Росія не лише намагається захопити українські території, а й систематично руйнує демографічний й культурний фундамент української держави. Через масові обстріли цивільної інфраструктури, примусове вивезення дітей, освітню індоктринацію та використання міграційних потоків Кремль намагається зламати соціальну стійкість українського суспільства і посіяти довготривалу кризу ідентичності й демографії.
У підготовці тексту використано матеріали звіту «Stolen Generation: a Systematic Violation of Ukraine’s Future»
Читайте також: «Місцеве самоврядування — це фронт» — як ОТГ ведуть відбудову України
Демографічна криза та втрата людського капіталу
За три роки повномасштабної агресії населення України скоротилося майже на чверть: з близько 41 млн у 2021 році до 31 млн станом на початок 2025-го, включно з окупованими територіями. Масові обстріли шкіл, лікарень і житлових районів роблять регіони непридатними для життя, прискорюючи виїзд мирних мешканців та поглиблюючи розрив між поколіннями, які виросли за кордоном, та тими, хто залишився вдома.
Наслідки такого демографічного обвалу виходять за межі зменшення чисельності населення: руйнується система охорони здоров’я, знижується народжуваність (з 12,2 на тисячу у 2014‑му до 7,9 у 2021‑му) та скорочується працездатна частина населення. Відновлення економічної й соціальної стабільності після війни вимагатиме не лише відбудови інфраструктури, а й повернення та реінтеграції мільйонів громадян, включно з тими, хто втратив зв’язок із Батьківщиною.
Читайте також: Навіть під звуки сирен українці чекають на зелений сигнал світлофора
Примусове вивезення та асиміляція дітей
З початку повномасштабного вторгнення українська влада зафіксувала майже 20 000 підтверджених випадків насильницької депортації або переміщення дітей до Росії та Білорусі, хоча деякі оцінки сягають сотень тисяч. Дітей забирають під приводом літніх таборів, медичної евакуації чи «відпочинку», потім реєструють громадянами РФ, змінюють документи та розміщують у прийомних сім’ях або інтернатах.
Батьки, які відстоюють право повернути своїх дітей, стикаються з відмовами російських органів, погрозами та відсутністю доступу до правової допомоги. У поверненні перших восьмисот дітей взяли участь міжнародні гуманітарні організації, але для тисяч інших процедура залишається невизначеною й надзвичайно травматичною.
Читайте також: Хто отримає допомогу взимку 2025–2026 і як планують уникнути кризи
Освітня індоктринація в окупованих регіонах
У захоплених областях Росія запровадила «кримський сценарій» культурного й мовного витіснення: українські підручники вилучають, забороняють викладати рідною мовою і нав’язують викривлену російську історію. У школах організовано «кадетські» класи й юнармійські гуртки з обов’язковими ідеологічними тестами, а тих учителів, які відмовляються співпрацювати, звільняють або переслідують.
Такий підхід перетворює навчальні заклади на осередки пропаганди й готує дітей до участі в майбутніх бойових діях. Деякі школярі змушені відвідувати заняття вдень і таємні уроки української онлайн уночі — ризикуючи бути викритими під час перевірок.
Читайте також: Фінансування громадських організацій України – виклики та шляхи вирішення
Вразливість біженців і торгівля людьми
Більше 6,8 млн українських біженців зафіксовано в Європі, понад 90 % серед них — жінки та діти. У перші місяці вторгнення гуманітарні коридори були погано захищені, а механізми протидії торгівлі людьми не встигли запрацювати. Злочинні мережі скористалися цим і використовували фальшиві оголошення про роботу та «помічників» — так званих «споттерів» — щоб переправляти жертв за кордон.
Попри офіційну статистику, численні організації кажуть про суттєве недооцінення масштабів торгівлі людьми серед українців, що загрожує посиленню травм і подальшому розпаду сімейних зв’язків.
Читайте також: Допомогу в Україні отримали 3,5 млн людей за перші місяці 2025 року – звіт OCHA Ukraine
Правова безкарність та провали міжнародного права
Міжнародне гуманітарне право не забезпечило ефективного механізму протидії насильницькому вивезенню дітей і депортації мирного населення. Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Володимира Путіна та Марії Львової‑Беловой за ці злочини, але Росія не визнає їхньої юрисдикції і заблокувала будь‑які спроби примусового виконання рішень через своє право вето в ООН.
Міжнародні гуманітарні організації в окремих випадках допомагають із репатріацією, але їхня діяльність залишається політично залежною від дозволу окупантів, що призводить до затримок і пригнічення ініціатив сімей.
Виклики реінтеграції та репатріації
Повернені діти часто розгублені: вони втратили здатність говорити українською, бояться офіційних структур і демонструють прихильність до агресора. Процес репатріації ускладнюється необхідністю перетину кордонів із Білоруссю чи Кримом, високим ризиком арешту та допитів, а відсутність узгоджених міжнародних стандартів робить допомогу фрагментарною.
Читайте також: Евакуація із прифронту. До кого звернутися по допомогу
Стратегічні наслідки гібридної війни
Очевидним є те, що депортація та асиміляція дітей — не випадкові наслідки війни, а складова демографічної стратегії Кремля, спрямованої на розмивання української національної ідентичності. Захоплення шкіл, змінені документи й пропагандистські табори для дітей становлять культурне насильство на рівні геноциду.
За відсутності дієвих міжнародних механізмів і готовності Заходу підтримувати Україну в довготерміновій перспективі ця криза може перерости в «велику війну» спадкоємності поколінь — у боротьбу вже не за кордони, а за саму сутність українського суспільства.
Читайте також: Повернені діти з ТОТ та РФ: як зустрічають та допомагають у Центрі захисту прав дитини
