Право дитини на доступ до правосуддя означає не лише можливість потрапити до суду, а й реальний доступ до правової інформації, позасудових механізмів захисту та послуг, чутливих до віку і потреб дитини. Аналітичний огляд ГО “Стаття 3” показує, що в Україні існує розрізнена система інститутів і ініціатив, але відсутність системного підходу, адаптації для вразливих груп та повноцінної міжвідомчої координації створює численні бар’єри для дітей, які потребують захисту.
dostup-do-pravosuddya-_-prava-ditej-_-ukrayinaЧитайте також: Викрадення поколінь Росією нищить майбутнє України
Інформування дітей про їхні права: наявні ресурси та прогалини
Українські національні документи визнають важливість правопросвітництва, але практика його імплементації залишається фрагментарною. Останній національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини діяв у 2018–2021 роках і не мав окремої стратегії зі збільшення правової обізнаності дітей; оновленого плану станом на червень 2025 року не приймали. Водночас у Національній стратегії у сфері прав людини зазначено проблему низької обізнаності дітей про їхні права, але не прописано чітких завдань та показників для її вирішення. Ці прогалини підсилюють залежність якості правової освіти від ініціатив окремих шкіл, вчителів чи громадських організацій.
Шкільна програма передбачає курси громадянської освіти й правознавства на різних етапах навчання, але відсутність обов’язкових кваліфікаційних вимог для викладачів правознавства і скасування ДПА з цього предмета знижують його ефективність. Багато корисних онлайн- та друкованих ресурсів просто не досягають цільової аудиторії або не адаптовані до віку й особливостей розвитку дітей.
Читайте також: Батьки мають право обирати форму навчання для дітей: що потрібно знати
Система захисту і відсутність єдиного супроводу справи дитини
В Україні функціонує широка мережа інституцій — служби у справах дітей, центри БПД, суди, органи опіки та піклування, правоохоронні органи та ГО — проте відсутність єдиного нормативного механізму, який би визначав порядок взаємодії між ними, ускладнює цілісний супровід випадків дітей. Це означає, що дитина і родина часто контактують з кількома службами без єдиного кейс-менеджера, який координував би як правову, так і соціальну допомогу. Наслідок — фрагментарна допомога, випадки, коли дитина не отримує юридичної допомоги, або, навпаки, соціальні послуги не охоплюють тих, хто на них потребує.
У відповідь на цю проблему в державних актах і проєктах частково закладено елементи міжвідомчої координації; зокрема, затверджено Порядок реалізації пілотного проєкту центрів захисту дитини за моделлю Barnahus, що передбачає міждисциплінарний підхід і координатора команди. Проте це поки що пілотний формат і не охоплює всі категорії випадків.
Читайте також: Інклюзивна інфраструктура України залишається під знаком питання
Правосуддя дружнє до дитини та судові гарантії
Справи за участі дітей переважно розглядають загальні суди; спеціалізованих ювенальних судів в Україні немає, хоча існує поступова спеціалізація суддів і пілотні ініціативи з навчання та впровадження стандартів “дружнього до дитини” правосуддя. На національному рівні закріплені строки й вимоги до невідкладного розгляду справ, що стосуються дітей, але на практиці строки часто порушуються — через неявки сторін, клопотання й інші процесуальні затримки. Європейські стандарти наголошують, що пріоритетність і оперативність розгляду є ключовими для захисту сімейного життя та інтересів дитини.
Законодавство дозволяє дітям із 14 років звертатися у суди з деяких питань самостійно, а з 16 років — ініціювати питання, пов’язані зі шлюбом та цивільною дієздатністю; водночас у багатьох реальних ситуаціях участь законних представників лишається обов’язковою, що ускладнює доступ до захисту, коли саме законний представник є джерелом кривди.
Читайте також: В Україні за липень 2025 зафіксували найбільше втрат серед цивільних за три роки
Позасудові механізми та інклюзивність для вразливих груп
Позасудові інструменти — звернення до органів влади, медіація, соціальні служби, центри БПД, громадські організації — відіграють важливу роль у забезпеченні доступу до захисту без тривалих судових процедур. Центри надання безоплатної правової допомоги виконують просвітницькі функції та поступово впроваджують послуги з сурдоперекладом, але такі сервіси ще в стадії розвитку і часто не адаптовані спеціально для дітей. Матеріали для дітей з інвалідністю (шрифт Брайля, відео з сурдоперекладом, легка мова) трапляються рідко, а координація між освітою, охороною здоров’я та соціальними службами зазвичай недостатня.
Особливо критичною є ситуація в закритих або малих громадах і закладах (інтернати, колонії), де доступ до незалежного правозастосування може бути ускладнений через локальні зв’язки та ризики для дитини, яка звертається. Описані приклади зі звіту ілюструють, як вразливість середовища може перетворити ініціативу дитини повідомити про кривду на ризик для неї самої.
Читайте також: «Почуваються небезпечно» — стан захисту в Україні за підсумками опитування червня 2025
Війна, інформаційні загрози та вербування: нові виклики правосуддю для дітей
Повномасштабна війна створила додаткові ризики: представники держави-агресора використовують вербування підлітків через месенджери й соціальні мережі, пропонуючи матеріальну винагороду за вчинення підпалів чи диверсій. У документі наведено приклад із рішенням Подільського районного суду м. Кропивницького щодо спроби вербування через Telegram. Також документ посилається на дані про понад 450 осіб, затриманих у 2024 році за підпали, координовані російськими кураторами. Це ставить перед системою завдання одночасно захищати дітей від експлуатації та застосовувати заходи юридичної відповідальності відповідно до віку.
У відповідь були запущені інформаційно-профілактичні кампанії, включно з ініціативами МОН та МВС у рамках спільної програми “Безпечна школа” і інформаційними кампаніями СБУ. Проте переривання освітнього процесу й освітні втрати ускладнюють охоплення дітей такими заходами й підвищують потребу у гнучких форматах правопросвітництва.
Читайте також: Життя, адаптація і плани на повернення. Як живуть українці за кордоном
Рекомендації і шляхи впровадження — від пілотів до системних рішень
Авторки огляду пропонують низку кроків, спрямованих на систематизацію доступу дітей до правосуддя: визнати правопросвітництво дітей національним пріоритетом із відповідним фінансуванням; створити доступні, адаптовані цифрові та офлайн-курси з прав дитини; впровадити механізми призначення спеціаліста-супровідника (кейс-менеджера) для кожного випадку дитини; забезпечити незалежний доступ до правничої допомоги, коли законний представник діє всупереч інтересам дитини; масштабувати пілоти типу Barnahus та стандарти “правосуддя дружнє до дитини”. Усі ці рекомендації підкреслюють, що технічні інструменти (чат-боти, онлайн-форми) мають поєднуватися з якісною міжвідомчою координацією та підготовкою фахівців.
Читайте також: Навчальний рік 2025 в Україні — дистанційне навчання, нові стандарти та зміни для шкіл
