Гуманітарний Медіа Хаб наводить переклад статті The New York Times, яка була опублікована 20 липня.
Після чергової рекордної хвилі атак дронами та ракетами, яка накрила Київ на світанку у вівторок, у місті ще тліли осередки пожеж. Але коли за кілька хвилин до полудня знову залунала повітряна тривога, перехожі на жвавому перехресті не кинулися в укриття і не намагалися перебігти дорогу навмання.
25-річна Маріам Міракіан терпляче чекала на червоне світло. Як і всі інші. На тротуарах української столиці панував порядок.
Читайте також: Хто отримає допомогу взимку 2025–2026 і як планують уникнути кризи
“Так, ракети літають і все таке, але ж тебе все одно може збити машина”, — сказала вона. “Ти просто намагаєшся жити нормально, зберегти якомога більше звичних речей, навіть під час війни”.
Кожен, хто вперше потрапляє до України, швидко помічає розрив між фронтом і повсякденним життям у глибокому тилу. У кавʼярнях на заправках досі готують складні еспресо-напої, у меню — піца й суші, а рейви тривають, хоч і завершуються до 23:00 — перед комендантською годиною. Прагнення до порядку стало однією з основних стратегій, завдяки яким українці тримаються у четвертому році повномасштабного вторгнення Росії.
Світлофори — один із найпомітніших проявів цієї нормальності. Червоне — зупинись. Зелене — йди. Жовтого немає. Ніяких “можна встигнути”. Навіть під час повітряної тривоги.
“Навіть коли я вигулюю собаку ввечері, й на дорозі немає жодної машини, я все одно чекаю на бордюрі”, — розповідає 63-річний Володимир Єременко з Прилук, який приїхав до Києва на прийом до лікаря.
Іноземців у Києві впізнати легко — вони переходять на червоне або, боронь боже, йдуть навпростець. У містах на кшталт Нью-Йорка це звична річ: там нещодавно взагалі скасували відповідальність за перехід у недозволеному місці. В Україні ж пішоходи іноді похитують головами на порушників або навіть застерігають їх.
Читайте також: Фінансування громадських організацій України – виклики та шляхи вирішення
Українці кажуть, що суворе дотримання правил переходу дороги було нормою задовго до війни. Можливо, це спосіб продемонструвати схожість із країнами, де законослухняність у цій сфері — на рівні культури, наприклад, з Фінляндією чи Німеччиною.
“У Львові просто вражає, як люди чекають на зелене, навіть коли на вулиці немає жодної машини”, — написав у соцмережах 24-річний фінський студент-юрист Йоганнес Майямакі. Він часто буває в Україні й опублікував фото людей, які стоять на безлюдному перехресті. “Відчуття, ніби я знову вдома в Гельсінкі”, — зазначив він.
Оцінити масштаб дотримання правил переходу в Україні складно.
У київській поліції не відповіли на запити щодо статистики штрафів за перехід на червоне світло. Таке порушення карається штрафом у 6 доларів, але у звітності його об’єднують з порушеннями з боку велосипедистів та навіть гужового транспорту, тому виокремити дані про пішоходів неможливо.
Антон Грушецький, виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології, вважає, що чекати на зелений — це радше культурна звичка.
Читайте також: Ринок нерухомості Києва. Ціни, тренди, єОселя та вплив ВПО
Він розповідає, що дотримується цього правила з 2005 року й досі — незалежно від того, є машини чи немає. За його словами, вторгнення Росії у 2022 році суттєво не вплинуло на поведінку пішоходів — для більшості людей війна вже стала звичним фоном.
“Це радше справа звички — те, чого війна не змінила”, — каже Грушецький. “Сума всіх цих звичок створює відчуття нормального життя, якого багато хто глибоко прагне”.
Поки чекав на світло, 16-річний Єгор Рябченко зізнався, що торік переліз через деревʼяний паркан, хоч це й було заборонено. І зламав лікоть. Цього вівторка він поспішав до лікарні знімати шви після операції, коли пролунала сирена.
Проте він таки дочекався зеленого.
71-річний Юрій Українець, військовий у відставці, також терпляче чекав на перехресті в центрі Києва під час тривоги.
“Я не хочу кидатися під машину”, — сказав він. “Що буде, якщо всі так бігатимуть через дорогу, оминаючи машини? Хаос”.
“Правила — це правила”, — додав Українець, який саме йшов до держустанови, щоб дізнатися про свою пенсію. — “Уявіть, що мій онук іде вулицею з донькою, і вони бачать, як я перебігаю на червоне. Я їх не бачу, а вони мене — так. Що вони подумають? ‘Дід порушує — я теж можу’. Я не хочу подавати такий приклад”.
Читайте також: Допомогу в Україні отримали 3,5 млн людей за перші місяці 2025 року – звіт OCHA Ukraine
