Після здобуття незалежності у 1991 році в Україні почали активно створюватися національні гуманітарні структури. Серед перших – Товариство Червоного Хреста України, яке за указом Президента було визнано єдиним національним товариством Червоного Хреста в Україні. Волонтери Червоного Хреста від початку 90-х років надавали базову допомогу в постраждалих регіонах та вчили населення навичкам першої допомоги й профілактики небезпечних захворювань. У 1994 році виникла мережа католицьких благодійних організацій «Карітас» (зокрема Карітас-Спес та Карітас-Україна), які зосередилися на соціальній і медичній допомозі найбільш уразливим – дітям, родинам із кризою, людям з інвалідністю. Уже в цей період українські гуманітарні організації укріплювали інституційні позиції: наприклад, карітасівці створювали дитячі реабілітаційні центри і будували притулки для сиріт.
Читайте також: Український Червоний Хрест визнали найпрозорішою та найпотужнішою благодійною організацією країни
1991–2000: становлення системи допомоги
У 90-х роках країна переживала економічну кризу та соціальні потрясіння, а держава лише починала налагоджувати соціальні програми. Саме тому роль громадських благодійників була надзвичайно важливою. У цей період Червоний Хрест організував навчання з першої допомоги по всій країні, розповсюджував інформацію про профілактику ВІЛ/СНІДу і туберкульозу та розвивав донорство крові. Його волонтери опікувалися самотніми людьми, інвалідами та іншими уразливими групами, а також відкрили службу розшуку для відновлення родинних зв’язків після катастроф і лих.
Одночасно католицькі благодійники розширювали соціальні проєкти: до 1996 року Карітас-Спес відкрив власні відпочинкові центри для дітей і заклади сімейного типу для сиріт, а у 1995–2000 роках створив понад 30 регіональних осередків, що організовували безкоштовні їдальні та соціальні центри для найменш забезпечених. Наприклад, завдяки карітасівській підтримці кількість реабілітованих дітей, постраждалих внаслідок аварії на Чорнобилі, зросла з кількох сотень у 1996 році до тисяч наприкінці десятиліття.
Читайте також: Карітас виділяє 1,5 мільйона євро на гуманітарну допомогу Україні
2001–2013: поступове зміцнення і нові програми
У 2000-х роках громадські ініціативи поступово укріплювалися. Червоний Хрест продовжував навчати медиків-першопомічників і підтримувати донорські програми, а його волонтери забезпечували соціальний догляд та інформаційне просвітництво серед вразливих груп. Благодійні фонди розширили спеціалізацію: наприклад, з 2011 року діє фонд «Таблеточки», який фокусується на допомозі онкохворим дітям (безкоштовні ліки, амбулаторне житло біля лікарень тощо).
Наприкінці 2000-х «Карітас-Спес» значно розширив мережу дитячих будинків сімейного типу та дитячих садків, спрямованих на профілактику соціального сирітства. Інші громадські організації – наприклад, фонди підтримки людей з інвалідністю, дитячих закладів, або кризові центри – також поступово налагодили системну роботу у сфері медичної та психологічної допомоги. Усі ці роки українські гуманітарні ініціативи, хоч і діяли поза масштабом військових катаклізмів, підготували інфраструктуру підтримки вразливих верств населення. Зокрема, висловлювачі потреб зазначали, що напрацьований за цей час «досвід і мережа» (зокрема волонтерів і регіональних осередків) стали своєрідним фундаментом для майбутніх кризових викликів.
Читайте також: В Україні зростає потреба у житлі, соціальних і медичних послугах для переселенців
2014–2021: війна на сході та волонтерські мережі
Початок Російської агресії у 2014 році привів до глобального зростання гуманітарних потреб. Уже під час Революції Гідності 2013–2014 були створені загони швидкого реагування Червоного Хреста, які надавали медичну та психологічну допомогу постраждалим на Майдані. Згодом після анексії Криму і початку бойових дій на Донбасі пріоритети змістилися на підтримку великих потоків внутрішньо переміщених осіб (ВПО). У 2014–2016 роках Червоний Хрест організовував видачу продуктових і гігієнічних наборів, а також надавав психологічну підтримку і ваучерну допомогу сім’ям переселенців; волонтери займалися просвітою місцевих щодо мінної небезпеки та запроваджували мобільні медичні бригади у прифронтових областях.
Одночасно виникли нові громадські ініціативи: наприклад, «КримSOS» – спочатку фейсбук-сторінка, створена в лютому 2014 року волонтерами для інформування про події в Криму, – перетворилася на повноцінну правозахисну організацію, яка опікується правами кримчан і ВПО (забезпечує психологічну та соціальну допомогу, консультує з документів тощо). У східних регіонах запрацював фонд «Схід SOS» (створений 2014 року) – він приймав заявки на евакуацію, поселення та документування воєнних злочинів, організовував кризові інтервенції (правову та психологічну підтримку, консультації для ВПО). Також активно долучався Карітас: з 2014 року мережа Карітас-Спес і Карітас-Україна сконцентрувалася на підтримці Донбасу і Криму (організація таборів для дітей і сімей із зони конфлікту, надання медикаментів та одягу, юридичні консультації).
За даними президентки Карітасу України Тетяни Ставнича, у перший період війни (2014–2021 роки) Карітас допоміг понад 800 тис. осіб на сході країни. Водночас з’явилося багато менших волонтерських ініціатив та фондів (медичні бригади, кур’єрські мережі доставки ліків, благодійні штаби тощо), які разом з державою і Червоним Хрестом координували кризову допомогу людям, що постраждали від конфлікту.
Читайте також: Гуманітарні акценти. Прем’єр-міністерка представила програму дій уряду
2022–2025: повномасштабне вторгнення та нові виклики
З повномасштабним вторгненням Росії в лютому 2022 року потреба в гуманітарній допомозі зросла у рази. Паралельно з тим світова пандемія COVID-19 (2020–2022) стала ще одним випробуванням: у цей період Червоний Хрест України, як найбільша національна організація, спільно з владою розгорнув масштабну програму протидії коронавірусу – надавав лікарням обладнання та засоби індивідуального захисту, організовував інформаційні кампанії з профілактики та підтримував донорський рух.
Коли ж почалася війна, практично щодня на передову і в тил надходили вантажі від новостворених благодійних фондів і волонтерських штабів – медикаменти, генератори, продукти та евакуаційні групи. Наприклад, президентка Карітасу повідомила, що у перші три роки повномасштабної війни організація надала підтримку 3,5 мільйонам людей. Інші великі мережі долучилися до масової допомоги: Червоний Хрест знову мобілізував волонтерів у 24 областях для підтримки ВПО та цивільного населення, численні благодійні фонди, волонтерські рухи та ініціативи (від мобільних госпіталів до кризових центрів для жінок і дітей) працюють у прифронтових громадах.
Крім того, у 2022–2025 роках особливу увагу приділяють психологічному супроводу: створюються мережі кризових центрів, арт-терапевтичних програм і гарячих ліній для ветеранів та постраждалих мирних жителів (щоб дати емоційну підтримку після травм війни). Загалом українські гуманітарні організації еволюціонували від національного Червоного Хреста і церковних фондів 90-х до багатотисячної волонтерської спільноти, яка нині є потужним «тилом» суспільства – реалізуючи програми медичної, соціальної та психологічної допомоги в будь-яких екстремальних умовах.
Читайте також: Хто отримає допомогу взимку 2025–2026 і як планують уникнути кризи
