального захисту та економіку, оскільки тисячі людей залишаються залежними від допомоги та не можуть інтегруватися в суспільство.
Читайте також: Міністерство охорони здоров’я впроваджує електронну чергу для ендопротезування
Стан системи та гуманітарна відповідь: виснаження та підтримка
Функціонування системи охорони здоров’я
Система охорони здоров’я України функціонує в умовах екстремального тиску. Найгостріші проблеми спостерігаються в прифронтових областях, де 42-54% респондентів повідомляють про погіршення доступу до медичних послуг. Серед ключових бар’єрів називають високу вартість ліків, проблеми з транспортом та пошкодження медичних закладів.
Система також стикається з кадровим голодом. Хоча щільність лікарів в Україні є близькою до європейської, існує критична нестача медсестер (43,8 на 10 000 населення проти 92 в ЄС) та фізіотерапевтів. Значна кількість лікарів (понад 50%) віком старше 50 років, що створює ризик втрати кваліфікованих кадрів. Загалом, за оцінками, щороку з системи вибуває близько 5000 лікарів та 11 000 медсестер.
З 2022 по 2023 рік реальні консолідовані витрати на охорону здоров’я знизилися на 21,3%, оскільки кошти були перенаправлені на оборону та безпеку. Це скорочення призвело до зменшення цільової аудиторії гуманітарних програм з 3 мільйонів до 2,2 мільйона осіб, попри те, що 9,2 мільйона людей були ідентифіковані як ті, що потребують допомоги. Тобто фінансові обмеження мають каскадний ефект, підриваючи не лише негайну гуманітарну відповідь, але й довгострокову стійкість системи.
Роль гуманітарних організацій
У 2025 році гуманітарні партнери, зосереджені в рамках Кластеру охорони здоров’я, продовжували надавати підтримку Міністерству охорони здоров’я. Гуманітарний план на 2025 рік, через обмеженість фінансування, був переорієнтований на чотири стратегічні напрями: підтримку вразливих груп у прифронтових районах, допомогу під час евакуацій, швидке реагування на удари та допомогу ВПО.
Зміщення пріоритетів гуманітарної допомоги від довгострокових проєктів до невідкладного реагування є відображенням погіршення ситуації на місцях. Це дозволяє рятувати життя негайно, але водночас означає відтермінування програм з відновлення, зміцнення системи та профілактики. Хоча гуманітарні організації демонструють надзвичайну гнучкість, постійна залежність від зовнішнього фінансування та переорієнтація донорів створює ризик для майбутнього стійкого розвитку системи охорони здоров’я.
Читайте також: Що таке Паризька декларація з психічного здоров’я, яку підтримала Україна