Попри проголошені цілі та гострий суспільний запит на безбар’єрність, зокрема через військові поранення та збільшення кількості інвалідів серед ветеранів, реальність українського міського простору далека від ідеалу. Згідно з опитуванням ЮНІСЕФ, уже 83% українців навесні 2023 року визнали безбар’єрність новою цінністю, а восени ця цифра зросла до 87%. Проте державний моніторинг показує сумну картину: з понад 93 тисяч перевірених об’єктів лише 20% відповідають стандартам доступності, а майже половина (47,5%) залишається недоступними для маломобільних груп. Тобто сотні лікарень, шкіл, громадських будівель і зупинок досі мають істотні бар’єри для осіб на візках або з іншими обмеженими можливостями.
Читайте також: Ветеран малює картини колесами інвалідного візка
Ініціативи міст та локальні проєкти
У деяких містах все ж з’являються успішні рішення. Наприклад, у Вінниці в типовій дев’ятиповерхівці облаштували унікальний ліфт із двома входами – з під’їзду та з двору на рівні тротуару, який дозволив замість колишнього сміттєпроводу зробити додатковий тамбур і облаштувати ганок з автоматичними дверима. Ветеран війни Олексій Юрчалов, який користується візком після поранення, відмічає: «Раніше я не міг самостійно дістатися до квартири — треба було двоє людей, щоб допомогти. Тепер я можу дістатися до оселі без перешкод». Ще одним важливим напрямом стали оновлення тротуарів і зупинок. У Кропивницькому прокладають «безфаскову» тротуарну плитку без скосів – така рівна поверхня значно полегшує рух людям на візках.
Так само у Дніпрі модернізували кілька трамвайних зупинок на маршрутах: встановили підняті платформи і зробили тактильне покриття, а місця очікування обладнали навісами та зручними під’їздами для візків. Це дає змогу людям із порушенням мобільності безпечно заходити й виходити з транспорту. У Полтаві, до прикладу, за проєктом «Рух без бар’єрів» вивчають реконструкцію гуртожитку педагогічного університету з облаштуванням нормативних пандусів і переплануванням входу. Такі приклади демонструють, що при правильному фінансуванні і плануванні безбар’єрна інфраструктура реально працює.
Читайте також: Українське законодавство стимулює працевлаштування людей з інвалідністю
Щоденні бар’єри: що насправді доводиться долати
Попри позитивні проєкти, звичайні міські вулиці й будівлі часто залишаються незручними. На практиці проблема видна навіть у містах-пілотах. Так, активісти у Львові та інших регіонах фіксують, що там де покладено бруківку або тротуар з виступами, людям з візками доводиться робити гак. Про облаштування доступних пандусів згадує і ветеранська громада. У Івано-Франківську зробили мапу безбар’єрності, яка показала: на 182 перехрестях треба переробити занизки бордюри, ще на 111 – додати пандуси. Як пояснює радник міського голови, ветеран Юрій Гапончук, вони аналізували головні маршрути, де щоденно рухаються поранені військові. «Потрібно дообладнати з’їзди для того, щоб військові, які втратили кінцівки й зараз пересуваються на візках, могли нормально їхати». На жаль, реальні перевірки засвідчують багато порушень.
Наприклад, ветерани з громадської організації «Зруш скелю» 6–7 серпня 2025 року перевірили низку об’єктів Івано-Франківська – лікарні, міську раду, вокзали та центральні вулиці. Результат показав: «основні зауваги — перевищення кута нахилу пандусів, відсутність безбар’єрних вбиралень у міській раді, бар’єрне мощення бруківки». І це в середовищі, яке декларує позитив. Подібні перевірки активістів фіксують гострі проблеми у транспорті (вузькі входи в автобуси, бракує пандусів на метро), у державних установах (круті сходи без альтернатив) та на вулицях (груба бруківка, відсутність знижених бордюрів).
Певних змін усе ж досягнуто силами міст та громад. Тут видно, як на одному з оновлених тротуарів Кропивницького викладають безбар’єрну плитку – працюють над новим, рівним покриттям, і прокладають жовту тактильну смугу для незрячих. Подібні роботи проводяться на ділянках, де визначено безбар’єрні маршрути: ремонтують бордюри, знижують перепади і встановлюють звукові сигнали на світлофорах. Але це поки поодинокі «острівці» доступності на тлі старої інфраструктури.
Читайте також: Міжнародні практики підтримки працевлаштування осіб з інвалідністю
Громадські ініціативи та обговорення
Наслідки неузгодженого ремонту та реставрації помічають самі ветерани. Для багатьох зі втратою ноги чи руки кожна сходинка – це серйозна перешкода. Ініціативні ветерани беруть справу у свої руки: наприклад, Олександр «Терен» Будько, який втратив обидві ноги, запустив авторське тревел-шоу «All інклюзив», у якому разом із відомими гостями власноруч перевіряє доступність пам’яток і сервісів у різних містах. У цьому проєкті він подорожує країною «у візку» та демонструє, наскільки інфраструктура адаптована для людей з інвалідністю. Також ветерани-активісти долучаються до громадських перевірок та планують власні ініціативи (як, наприклад, створення спортмайданчиків чи інклюзивних громадських просторів), щоб простіше було «стати на ноги» після служби.
Розмова про безбар’єрність тепер триває на всіх рівнях – від інспекцій вулиць до засідань урядових рад. Зокрема, партнери (Офіс Президента, Мінрегіон та ветерани) провели «Раду безбар’єрності», де оголосили плани на 2025 рік. Це показує розуміння проблеми на державному рівні. За підтримки уряду вже започатковано проєкт «Рух без бар’єрів» – у його межах до кінця 2025 року 15 громад отримають повністю оновлені вулиці з доступними маршрутами. Заплановано створити близько 100 км таких «маршрутів без бар’єрів» і реконструювати 1500 об’єктів (школи, лікарні, магазини тощо) на цих шляхах.
Читайте також: У Черкасах пройдуть інклюзивні змагання для ветеранів
Висновки та перспективи
Результати моніторингу та фактичні приклади свідчать: шлях до справді інклюзивної інфраструктури в Україні ще довгий. Ветерани й інші маломобільні групи все ще стикаються з численними перешкодами у пересуванні. Щоб змінити ситуацію, фахівці і громади говорять про необхідність системних дій: чітке планування доступності при відбудові, навчання архітекторів і будівельників принципам доступності, активна участь представників уразливих груп у проєктуванні та аудиті просторів. Як наголошував Міністр розвитку громад Олексій Кулеба, важливо не «імітувати» безбар’єрність, а впроваджувати якісні довгострокові рішення. Лише поєднання громадського контролю, технологічних рішень та політичної волі дасть змогу зробити українські міста справді дружніми до всіх, хто захищав і захищає країну.
Читайте також: Уряд стимулює бізнес створювати більше інклюзивних робочих місць
